Рубаї (з іл.)

Хайям Омар

* * *

201 О Майстре, нашого життя первопричина! Чом стільки має вад твій первотвір - людина? Як добре виліпив, навіщо розбиваєш? А вийшла помилка - чия ж у тім провина?

* * *

202 Своєї долі ми не зменшим, не примножим - Стрічаймо ж суджене із настроєм погожим! Твої й мої діла, оскільки нам відомо, Переінакшити ми все одно

не зможем.

* * *

203 Коли в тобі самім добра і зла зерно I Долею твій шлях накреслений давно, Ти неба не картай, а розміркуй: за тебе У тисячу разів нещасніше воно!

* * *

204 Поглянь на випнутий угору небосхил, Що найкмітливіших утоптує у пил! На дружбу келиха й сулії, що устами Стулились, поки кров їй витікає з жил!

* * *

205 О серце, все збери, що маєш! Край води Садочок радості собі опоряди - Й побувши у ньому вечірньою росою, Знімись удосвіта й назавжди пропади!

* * *

206 Розумним і твердим у цьому світі будь І завжди мовчазним у цьому світі будь! I, поки очі є, язик і вуха в тебе, Сліпим, німим, глухим у цьому світі будь!

* * *

207 Приємніш пить вино, до гарних залицятись, Аніж в удаваній побожності вправлятись. Коли усіх п'яниць поглинуть має пекло, Хто ж із людей тоді зуміє в рай дістатись?

* * *

208 Найкраще пить вино у віці молодім, Укупі з милою, з товаришем своїм. Цей ненадійний світ на сон і пустку схожий, I пить без просипу - єдине щастя в нім.

* * *

209 Доволі мріяти про барви й аромати, Гидкого й доброго у всесвіті шукати! Хоч ти Земземом* будь і джерелом життя, А прийдеться й тобі нікчемним прахом стати! * Священна криниця.

* * *

210 Ця піала вина - всіх вір і раю варта, А крапелька його - вінця Китаю варта. Всіх радощів життя ця дивна гіркота, Що в чарку з глечика я наливаю, варта.

* * *

211 У

час, коли роса тюльпан укриє сиво Й фіалка хилиться, трави таємне диво, Як любо глянути на пуп'янок зелений, Що зборочки свої підтикує дбайливо!

* * *

212 Під старість хилиться і кипарис гіллястий. Мій вид гранатовий зробився попелястий. Чотири підпірки і дах мого буття Вже похилилися й загрожують упасти.

* * *

213 Про вчора не гадай - воно навік зів'яло, Про завтра не журись - воно ще не настало. Минуле й завтрашнє - підпора ненадійна! Живи хвилинами, бо в тебе їх так мало!

* * *

214 Це так, ніколи я тверезим не буваю I в Ніч Призначення дарма часу не гаю: На бочку спершися, уста в уста із кухлем, Я шию глечика із рук не випускаю.

* * *

215 Тверезий, не картай хмільного чоловіка! Наскучила йому непрохана опіка. Ти гордий, що не п'єш, але вершиш ділами, Що проти них ніщо найгірша пиятика!

* * *

216 Пий, поки голову вино не отуманить, Забудь зловмисного, що гнівається й ганить! Що в тій тверезості? Вона немилосердно Думками про кінець у тебе серце ранить!

* * *

217 О, вислухай мене, найкращий друже мій! На небеса хисткі не покладай надій! Присядь у закутку вдоволення малим I стеж за іграми на сцені світовій!

* * *

218 Барило дервішським заткнули ми дрантям, А обмивалися піском і прахом з ям - I може статися, що у пилу винарні Ми знову стрінемся з прогуляним життям.

* * *

219 Таємне виявить, що в зошиті моїм, Це значить голову занапастить. А втім, Не бачу й гідних я серед людей учених, Щоб те, що знаю я, переказати їм.

* * *

220 У мене тайна є - і тайну ту єдину Я зараз виявлю (прости мою провину): Тебе кохаючи, я ляжу в домовину, Тебе кохаючи, у небеса полину!