Повний місяць
Шрифт:
— Хто послав? Хто наказав? Говори, підор, зараз говори!
Голос Теплого впізнав відразу. Його важко з кимось сплутати. Та сказати нічого не встиг — коротко замахнувшись, Жора влупив дулом по лобі, тепер цівка крові потекла ще й з брови, швидко заливши ліве око.
— Хто прислав? Кому служиш, падло? Смерті захотів? Смерті, смерті?!
— Не треба… Теплий, це я…
— Бачу! Все я бачу! По мою смерть прислали тебе, га? Кажи, підорюга!
— Ти що! Жора! Ти що, це ж я…
— Прислав тебе хто!!!
— Скажу!
Дуло відсунулося. Промінь уже не бив у очі. Зробивши крок назад, Теплий запитав не так злобно:
— Валяй. Сповідуйся. Чого мене шукав? Завалити?
— Я до тебе, — Голуб витер кров із лиця. — Нема куди більше йти. Мені самому вирок оголосили. Ще ніхто не знає, що я Балабана… того…
— Балабана? Прошу Балабана? Ти? Чим доведеш, Голубе?
— Слухай… Послухай мене, Теплий… Не можу довести. Ми були сам на сам, там, у тайзі. З нами ще один… Не наш, Офіцер…
— Чому Офіцер?
— Кликуха. Політичний, з війни… Посадили за якусь дурню, не має значення… Він з нами тікав, Балабан таке рішення прийняв. Де зараз — не знаю. З тайги міг не вийти. Але навіть якщо вийшов — не свідок. Хер знає, куди його понесе. Тобі доведеться мені повірити, Теплий.
— З якої радості я мушу вірити тобі?
— А з якого переляку ти вирішив, що я хочу тебе замочити?
Промінь знову вдарив Голубу просто в очі.
— Ти знав, де мене можна знайти. Чутки ходять — мені вирок, Балабан та інші авторитетні злодії під цим підписалися. Де гарантія, що тебе з–за колючки не вивели спецом, аби вийшов на мене та виконав? Могли впрягти тебе в дурне діло, ох, могли.
Голуб наново стер кров, витер руку об штани.
— Хотів слухати — слухай. Грохнеш мене — вали, чорт із тобою. Тільки хто ти? Великий авторитет? Сейфи до війни ламав, потім оскоромився мокрим. Масть не підходяща, щоб усі злодії нашої великої країни спали й міркували, як би ото Жору Теплого підрізати за те, що зсучився. Ти один такий? А ось ні хріна! На кожного час тратити — мозолі зіб'єш. Де тебе шукати — знаю, бо люди з волі вирахували. Сліди лишаєш за собою, Теплий. У твоєму… нашому з тобою становищі це недобре.
— Немає нічого нашого з тобою, Голубе.
— Поки нема, Жора, поки що. Приніс я тобі звістку в дзьобі. В мене он у самого земля під ногами горить. Але ніхто спеціально до тебе ката не засилає. Крутиться така думка, за це відповідаю. Та полювання за тобою, мною чи кимось іншим не аж так на часі. Не віриш — більше мені нічого сказати. Віриш — послухай мене, зливаємося звідси разом. Пірнемо далі, відрубаємо зайвих. Заляжемо на дно, пересидимо хоча б рік. Уляжеться — знову повилазимо. Ось такі мої тобі слова. Ось для чого я до тебе йшов. Сказав усе. Вбивай, Жоро.
Промінь поволі посунувся вбік. Голуб побачив — рука з револьвером теж опустилася.
— Ну, раз так… Тоді здоров, бродяга.
Не встигнувши отямитися, той раптом опинився в коротких та міцних обіймах. Щойно Теплий відсторонився, Голуб пробурчав:
— Пішов ти к чорту, Теплий… То в морду лупить, то обнімається…
— А ти не собачся, Голубе, не собачся. Мою історію краще за мене знаєш, бач, складно розказав. Як мені думати накажеш про все? Про тебе, наприклад. Падаєш з неба, базариш про те, як старого пахана підрізав, тицяєш якесь ржавйо… Перевірити мусив. Хіба ні?
— Твоє право. Тільки ти, Жора, злодія по морді вдарив.
— Так і я не урка базарний, — Теплий розвів руками, заховав револьвер у кишеню широких штанів. — Зап'ємо мирову. І вважай, проїхали. Замазано?
Голуб зробив вигляд, що йде на величезну поступку, тиснучи простягнуту руку.
— Замазано. Ти мене тут лишаєш?
— Є інша хаза. Не одна. Але тебе, Голубе, точно Бог послав.
— Бога нема.
— Значить, є хтось інший. Бо як ще пояснити, крім втручання звідти, — кивок угору, до стелі, — чому ти мене дуже вчасно знайшов. Новини приніс важливі, ось що.
— Важливі?
— Мене оголосили, Голубе. Виглядає, знають, де моє лежбище. Валити звідси треба.
— Куди?
— Інтересне питання. А ще краще — з чим валити? Без хрустів далеко не забіжиш. Бо хрусти — це ксиви, безпека. Не повна, ясно, але — безпека, Голубе. Тому з нами кантуйся. Разом не пропадемо.
— Для того й шукав тебе, Жора. Скільки вас?
— Зі мною — четверо. Було п'ятеро. Одного лягаві поклали з місяць як.
— От вовки!
— І я про це, — Теплий примостився поруч на лежаку. — Ми залягли поки. Так, виступаємо по дрібноті, але не те все, не те. Саме надибали справу, вірняк. Якраз підключишся. Недалеко, в селищі одному. Сатанів називається. Пошурували там мало–мало. Тільки місцеві мусора, думається мені, вже чутка заспокоїлися. Понюхаємо ще трохи, зробимо — і рвемо кігті звідси. Я б до моря подався.
— Чому — до моря? До якого моря?
— До Чорного найближче. Одеса–мама, знайомих тьма. Бував я там до війни. Заляжемо в катакомби — хрін знайдуть. А ще, Голубе, кордон поруч. Контрабандисти, їм війна — мама рідна. Отакий у мене план. Годиться?
Зовсім Голубу легше стало.
Правильно мислить Жора. Чомусь він сам не додумався про кордон та контрабандні стежки. Здорово зникнути з цієї країни, давно пора.
Голова.
Недарма сейфових замків, об які Теплий обламає зуби, ще не придумали у світі.
Так кажуть, у всякому разі.
Із бородою Ігор почувався в безпеці.
Спершу було не надто затишно — звик голитися нехай не щодня, але так часто, як дозволяла війна. Навіть у тюрмі й таборі його брили. Цього вимагали дійсні санітарні норми — розводити вошей та бліх начальство не хотіло, можна й по шапці за комах отримати. Але перехід на нелегальне становище вимагав міняти зовнішність. Борода виявилася одним із перших елементів маскування.
Він узагалі швидко переконався — чим простіше, без затій перевтілення в іншу людину, тим менше шансів спалитися. Коли робили нові документи, дуже схожі на справжні, сказали: ім'я краще залишити, а прізвище змінити мінімально. Тепер він став Ігорем Волковим. А пояснювався хід просто.