Quo vadis
Шрифт:
– Коли щось інше, я, мабуть, що не вгадаю.
– Рибу.
– Як ти сказав?
– Говорю, рибу. Чи мусило б це означати, що в її жилах тече така сама холодна кров, – не знаю! Але ти, хто назвав мене весняним бутоном на древі життя, – ти, сподіваюся, ліпше зможеш витлумачити цей знак?
– Любий мій! Про ці речі запитуй Плінія. Ото вже він розуміється на рибах. Якби живий іще був старий Апіцій, той, можливо, теж зміг би тобі що-небудь сказати – за своє життя він з'їв більше риб, ніж їх може вмістити Неаполітанська затока.
Але на цьому бесіда перервалась – їх тепер несли людними вулицями, й гамір натовпу заважав розмовляти. З Аполлонової вулиці вони повернули на Римський Форум, де погожої днини перед заходом сонця юрмився гулящий люд, аби потинятися між колонами, розповісти й послухати новини, полупати очима на ноші з відомими особами, відвідати міняльні ятки, книгарні, крамнички ювелірні, з шовковим товаром, бронзовими виробами та всілякі інші, котрих була сила-силенна в будинках, які оточували частину Форуму напроти Капітолію. Половина Форуму, біля самісіньких схилів Капітолійського пагорба, вже була занурена в тінь, тоді як колони храмів, розташованих вище, золотіли в призахідному промінні на блакитному небі. Колони ж, які стояли внизу, відкидали довгі тіні на мармурові плити, й так багато було цих колон, що погляд губився, мов у лісі. Здавалося, всім цим колонам тут тісно – вони тяглися хто вище, розбігалися праворуч і ліворуч, видиралися вгору схилами, тулилися до фортечного муру або одна до одної, схожі на стовбури дерев, – одні вищі, інші нижчі, товсті й тонкі, золотаві
87
Акант – поширена в Середземномор'ї рослина, химерно порізане листя якої стало прототипом архітектурного орнаменту, особливо ж капітелей коринфського ордера.
88
Тригліфи – витягнуті по вертикалі плити з поздовжніми жолобками; чергуючись із метопами (горизонтально витягнутими плоскими плитами), утворюють фриз (у доричному ордері) – середню частину перекриття.
89
Тимпан – трикутне поле фронтону (верхньої частини торцевого фасаду) без карнизів, які обрамляють його; часто прикрашалося рельєфами та скульптурними зображеннями.
90
Кастор і Поллукс – у грецькій міфології т. зв. Діоскури, брати-близнюки, сини Зевса, боги – покровителі воїнів і моряків.
91
Веста – в римській міфології богиня – покровителька домашнього вогнища та держави.
92
«Юпітеру Найліпшому Найвеличнішому» (лат.).
93
Систр – тріскачка типу кастаньєт.
94
Самбука – різновид арфи.
Вініцій, що давно не бував у місті, дивився з деякою цікавістю на це скупчення людей і на Римський Форум, який панував над світом і разом з тим був настільки затоплений його хвилями, що Петроній, угадавши думку свого супутника, назвав Форум «гніздом квіритів – без квіритів [95] ». І дійсно, місцеве населення тонуло в натовпі, що складався з представників усіх рас і народів. Тут можна було побачити ефіопів і рослих, світловолосих людей з далекої півночі, бриттів, галлів і германців, косооких серів [96] , людей з берегів Євфрату й людей з берегів Інду, чиї бороди пофарбовані в цеглястий колір, сирійців із берегів Оронту [97] з чорними, млосними очима, юдеїв із впалими грудьми, єгиптян з незмінною байдужою посмішкою на обличчі, нумідійців і африканців, греків з Еллади, котрі нарівні з римлянами хазяйнували в місті, але хазяйнували завдяки знанням, мистецтву, розуму та шахрайству, греків із островів і з Малої Азії, з Єгипту, з Італії, з Нарбоннської Галлії [98] . В натовпі рабів із продірявленими вухами чимало було й вільних гулящих городян, котрих імператор розважав, годував і навіть одягав; були тут і прийшлі вільні люди, знаджені у величезне місто легким життям і можливістю розбагатіти; раз у раз потрапляли на очі рознощики дрібного товару, жерці Серапіса [99] з пальмовими гілками в руках, і жерці Ісіди [100] , на вівтар якої приносилося більше жертв, ніж у храм Юпітера Капітолійського, і жерці Кбели [101] із золотавим колоссям рису в руках, і мандрівні жерці, і східні танцівниці в яскравих митрах, і продавці амулетів, і заклинателі змій, і халдейські маги, і, насамкінець, сила-силенна людей без будь-якого заняття, котрі щотижня приходили до зерносховищ на березі Тибру по свою частку зерна, билися за лотерейні таблички в цирках, проводили ночі за Тибром у будинках, які часто розвалювались, а теплі, сонячні дні – у критих портиках, у брудних харчевнях Субури [102] , на Мульвійовому мосту або біля особняків багачів, де час від часу їм викидали недоїдки зі столу рабів.
95
Квірит – повноправний римський громадянин.
96
Сери – китайці.
97
Оронт – головна ріка Сирії, що впадає в Середземне море проти Антіохії.
98
Нарбоннська Галлія – південно-східна частина сучасної Франції поблизу узбережжя Середземного моря.
99
Серапіс – синкретичне божество елліністичного Сходу, яке поєднує в собі функції єгипетського Осіріса, грецьких Зевса, Аполлона, Посейдона і Плутона; повелитель стихій природи.
100
Ісіда – в єгипетській міфології богиня родючості, води й вітру, покровителька мореплавців. Культ Ісіди, як і культ Серапіса, був вельми популярний у греко-римському світі.
101
Кібела – фригійське божество родючості, «Матір богів». Оргіастичний культ Кібели почав поширюватися в Римі з II ст. до н. е.
102
Субура – жвавий район Рима (в низині між пагорбами Есквіліном, Квіріналом і Віміналом, на північ від Карин) із однойменною вулицею, багатою на харчевні та кубла розпусти.
Петронія натовп добре знав. До слуху Вініція раз у раз долітало: «Ніс est!» – «Це він!» Петронія любили за щедрість, але популярність його особливо зросла відтоді, як дізналися, що він висловився перед імператором проти смертного вироку всій фамілії, тобто всім, незважаючи на стать і вік, рабам префекта Педанія Секунда, за те, що один із них у пориві відчаю вбив цього недолюдка. Петроній, щоправда, запевняв, що його ця справа мало хвилює і що говорив він з імператором лише як приватна особа, як «арбітр елегантності», чиє естетичне почуття ображала така варварська бойня, що личила хіба що яким-небудь скіфам, але не римлянам. І все-таки народ, обурений цією різаниною, ставився відтоді до Петронія з любов'ю.
Та йому це було байдуже. Він пам'ятав, що той же народ любив і Британніка, котрого Нерон отруїв, і Агриппіну, котру Нерон наказав убити, і Октавію, котру задушили на Пандатерії [103] , попередньо розрізавши їй вени у гаряче натопленій лазні, і Рубеллія Плавта [104] , котрого прогнали, і Тразею, котрому щоранку можна було очікувати смертного вироку. Любов народу можна було скоріше вважати зловісною ознакою, а скептик Петроній був забобонним. Натовп він зневажав подвійно: як аристократ і як естет. Люди, від яких смерділо смаженими бобами, закладеними за пазуху, завжди охриплі та спітнілі від гри в мору [105] на вуличних перехрестях і в перистилях, недостойні були в його очах називатися людьми.
103
Пандатерія – острів біля узбережжя Кампанії; в імператорські часи – місце заслання.
104
Рубеллій Плавт – нащадок Августа по жіночій лінії; Нерон, побоюючись Плавта як можливого претендента на престол, наказав заслати його (59 або 60 p.).
105
Мора – популярна гра, що полягає у відгадуванні числа пальців, які раптово розкривають гравці.
Отже, не відповідаючи ні на оплески, ні на поцілунки рукою, що посилалися зусібіч, він розповідав Марку про справу Педанія, насміхаючись над мінливістю вуличного наброду, котрий наступного дня після бурхливого обурення аплодував Нерону, що їхав до храму Юпітера Статора [106] . Перед книгарнею Авіруна Петроній звелів зупинитися – вийшовши з нош, він купив красивий рукопис і вручив його Вініцію.
– Це тобі подарунок, – сказав він.
– Дякую, – відповів Вініцій. І, поглянувши на назву, запитав: – «Сатирикон»? Щось нове. Чий твір?
106
…до храму Юпітера Статора. – Цей храм був розташований на схилі Палатинського пагорба, де, за переказами, засновник Рима Ромул благав Юпітера зупинити римське військо, що втікало від ворога.
– Мій. Але я не бажаю зазнати ні долі Руфина [107] , чию історію я збирався тобі розповісти, ні долі Веєнтона, – тому ніхто про це не знає, а ти нікому не обмовся.
– Ти сказав, що не пишеш віршів, – зазначив Вініцій, зазираючи до рукопису, – а тут, як я бачу, проза густо ними всіяна.
– Коли читатимеш, зверни увагу на бенкет Тримальхіона [108] . Що ж до віршів, то вони мені спротивилися відтоді, як Нерон почав писати епічну поему. Ти знаєш, Вітеллій, аби облегшити собі шлунок, користується паличками зі слонової кістки, засуваючи їх собі в глотку, інші застосовують пір'я фламінго, змочене в маслиновій олії або у відварі чебрецю, – я ж читаю вірші Нерона, і дія їх миттєва. Потім я можу хвалити їх – якщо не з чистою совістю, то з чистим шлунком.
107
Але я не бажаю зазнати ні долі Руфина… – мається на увазі римський вершник Вініцій Руфин, вигнаний 61 р. за підробку заповіту.
108
Тримальхіон – персонаж із «Сатирикону» Петронія, тип самозакоханого багатія.
Сказавши це, він знову зупинив ноші біля крамниці ювеліра Ідомена і, домовившись стосовно гем, звелів нести себе просто до Авла.
– Дорогою розповім тобі історію Руфина як приклад того, до чого призводить авторське марнославство, – сказав він.
Але Петроній не встиг розпочати розповідь, як вони звернули на вулицю Патриціїв і невдовзі опинилися біля будинку Авла. Молодий мускулястий брамник відчинив їм двері до остію – першого передпокою, – над дверима висіла клітка з сорокою, котра верещала гостям вітання: «Salve!». [109]
109
«Здрастуй!» (Лат.)
Проходячи з цього першого передпокою до атрію, Вініцій сказав:
– Ти помітив, що брамник тут без ланцюга?
– Дивний дім, – півголосом відповів Петроній. – Напевно, тобі відомо, що Помпонію Грецину запідозрювали в схильності до східного марновірства, що полягало в шануванні якогось Хрестоса. Удружила їй, кажуть, Кріспінілла, котра не може вибачити Помпонії, що тій вистачило одного чоловіка на все життя. Univira!.. Та в Римі легше знайти миску рижиків із Норікума! Її судили домашнім судом.
– Твоя правда, дім дивний. Трохи згодом розповім тобі, що я тут чув і бачив.
Тим часом вони прийшли до атрію. Раба, що тут порядкував, називали атрієнсіс [110] , він послав номенклатора, аби той сповістив про прихід гостей, а інші раби подали їм крісла і ослінчики для ніг. Петроній, який передовсім думав, що в цьому суворому домі панує вічна нудьга, й тому ніколи тут не бував, роззирався з деяким здивуванням і навіть зачудуванням – атрій справляв враження скоріше радісне. Крізь великий отвір у стелі падав сніп яскравого світла, розсипаючись у фонтані тисячами іскор. Квадратний басейн із фонтаном у центрі, себто імплувій, було призначено для дощової води, що лилася в негоду крізь отвір у даху, та обсаджено анемонами й ліліями. В цьому домі, очевидно, особливо любили лілії, їх була сила-силенна – і білих, і червоних; рясно росли також сапфірові іриси, чиї ніжні пелюстки сріблились од водяного пилу.
110
Атрієнсіс – раб, доглядач дому, каштелян.