Приречені на щастя.
Шрифт:
Вона з насолодою потяглася, відчуваючи, як у пружному молодому тілі забриніла-заграла снага, і подумала, що вона таки й справді залежалась у цій печері. Два місяці, як у добровільному ув’язненні. Справді, як каже Адам, треба ворушитися. Схопилась і підстрибом вибігла з печери.
У морі - ані хвильки. Вся його безкрая широчінь була залита не то сріблом, не то оловом. Удалині здіймалися фонтани, ось вони з’явилися зовсім близько: кити забавлялися. Адам казав, що то кити-горбачі. Єва довго спостерігала за ними і дивувалася: вилітають з води, підстрибують високо, перевертаються у
Мружачись од сонця, вдихнула на повні груди повітря, звела руки над головою і зробила кілька вправ із спецкомплексу “Для жінок, яким за двадцять п’ять”. І відчула, як кров стрімко й тепло розлилася всередині, як спрагле за рухами тіло наливалося силою, ставало пругким і дужим. Їй захотілося бігати, пустувати - вперше після трагедії відчула, що вона ще молода, повна снаги, енергії. І їй ще жити й жити.
“Прилетять земляни, неодмінно прилетять, - подумала Єва.
– Треба набратися терпіння і чекати. Не нидіти і не сидіти склавши руки. А обов’язково чимось зайнятись. Що трапилося, того не повернеш, а живим жити треба”.
Перед стартом у Єви брали інтерв’ю.
Це було перше у її житті інтерв’ю, і вона придбала цілу пачку номерів газети з її інтерв’ю, читала і перечитувала по кілька разів, доки й не вивчила напам’ять.
Симпатичне дівча, кореспондентка молодіжної газети, задала їй кілька запитань.
І запитання, і свої відповіді Єва пам’ятає дослівно, хоча минуло відтоді дев’ять років.
ЗАПИТАННЯ: В чому, по-вашому, полягає смисл життя?
ВІДПОВІДЬ: Я ніколи над цим не задумувалася. Я людина не видатна і на героїчні вчинки, мабуть, не здатна. Просто жила і в міру своїх сил, знань та здібностей робила свою справу. Тобто була на своєму місці. А бути на своєму місці - це, як мені здається, треба перемагати буденність, інерцію, жити так і працювати так, щоб кожний день був дарунком долі.
ЗАПИТАННЯ: Що таке, по-вашому, щастя?
ВІДПОВІДЬ: Це коли ти любиш і тебе люблять. Це коли ти комусь потрібний і хтось тобі потрібний. Тоді вранці хочеться йти на роботу, а ввечері - повертатися додому.
ЗАПИТАННЯ: Як ви вибрали свою професію? Чи задоволені вибором?
ВІДПОВІДЬ: Я її не вибирала, вона мене вибрала. Для мене лікувати людей - внутрішня потреба, бажання робити іншим добро. Здоров’я - найдорожче. Щоправда, як лікар, я не дуже досвідчена, але досвід приходить з часом і в праці. Процес лікування - не просто мій професійний обов’язок, це моя особиста радість.
ЗАПИТАННЯ: Любите ризикувати чи відда’єте перевагу спокійному життю?
ВІДПОВІДЬ: Раніше здавалося, що люблю спокійне життя, а тепер, коли я стала членом екіпажу “Геліоса”, який невдовзі стартує у невідомі далі, виходить, люблю ризикувати. Від думки, що попереду тебе чекає Невідоме, Риск, відчуваєш у собі енергію, отой смисл життя, про який ви питали.
ЗАПИТАННЯ: Чи потрапляли ви коли-небудь у скрутні ситуації?
ВІДПОВІДЬ: Ні, але все ще попереду.
ЗАПИТАННЯ: Ваша улюблена поговірка?
ВІДПОВІДЬ: Головне - здоров’я, все інше - перемелеться.
ЗАПИТАННЯ: Ваша мета?
ВІДПОВІДЬ: Відкрити (разом з екіпажем “Геліоса”) нову планету для людей,
ЗАПИТАННЯ: Чи є людина, на яку б ви хотіли бути схожою?
ВІДПОВІДЬ: Мені завжди хотілося бути самою собою. І не тому, що я - ідеальна, ні. У мене є свої плюси, але, на жаль, є і мінуси. Останніх, може, й забагато. Так ось я хочу бути сама собою з усіма плюсами і мінусами. А когось копіювати - для чого? Копія - найжахливіша річ.
ЗАПИТАННЯ: Що ви чекаєте від свого чоловіка?
ВІДПОВІДЬ: З чоловіком ми колеги і друзі. Від заміжжя чекаю чогось нового у своєму житті, того, чого я ще не пізнала. Дуже хочу мати дітей, але... На сімнадцять років лечу в Космос - які вже тут діти?
ЗАПИТАННЯ: Про що ви мрієте?
ВІДПОВІДЬ: Багато про що. Але - не розповім. У кожного мусить бути своя таємниця. Скажу - і вона перестане бути моєю.
Єва зупинилась.
– Про що я тоді мріяла?
Вона довго думала і, зрештою, махнула рукою.
Усі її тодішні мрії стали тепер такими дріб’язковими, несуттєвими, що й згадувати не варто. Нині у неї одна мрія: повернутися до людей.
Єва зупинилась і повторила вголос:
– Повернутися до людей. Не хочу ні слави, ні знаменитості, нічого, нічого. Лише б повернутися до людей.
Єва оглянула спортивний костюм, у якому спала і який уже не знімала більше двох місяців. Подумала про те і жахнулась: як вона могла так опуститись? Адже вона не сама на безлюдній планеті, поруч неї Адам... І він усе це бачить. Жах! Від сорому паленіли щоки.
Стрибаючи з каменя на камінь, спустилась у бухту і пішла понад прибоєм. Її обдавало бризками, лице обвівало вітерцем, і від того ставало легше - наче хто провітрював її нутро. На прибережному піску лежали черепашки найдивніших форм та кольорів. “Треба випрати свій одяг”, - вирішила Єва. Стягнула із себе костюм і на якусь мить розгубилася - до того незвично було стояти в самих лише трусиках. Здалося, ніби за нею підглядають. Не втрималась, озирнулася навсібіч - у бухті було тихо і порожньо. Та й хто може підглядати? Адам десь у горах, а більше на цій планеті нікому за нею підглядати. Заклала руки за гололову (не підозрюючи, що за нею усе ж таки спостерігають двоє очей) і підставила тіло морському вітру. Він збивав їй волосся, приємно лоскотав щоки, обвівав груди, стегна, і їй було приємно так стояти й відчувати своє тіло - молоде, сильне, повне снаги та здоров’я.
А двоє холодних очей пильно спостерігали за нею із-за каменя...
“Взагалі, не завадило б мати дитину, - зненацька подумала Єва і, здіймаючи бризки, з вереском кинулась у воду. Триматися на воді було легко - лежи, розкинувши руки й ноги, дивись у небо, і здавалось їй, що вона на Землі, що ще зовсім маленька і вперше приїхала з мамою на Чорноморське узбережжя, вперше відчула, як хороше ніжитись у морській воді.
“Усе-таки жити гарно, - думала Єва.
– А я, дурна, ниділа в печері. Слізьми ж горю не допоможеш. Якщо доля поставилась до мене милостиво і подарувала життя, то чого ж скаржитись на неї? Наперекір усьому треба жити!”