Рубаї (з іл.)

Хайям Омар

* * *

101 З тобою краще річ серед руїн вести, Аніж молитись там, де не буваєш ти. Початок і кінець всього, що є! Як хочеш - В огні спали мене, а ні - у рай впусти!

* * *

102 Розбив ти келих мій, о невблаганний Боже! Замкнув ти вхід мені у рай жаданий, Боже! На землю вилив ти вологу пурпурову! Чим хочеш присягну, що ти... ти п'яний, Боже!

* * *

103 Гончар

голів людських - своє він знає діло: Витворні чаші він виготовляє вміло. Він на обрус життя нам перекинув чашу - Й замкнув під нею все, що тисне душу й тіло.

* * *

104 З твоєю ласкою не побоюся блуду, З твоїм світильником зніму з очей полуду. Коли вбереш мене у білий плащ прощення, Я й Книги Чорної боятися не буду!

* * *

105 Багато квітів є, живих земних окрас. Їх в землю втоптує немилосердний Час. Якби живилися з могил небесні хмари, Кров дорогих тоді б аж до суда лилась!

* * *

106 Пішла б гора в танок, якби вина їй дав. Той дурнем народивсь, хто за вино картав. Я не закаюсь пить, бо без вина - не знаю, Хто б виховав мене і путь мені вказав.

* * *

107 Ось піала і жбан - візьми, моя кохана! Танцюй у квітнику, тепер пора весняна! Бо не одну таку, як ти, місяцевиду Час перетворював і в піалу, і в жбана!

* * *

108 Розбивши глечика, я не журився дуже, Бо дурню п'яному, звичайно, все байдуже. I потай мовив глек: «Колись я був так само Людиною, а ти - ти будеш глеком, друже».

* * *

109 О ти, що розум наш тобі не бачить краю! Побожний я чи ні - тобі байдуже, знаю. Я п'яний від гріха - й протвережаюсь тільки, Коли надію я на тебе покладаю!

* * *

110 О жителі могил, чиє безживне тіло На прах розсипалось, на попіл спопеліло! Яким же то вином аж до Страшного суду Вас небо загодя так страшно обпоїло?

* * *

111 Зустрінься з милою, не забарись Прогнати клопіт, що їй серце стис. Безмежна ця краса - недовговічна: Вона й у тебе з рук втече колись!

* * *

112 Юначе, підведись - горить зоря ясна! В прозорі келихи налий огню-вина! В цім тліннім закутку живеш ти мить... а потім, Хоч як жадатимеш, не вернеться вона.

* * *

113 Вино - рідкий рубін, а глек - глибока жила, Душа моя - напій в прозорій чарі тіла, А світлий келих той, що від вина сміється,- Сльоза, що кров хмільну у серці затаїла.

* * *

114 Ті, що до Бога шлях шукають у болоті, Стіною хочуть дух одгородить од плоті. А я на стінку жбан з хмільним вином поставлю, Хоч би й мене, як жбан, повісили на плоті.

* * *

115 Красуне, як мій сум, ти довговічна будь! Ти знову ласкою мені зігріла путь. На мене мимохідь ти позирнула й зникла. Чи не за правилом: зроби добро й забудь?

* * *

116 Я часто п'ю вино, але без перепою. До кубка тільки звик тягтися я рукою. Чого ж я хочу ще? А от чого, послухай: Не тішитися так, як ти, самим собою.

* * *

117 В паланні яхонтів уста сакі* повинні. Журба за ним дає поживу й міць людині. Той, хто в сльозах за ним не потонув, живе В ковчезі Ноєвім, неначе в домовині. * Підчаший, виночерпій.

* * *

118 До гончара зайшов я, позираю На тисячі горшків - і той, що скраю, Зненацька вигукнув, немов з одчаю: «Хто тут гончар, а хто купець - не знаю!»

* * *

119 Корону ханську? Н'a, ми продаєм За дудку, от ціна! Ми продаєм! Чалму та чотки, вісників облуди, За піалу вина ми продаєм!

* * *

120 Підпилий, завернув учора я до шинку. Там саме дід вино собі точив у кринку. Я запитав його: «Чом не боїшся Бога?» «Бог добрий,- він сказав.- Сідай і випий, синку!»

* * *