Приречені на щастя.
Шрифт:
– Таке дотепне оповідання, а на вашому обличчі жодного разу не з’явилася посмішка, - сказав йому Адам.
– Навіщо сміятися лицем, коли сміється душа, - одказав радіоастроном.
Певно, так само мовчазний радіоастроном і Єву покорив? Не посмішкою обличчя, а широтою душі? А втім, навіщо тепер гадати? І для чого?
Ставши дружиною радіоастронома “Геліоса”, Єва через рік була зарахована до складу космічного корабля, який готували у ті роки до польоту в сузір’я Центавра.
Не тільки нестримний ріст населення Землі штовхав людство на пошуки нових планет, придатних для життя; не тільки
Не це було головним та вирішальним.
Настав час, коли люди забули про свої етнічні та національні ознаки, а відчули себе єдиною сім’єю на Землі - землянами. Збулися слова академіка Вернадського: “Людина вперше реально зрозуміла, що вона - мешканець планети і мусить - повинна - мислити й діяти в новому аспекті, не тільки в аспекті окремої особи, сім’ї чи роду, держав чи їх союзів, але і в планетному аспекті”.
А відчувши себе в планетному аспекті, людство нарешті збагнуло, що:
Земля - єдина планета людей,
Земля - єдина колиска людства.
А доки людство живе на одній - лише одній!
– планеті, впевненості, що воно, людство, вічне, - немає.
Немає і не може бути, адже подальша доля людства залежить від єдиного: а раптом?..
А раптом що трапиться із Землею - єдиною колискою людства? А раптом непередбачений космічний катаклізм знищить єдину планету людей? А раптом у планету вріжеться якесь космічне тіло, що розколе її навпіл чи зірве з орбіти? А раптом людство в пошуках нової, надпотужної енергії дійде до всепланетного вибуху?
Зорі не вічні.
Зорі колись спалахують і згасають, колись народжуються і вмирають світи. Вічний тільки вир матерії. У далекому-предалекому майбутньому така доля може спіткати й Сонце - воно згасне. Але загибель світила не повинна стати трагедією всього людства. Людство мусить піти до других сонячних систем, на інші планети. Від зорі й до зорі розселятиметься людство в Галактиці. Але про це треба думати вже сьогодні. Бо коли станеться оте непередбачене “а раптом”, людство зникне не лише з Землі, а й з Всесвіту. Адже більше планет із людьми немає.
Тільки розселившись по інших, віддалених одна від одної десятками, а то й сотнями світлових років зоряних системах (а ще краще - галактиках), людство, нарешті, зможе гарантувати собі безпеку і застрахувати себе від нещасного випадку.
Для першого стрибка до зірок було вибрано сузір’я Центавра - найближче до нашої Сонячної системи сузір’я. Тим більше, що радіоастрономи були впевнені: або зірка А, або зірка Б (чи їхньою мовою пара АБ) цього сузір’я мають планетну систему.
До польоту в сузір’я Центавра готувалися впродовж не одного десятиліття спеціалісти різних галузей. Було опрацьовано близько 25 тисяч спостережень за сузір’ям, уточнено 120 параметрів, астрономічну одиницю, радіуси орбіти зірок А і Б. За сузір’ям Центавра велися постійні радіолокаційні спостереження, і точність спостережень була доведена до метра. З’явилися праці космічних навігаторів, балістиків, астрономів-теоретиків, математиків, радіоспеціалістів, спеціалістів астродинаміки, навігації і наведення космічних апаратів. Було заново створено єдину релятивістську теорію руху планет на основі ейнштейнівської моделі, в основі якої лежить теорія тяжіння Ейнштейна, створена ним у 1916 році, що отримала назву “Загальна теорія відносності”. Із цієї теорії, зокрема, виходить, що в сильному полі тяжіння геометрія звичного тримірного простору виявляється неевклідовою, а час тече повільніше, аніж поза полем.
За
А початком того трудного, неймовірно трудного й важкого, мільйоннорічного походу за підкорення Космосу і мусило стати сузір’я Центавра. Ось чому Земля стільки надій покладала на “Геліос” і готувала його, упевнена, що Гендопролол стартує успішно.
Те, що вони вдвох потрапили на один корабель, не дуже здивувало Адама. Хоч коли Єва вийшла заміж, він обминав її, а коли й зустрічався, то тільки у справах і тримався підкреслено офіційно. Так же офіційно привітав її з заміжжям (його привітання вона чомусь вислухала неуважно й одразу ж перевела розмову на інше, навіть не подякувавши). Вона більше не називала Адама “мій перший справжній хворий”, а він її - “мій перший справжній лікар”. Обоє вдавали, що не було того випадку на Памірі, що Єва не проводжала його до гвинтокрилої птиці і що вони взагалі не були раніше знайомі. Але поводилися, як і всі члени екіпажу, просто. Називали одне одного на “ти”. Хіба що наодинці, коли випадково зустрічалися, злякано переходили на “ви”. Але незабаром і той неспокій між ними зник, і вони нарешті стали добрими друзями.
Та коли після катастрофи “Геліоса” опинилися удвох ще й на одній планеті, Адам не витримав. Якось сказав Єві, вже на Леонії:
– Ми з тобою, мабуть, приречені все життя потрапляти в одні й ті ж ситуації, але залишатися далекими одне від одного.
Єва непривітно зиркнула на нього і різко запитала:
– А ти що... забаг зближення?
Адама наче хто окропом облив з ніг до голови. Від образи, що Єва так безцеремонно дала йому словесного ляпаса, він аж задихнувся. Але взяв себе в руки і, щоб не наговорити їй зайвини, за яку потім буде соромно, засвистів. Свист допомагав заспокоїтися, взяти себе в руки.
Адам свистів, а Єва здивовано дивилася на нього.
Висвистівшись, Адам нарешті заспокоївся - віднині він і тільки він відповідає за неї!
– сказав стримано й сухо:
– Жінки ще ніколи, смію тебе запевнити, не привертали моєї уваги і...
– На жаль, - перебила вона з викликом.
– На жаль чи на щастя - невідомо. Але я хочу наголосити, що ми обоє опинилися в трагічній ситуації, а поводимося, ніби чужі, наче між нами проліг кордон, демаркаційна лінія. От що я мав на увазі. А боротися за виживання мусимо спільно, допомагаючи, підтримуючи і розуміючи одне одного. Принаймні я хочу, щоб на цій планеті ми не тріпали одне одному нервів і жили, як товариші по нещастю. Тільки товариші, - підкреслив Адам.