Рубаї (з іл.)

Хайям Омар

* * *

281 Ми - сонце щастя й горя океан. Ми справедливість любим - і обман. Злі й добрі ми, довершені й нікчемні, Іржаве дзеркало й Джемшідів жбан.

* * *

282 Я не по бідності обходжусь без

вина. Мені ні суд людський, ні кара не страшна. Я п'ю лише тоді, коли на серці радість. А нині в серці ти - і я не п'ю вина!

* * *

283 Хто-небудь виступить і всім гукає: «Ось я!» Сріблом і золотом у вічі сяє: «Ось я!» Та тільки, тільки-но налагодиться жити, Як Смерть із засідки вже виступає: «Ось я!»

* * *

284 Назавжди вийшов я з недоброго житла, Де порохом стають усі людські діла. Хай той потішиться, що смерть мене взяла, Хто вигулькне живий із-під її крила.

* * *

285 Ще вчора виспіли плоди твоїх надій, Усе одержав ти, чого жадав, радій! Та знай: без тебе все рішається зарані, Що потім на путі трапляється твоїй.

* * *

286 Купив я глечика у гончара в крамниці, I він одкрив мені предивні таємниці. Він мовив: «Був я шах, мав щирозлотний келих I став я глечиком для кожного п'яниці!»

* * *

287 З гілля надій моїх діждавши урожаю, Своєї долі нить простежу я до краю. Чи довго скнітиму в тіснім життя затворі? Коли до небуття я двері відшукаю?

* * *

288 Якби в ділах Небес неправди не було, Ніхто б не докоряв їм за щоденне зло. Якби над Долею стояла справедливість, Чому б у мудрого схилялося чоло?

* * *

289 Для тебе загадки в житті на кожнім кроці, Ти в мислях плаваєш, як тріска у потоці. Із квітів та вина влаштуй для себе рай, Бо хто зна, чи його ти знайдеш на тім боці.

* * *

290 Цей океан буття прийшов із тьми віків. Перлину тайн його ніхто не провертів. Ми розмовляємо про наші власні справи, А перед тим, що є, ми не знаходим слів.

* * *

291 Вставай

і серце нам розвесели, кохана! Від погляду твого зціліє в серці рана. Налий вина, а ми - укупі вип'єм, поки Із праху нашого не виліпили жбана.

* * *

292 Приводять одного, щоб іншого забрати, Щоб тайни вічної нікому не пізнати. Ми помацки йдемо: життя - це тільки чаша, Призначена вино п'яницям одміряти.

* * *

293 Це лихо грається зі мною не з учора. Ти щастям чванишся... Та чи тривка ж підпора Те щастя? Не стоїть на місці небо. Доля На всякі витівки, на всякі штуки скора.

* * *

294 Людина муками звільняється з оков. I крапелька води, в тісний попавши схов, Стає перлиною. Хто втратив, той добуде - I келих випитий запорожниться знов.

* * *

295 Від чорної землі до зоряної тверді Й на мить не припиняв я пошуки уперті. Я мислю гострою усі вузли розплутав - I тільки не зумів розплутать вузол смерті.

* * *

296 Як парість вічного зросла з твого садочка, Як надокучила тісна життя сорочка,- Шатру тілесному хисткому не звіряйся: Немає жодного тривкого в нім кілочка.

* * *

297 Плює услід мені судьба моя проклята. Як не стараюся, дарма, все йде до ката. Душа збирається. «Побудь»,- кажу - і чую: «Де ж я тулитимусь? Розвалюється хата!»

* * *

298 Усе, що в тебе є, туманом розтає. Нікчемністю стає, що маєш за своє. Вважай, що все, що є, на світі не існує, А те, чого нема на цьому світі, є.

* * *

299 Не зупиняється небесна колісниця, Не насищається людьми земля-землиця. Ти радий, що тебе вона ще не пожерла? Не поспішай радіть: вона не забариться.

* * *

300 Якщо одним коржем я можу два дні жить I пити з черепка, що на землі лежить,- Навіщо меншому за себе підклонятись, Навіщо наймитом у рівного служить?