Приречені на щастя.
Шрифт:
Ой у вишневому садочку
Там соловейко щебетав,
Фіть-фіть-фіть,
Тьох-тьох-тьох,
Ай-я-я, ох-ох-ох,
Там соловейко щебетав!..
Гай-гай, де ти, Єво, з далекого Паміру поділася? Недарма ж на зорі людства хтось із філософів сказав: усе тече, все міняється. У теперішній Єві він не впізнавав ту далеку, памірську, Єву, котра ще й
Там, на Памірі, у високогірній обсерваторії, і справді щебетав йому соловейко...
Коли Адам прощався, Єва провела його до вертольота. А проводжаючи, без угаву торохтіла своєю милою говіркою, по-дівочому дзвінкою. А він слухав її і думав: от і скінчилося його щастя. Звідси полетить на свою базу, знову почнуться польові маршрути, і за плином часу, за туманами, за далями, за гірськими піками зникне його юна лікарка, і їхні путі-дороги більше ніколи не зійдуться. Хіба що, як зачує соловейка, то защемить щось у серці - солодко і боляче водночас.
Сказати їй про своє почуття, думав Адам. Сказати, що в них на базі немає лікаря і вона, як захоче, зможе перейти туди. А вони, геологи, візьмуть на себе підвищені зобов’язання: часто і серйозно хворіти, щоб вона мала на кому вдосконалювати свою лікарську майстерність, набувати досвід.
Так він говорив із нею подумки, а вголос не зважився сказати про свої почуття: ні прямо, ні наздогад. Таким уже вдався.
– Я ніколи-ніколи вас не забуду, Адаме, - щебетала дівчина дорогою.
– Ви були моїм першим справжнім пацієнтом. Ви були зовсім-зовсім негодящим і стали на ноги. Ах, яка я рада, що ви дісталися мені. Одне ваше двостороннє запалення легенів чого варте. А вивих ноги? А загальне виснаження організму, переохолодження? А ускладнення на зір і на слух?.. О, я вас ніколи не забуду! Бо з таким букетом захворювань і ускладнень не кожному лікареві потрапляють пацієнти.
– І я вас теж... не забуду, - нарешті зважився Адам.
– Ви були і залишитесь для мене найсправжнісіньким лікарем.
Адам уже було рушив до гвинтокрилої машини, яка мала перевезти його на базу геологів, рушив, тримаючи в руках свій бувалий у бувальцях рюкзак з кількома мінералами, як нараз спинився. Повагавшись, підійшов до Єви - стрункої, юної, у білому халатику і білій шапочці, що так їй пасувала і з-під якої вибивалося золотисте волосся, і, чомусь заїкаючись, мовив:
– Д-дозвольте вас п-поцілувати.
– Ні до того, ні після того він ніколи не заїкався. Почервонівши, як школяр, швидко пояснив: - Як лікаря, який врятував мені життя.
Вона зашарілась, але погляду не відвела і дивилась йому прямо в очі своїми світлими, променистими очима.
– Цілуйте, - прошепотіла, але уточнила і застерегла водночас: - Тільки як лікаря.
Адам невміло та несміло ткнувся губами в її щоку, ткнувся і на якусь долю секунди відчув у себе на губах щось прохолодно-ніжне, бентежно-весняне. (В крайньому разі, те почуття було зовсім-зовсім іншим, аніж коли він, від’їжджаючи на Памір, цмокнув у щоку свою тіточку).
Більше Адам у своєму житті не цілував нікого.
Але той поцілунок і досі у нього на губах. Та ще пісня юної лікарки в серці: “Ой у вишневому садочку...”
Думав
Минув рік, і вони зустрілися.
І зустрілися на Місяці, куди обоє, незалежно одне від одного, отримали призначення й працювали в науково-дослідній станції; він - геологом, вона - лікарем-психологом.
Та перша їхня зустріч на Місяці найбільше запам’яталася Адамові.
Вони обоє були в яскравих оранжевих скафандрах і, смішно стрибаючи, здибалися на прогулянці за науковим містечком. Із своєрідною “ходою” на Місяці (себто стрибками) вони ще не освоїлись і, потішаючись над своїми неоковирними кроками, дивно пересувалися місячною поверхнею. Наче оранжеві кенгуру, стрибали вони одне одному навстріч, і Єва, зробивши надто різкий рух, пролетіла мимо Адама, і він ледве наздогнав її.
Адам пам’ятав ту їхню першу зустріч на Місяці, коли вони стрибали й раділи, мов діти; і її очі, що дивилися на нього так привітно крізь подвійне скло ілюмінатора гермошолома, і похмуру, з’їдену, зриту кратерами місячну поверхню, і довгі, різкі, чорні тіні, й чорне зоряне небо над ними, і в чорному небі голубий диск Землі.
Земля у небі Місяця була разів у чотирнадцять більшою за повний Місяць у небі Землі. Якраз стояло “повноземелля” (Земля, як і Місяць у її небі, теж має фази в небі Місяця) і голубий диск так яскраво світив, що можна було легко читати при його світлі навіть дрібний шрифт.
Глянули вони на Землю і завмерли, вражені її красою. Адам узяв Єву за руку - зважився-таки! Але що він відчув, коли рука її була в рукавиці, та й уся струнка постава захована в оранжевий кокон скафандра... Земля висіла в небі, як намальована, - хвилююча і загадкова. На її диску видно було чималі хмарні покриви, вони закривали майже половину планети. Друга половина віддалеки нагадувала географічну карту, особливо коли вони побачили блик Сонця в одному з океанів Землі. Яскравість сонячного блику в океані скидалася на світло повного Місяця. Потім блик розмився, чи хмари насунулись, або, швидше всього, в океані почався шторм. Біля полюсів хмари зливалися з білими шапками снігів. Екваторіальні зони Землі - області тропічних злив - теж вкрилися хмарами. Краї диска були білястими, а ближче до центру мали яскравіші фарби, обриси материків, неясні, нечіткі, тонули в голубому сяйві атмосфери.
– Загальний голубуватий колір Землі пояснюється атмосферою, що розсіює переважно короткохвильове випромінювання, - пояснив їй Адам, і Єва зненацька запитала:
– Є життя на Землі чи немає?
Він посміхнувся, бо знав цей парадокс: навіть із Місяця неможливо визначити, чи є життя на Землі. Тільки в телескоп можна побачити дивні, що димляться вдень і вночі, світлі плями - міста.
– Земля людей, - простягала Єва руки в чорне небо, до голубого диска.
– Мамо Земле, ти бачиш нас на Місяці?
– Кажемо Земля людей, а рослин на Землі більше, аніж людей, - говорив Адам по системі зв’язку.
– Якщо всі люди, що живуть нині, стануть щільно один до одного, то вони розмістяться на території невеликого озера Севан у Вірменії. Мало місця займає на Землі людина порівняно з рослинами.
– І все ж Земля - планета людей!
“Може, тому Земля і прекрасна, що на ній є такі чудові жінки, як Єва”, - подумалось тоді Адамові.
Стосунки між ними встановилися рівні, дружні й щирі, які бувають між добрими знайомими.