Рубаї (з іл.)

Хайям Омар

* * *

261 Як тільки ранок прожене пітьму, Я знову келих із вином візьму. Відомо, що в вині є гіркота... Це значить: істина сама в ньому.

* * *

262 Душі жалобного не накидай убрання, Із книги радості не припиняй читання, Пий келихом вино, сповняй свої бажання, Бо може статися, що

мить оця - остання.

* * *

263 На Долю нетривку не покладай надій I Часу гострий меч розпізнавати вмій! Халву, що покладе тобі Фортуна в рота, Ковтать не поспішай, бо є отрута в ній.

* * *

264 Цей караван-сарай із парою воріт Готує муки нам і квапить наш відхід. Щасливий тільки той, хто не прийшов на землю, Блаженний тільки той, хто не родивсь на світ.

* * *

265 Пожалься, Господи, душі, що потерпає В полоні давньому, звідкіль путі немає! Ніг, що самі несуть мене в полон, пожалься! На руку згляньсь мою, що піали шукає!

* * *

266 Не слухай голосу продажного піїти, Будь там, де п'ють вино, де є красуні й квіти! Один по одному ідуть у безвість люди - Й немає жодного, хто б повернувся звідти.

* * *

267 О раб семи планет і чотирьох стихій, Що вічно трусишся в пропасниці лихій! Зречися радості! На цім розпутті спраги Про поворот назад і думати не смій!

* * *

268 І грудочка землі, й пилиночка мала Були частинами прекрасного чола. Легенько ж куряву стирай з лиця красуні, Бо й курява колись красунею була.

* * *

269 На жбан, з якого п'є поденщина проста, Пішла султана плоть, дастура кров свята, А на коновочку, з якої п'ють гуляки,- Щока опиуса і дівчини уста.

* * *

270 Так мало радості в цьому земному колі! Тож не схиляй чола, будь весел і в неволі! Тримайся з мудрими, бо й сам ти тільки легіт, Вода, вогонь та пил, що віється у полі.

* * *

271 Іде

життя моє безрадісно і вбого, Роблю без виробу й не зароблю нічого. Спасибі Вишньому, що хоч біди та злиднів Нам не доводиться випрохувать ні в кого.

* * *

272 Одні по кручах бід усе життя блукають I хто вирішує всі справи їх - не знають. А ці вишукують нагоду лиш - і потім Усе доконують, що загодя рішають.

* * *

273 Аж поки з бідними біди не наберешся I кров'ю власною не раз, не два заллєшся, Добра не діждешся... Не діждешся, хіба що, Немов закоханий, ти сам себе зречешся,

* * *

274 Коли нова весна вбере долини дно, О люба, міркою хай цідять нам вино! На пекло, гурій, рай не дуже розраховуй, Адже у нас про них говорять не в одно.

* * *

275 Коли у мудрого є тайна будь-яка, Хай в серці криється у нього, як Анк'a*. З малої рісочки стає перлина в мушлі, Коли глибінь її оточує морська. * Казковий птах.

* * *

276 Я тільки й знаю, що знання шукаю, В найглибші таємниці проникаю. Я думаю вже сімдесят два роки - I бачу, що нічого я не знаю.

* * *

277 Надії зернятко серед зерна зостанеться. Не буде нас, а дім і глек вина зостанеться. Пропий із друзями все золото, що маєш! А ні, то ворогу твоя казна дістанеться.

* * *

278 Мене всі недруги філософом зовуть. Бог свідок, що обрав собі я іншу путь. Прийшовши з безвісті у цю долину горя, Принаймні знаю я, ким сам я хочу буть.

* * *

279 Цей світ і дня мені не дав прожить на волі, Своїми втіхами не тамував він болі. Довгенько вчився я в його суворій школі, Та не скінчив її, не став я майстром Долі.

* * *

280 Не можу сонця я сховать за рожі-квіти, Ні тайну виявить, яку привик таїти. У океані дум знайшов перлину - розум, I я перлину ту не смію провертіти.