Рубаї (з іл.)

Хайям Омар

* * *

181 Хайяме-грішнику, ти вбрався в темні шати - Й журбою думаєш гріхи із себе зняти? Хіба не для гріхів існує всепрощення? Воно для грішника, тож годі вболівати!

* * *

182 Соннивче, скоро день! Жени з очей дрімоту! До музики й вина збуди в собі охоту! Тим, хто живе тепер, недовго

обертатись, А тим, хто відійшов, немає повороту!

* * *

183 Коли, опатравши, як птицю степову, Назавжди смерть мене утопче у траву, Зберіть тоді мій прах, зробіть сулію з нього - I, вчувши смак вина, я знову оживу.

* * *

184 Коли сконаю я, вином мене обмийте I поминального у келихи налийте! Як хочете знайти мій прах у день спасіння, Долівку заступом у кабаку розрийте!

* * *

185 Не пий, наказують, твоя вина в вині: Настане судний день - і будеш ти в огні. Це так... Та з радістю б віддав я землю й небо, За мить, коли в шинку ми сидимо хмільні.

* * *

186 Ми - зібрання ляльок, нас крутить як хотя Небесний витівник. На килимку життя Ми витанцьовуєм (це правда, а не казка) - I потім падаєм у ящик небуття.

* * *

187 Я птаха спостеріг на древній вежі Туса, Що пильно роздивлявсь на череп Кай-Ковуса. Я чув, як черепу він мовив: «Леле, леле! Де тулумбасів гук, де горді чола й вуса?»

* * *

188 Як буде в тебе жбан іскристого напою, Розпий з людьми його, з якою хоч юрбою, Той, хто життя нам дав, не журиться нітрохи Твоїми вусами й моєю бородою.

* * *

189 О небо! Тугою мені ти серце краєш, Сорочку радості з плечей моїх зриваєш! Вітрець, яким дишу, ти полум'ям проймаєш, А воду, що я п'ю, ти в попіл обертаєш!

* * *

190 Багатства прагнеш ти... Та чи в багатстві суть Короткого життя? Всі, хто живе, умруть. Життя у позику тобі даеться - отже, З ним розлучитися щодня готовий будь!

* * *

191 Ми

поряд з келихом тримаємо Коран, То йдем у праведний, то знов у грішний стан. Під синім небом цим не зовсім ми кафіри I не належимо цілком до мусульман.

* * *

192 Немало і до нас було ночей і днів, Так само небосхил танок одвічний вів. Тихесенько ступай, бо глина під ногами Була зіницями місяцевидих дів.

* * *

193 Із глека повного, із наших повних чар Скуштуймо в затишку лози солодкий дар! Живім, поки живі - і поки пару глеків Із праху нашого не виліпив гончар!

* * *

194 Над марним світом цим не треба вболівати, Хай серця не смутять його розкішні шати. Минуле відійшло, майбутнього не видно! Тож майся весело - і не зважай на втрати!

* * *

195 Встань, серце, візьмем чанг і вип'ємо вина, I добрії свої збезчестим імена! Як треба - й підстилку пропиймо молитовну! А сором... нащо він, коли душа хмільна!

* * *

196 Святковий місяць наш іще засяє ново. Тож веселись і ти! Все убране святково. Старий від слабості поблід і зажурився - I, виболівши, в тьму спаде обов'язково.

* * *

197 Що я закоханий, у тім гріха не бачу. Про це з невігласом я й слів дарма не трачу. Адже кохання мед лікує тільки мужніх, Непомічний він тим, хто має іншу вдачу.

* * *

198 У світі нашому, в його ділах Я тільки марність бачу, тільки прах. Куди не гляну, бачу я для себе Лише біду… Хвала тобі, Аллах!

* * *

199 Аж поки рук своїх ми дружбою не зв'яжем, Ми лиха нашого не вб'єм, не переважим. Хоч не розвиднілось, ми випиймо, бо сонце Вставатиме й тоді, як ми у землю ляжем.

* * *

200 У місті вславишся - не обминеш огуди. В кутку сидітимеш - назвуть зловмисним люди. Ільясом, Хизром будь - не пощадять, тож краще Живи самотником і не ходи нікуди.