Quo vadis

Сенкевич Генрик

Кажучи це, він повернувся до статуй, які прикрашали всю стіну наповненої пахощами зали, і вказав на статую Петронія у вигляді Гермеса з посохом у руці.

– Присягаюся світлом Геліоса! – додав Марк. – Якщо «божественний» Александр був подібним до тебе, я не дивуюсь Єлені.

У вигуку цьому звучали не просто лестощі, а щире захоплення, – хоча Петроній був старший і не такої атлетичної статури, він був красивіший навіть за Вініція. Жінки в Римі захоплювалися його гострим розумом і смаком, який здобув йому прізвисько «арбітр елегантності», а також його тілом. Захват був помітний навіть на обличчях дівчат із Коса, котрі укладали зборки його тоги й одна з яких, на ймення Евніка, таємно в нього закохана, дивилася йому в вічі покірно й захоплено.

Але Петроній на це не звертав уваги і, з усмішкою повернувшись до Вініція, почав у відповідь йому цитувати сентенцію Сенеки про жінок:

– Animal impudens… ets… [76]

Потім, обнявши Марка за плечі, повів його до триклінію.

В ункторії дві дівчини-гречанки, дві фригіянки та дві негритянки заходилися прибирати посудини з духмяними оліями. Та раптом із-за завіси, що відокремлювала фригідарій, показалися голови бальнеаторів і почулося тихе «тсс». За цим знаком одна із гречанок, фригіянки та ефіопки стрепенулись і вмить зникли за завісою. Починалася в термах пора вольності й розгулу, чому наглядач не перешкоджав, позаяк сам нерідко брав участь у таких розвагах. Здогадувався про них і Петроній, але, як людина поблажлива й милосердна, дивився на це крізь пальці.

76

Безсоромна тварина… і т. д. (лат.).

Залишилася в ункторії тільки Евніка. Якийсь час вона прислухалася до голосів і сміху, що віддалялися в напрямку лаконіка, потім узяла викладений бурштином і слоновою кісткою стілець, на якому щойно сидів Петроній, і обережно поставила його біля статуї свого господаря.

Ункторій був увесь залитий сонячним промінням і сяяв барвистими полисками, вони грали на райдужному мармурі, що ним було оздоблено стіни.

Евніка стала ногами на стілець і, опинившись урівень зі статуєю, раптом обвила її шию руками; потім, одкинувши назад своє золотаве волосся та притуляючись рожевим тілом до білого мармуру, пристрасно припала губами до холодних уст Петронія.

Розділ II

Після частування, котре називалося сніданком і за котре обидва друга всілися в час, коли звичайні смертні вже давно з'їли свою полуденну трапезу, Петроній запропонував трохи здрімнути. Йти з візитом було, за його словами, ще занадто рано. Є, щоправда, люди, котрі починають одвідувати знайомих зі сходом сонця, гадаючи, що таким є старовинний римський звичай. Але він, Петроній, вважає його варварським. Найбільш слушний час для візитів – після полудня, однак не раніше, ніж сонце перейде на бік храму Юпітера Капітолійського й почне дивитися на Форум [77] скоса. Восени в цю пору буває ще спекотно, і люди після трапези полюбляють поспати. Й так приємно слухати шум фонтана в атрії [78] й опісля обов'язкової тисячі кроків задрімати в ясно-червоному світлі, що ллється крізь нещільно натягнутий пурпуровий навіс.

77

Форум – центральна площа, осередок громадського та політичного життя Рима. Головним форумом вважався т. зв. Римський Форум (або просто Форум), розташований на південно-західному схилі Капітолійського пагорба. До нього прилягали форуми, побудовані імператорами – Цезарем, Августом та ін.

78

Атрій – передпокій (узагалі перше приміщення від входу в дім).

Вініцій не заперечував, і вони походжали, бесідуючи про те, що чути на Палатині та в місті, та злегка філософствуючи про життя. Потім Петроній вирушив до кубікулу [79] , та спав недовго. Через півгодини він вийшов і, наказавши подати йому вербену, почав її нюхати й натирати нею руки та скроні.

– Ти не повіриш, – сказав він, – як це освіжає та бадьорить. Тепер я готовий.

Ноші вже давно чекали, обидва друга всілись і звеліли нести їх на вулицю Патриціїв, до будинку Авла. Дім Петронія був розташований на південному схилі Палатину, неподалік од Карин [80] , тому найкоротший шлях пролягав нижче Форуму; Петроній, одначе, волів зазирнути до ювеліра Ідомена й наказав нести їх по вулиці Аполлона та Форуму в напрямку Лиходійської вулиці, на розі котрої було чимало різноманітних таверн.

79

Кубікул – спальня.

80

Карини – заможний аристократичний квартал, що був розташований у південно-східній частині міста, між Палатинським та Есквілінським пагорбами.

Гіганти негри підняли ноші й рушили, а попереду бігли раби-педісекви [81] . Через якийсь час Петроній мовчки підніс до носа свої руки, що пахли вербеною, – здавалося, він про щось розмірковує.

– Мені спало на думку, – сказав він, – що, позаяк твоя лісова богиня не невільниця, вона могла б покинути дім Плавтіїв і переселитися до тебе. Ти б оточив її любов'ю, обсипав розкішними дарами, як я мою кохану Хрисотеміду, котра, між нами кажучи, набридла мені приблизно так само, як я їй.

81

Педісекви – раби-скороходи, що супроводжували хазяїна.

Марк заперечливо похитав головою.

– Ні? – запитав Петроній. – У найгіршому разі справу цю буде подано імператору, і можеш бути певен, що наш Міднобородий, хоча б завдяки моєму впливу, стане на твій бік.

– Ти не знаєш Лігії! – заперечив Вініцій.

– А дозволь тебе запитати, знаєш ти її інакше, ніж з вигляду? Говорив ти з нею? Освідчився?

– Я бачив її спершу біля фонтана, потім зустрічав іще двічі. Пам'ятаю, коли я мешкав у Авла, мене помістили в сусідній віллі, призначеній для гостей, – і з пошкодженою своєю рукою я не міг сідати за спільний стіл. Тільки напередодні свого від'їзду я зустрів Лігію за вечерею – і не міг навіть слова їй сказати. Я мусив слухати Авла, розповіді про його перемоги у Британії, а потім про занепад дрібних господарств в Італії, чому намагався запобігти ще Ліциній Столон [82] . Загалом я маю сумнів, чи здатен Авл говорити про щось інше, й нам, напевно, не вдасться цього уникнути, хіба що ти захочеш послухати про розпещеність нинішніх звичаїв. Вони тримають у себе на пташнику фазанів, але не їдять їх із переконання, що кожен спожитий фазан наближає кінець римської могутності. Вдруге я зустрів її біля садової цистерни з щойно вирваним очеретом у руці, вона опускала його жмуток у воду та кропила іриси, що росли навколо. Подивися на мої коліна. Присягаюся щитом Геркулеса, вони не дрижали, коли на наші маніпули [83] йшли з виттям полчища парфян, але біля тієї цистерни вони задрижали. І я, зніяковілий, мов хлопчик, який іще носить буллу [84] на шиї, тільки поглядом благав пожаліти й довго не міг слова вимовити.

82

Ліциній Столон Гай – народний трибун, 367 р. до н. е. разом із Луцієм Секстієм Латераном провів закони на користь плебсу та рядового селянства.

83

Маніпул – бойовий підрозділ римської армії (180—200 осіб), який складався з двох центурій.

84

Булла – шийний амулет у вигляді кульки або кружечка (часто золотого), який носили до повноліття діти повноправних громадян.

Петроній поглянув на нього з легкою заздрістю.

– Щасливець! – сказав Петроній. – Нехай увесь світ і життя потонуть у злі, одне благо залишиться вічно – молодість!

Трохи помовчавши, він запитав:

– І ти з нею не заговорив?

– Заговорив. Прийшовши до тями, я сказав, що повертаюся з Азії, що поблизу міста розбив собі руку і страждав од сильного болю, та в цю хвилину, коли мені доводиться покинути їхній дім, я зрозумів, що страждання в нім відрадніше, ніж в іншому місці здоров'я. Вона слухала мою мову теж у збентеженні і, похиливши голову, креслила щось очеретинкою на шафранно-жовтому піску. Потім підвела очі, а потім знову поглянула на зображені нею знаки та ще раз на мене, наче бажаючи щось запитати, – й раптом утекла, мов гамадріада [85] від дурного фавна.

85

Гамадріада – лісове божество, німфа дерева, яка (на відміну від дріади) народжується і вмирає разом із ним.

– У неї, мабуть, красиві очі?

– Очі як море – і я потонув у них, як у морі. Повір, море Архіпелагу [86] не таке синє. Через хвилину прибіг синок Плавтія й почав щось запитувати. Але я не розумів, чого йому треба.

– О Афіно! – вигукнув Петроній. – Зніми в цього юнака пов'язку з очей, якою його нагородив Ерос, а то він розіб'є собі голову об колони храму Венери. – І, знову звертаючись до Вініція, продовжував: – О ти, весняний бутоне на древі життя, ти, перший зелений пагоне винограду! Та ти мусив наказати нести себе не до Плавтіїв, а в дім Гелотія, де розміщено школу для хлопчаків, які не знають життя.

86

Море Архіпелагу – Егейське море.

– Чого ти з мене смієшся?

– А що вона креслила на піску? Чи не ім'я Амура, чи не серце, пронизане стрілою, або щось інше, з чого ти міг би зрозуміти, що сатири вже нашіптували цій німфі на вухо якісь таємниці життя? Як можна було не подивитися на ці знаки!

– Я надів тогу раніше, ніж ти думаєш, – сказав Вініцій. – Поки не прибіг маленький Авл, я уважно розглядав ці знаки. Адже знаю, що і в Греції і в Римі дівчата нерідко креслять на піску признання, котрі відмовляються вимовити їхні вуста. Але вгадай, що вона зобразила?