Рубаї (з іл.)

Хайям Омар

* * *

81 Ми більш працюємо, ніж муфтій-горлодер; I в п'яних менше в нас у голові химер: Ми точим кров лози, а він людської прагне - Нехай же судить сам, хто гірший кровожер!

* * *

82 Ці чвари, підступи, нікчемне сум'яття... Доволі, чашнику, недоброго пиття! Доволі!

Хочу я, щоб вилився на землю, Як решта з келиха, цей залишок життя!

* * *

83 Душа моя болить, я думаю про друга, А в друга милого на серці інша туга. Навіщо ж гойнії тепер шукати ліки, Коли вже й лікаря перемогла недуга?

* * *

84 Що перед чаркою імперія Ковуса, Кубадів гордий трон, ясні клейноди Туса? Зітхання вранішнє з грудей коханця краще За молитви того, кого страшить спокуса.

* * *

85 Прожити сімдесят - і з думки викинь! Хай Тобою править хміль - тут тільки п'яним рай! Аж поки з голови твоєї зроблять глечик, Ти глечика з вином із рук не випускай!

* * *

86 Нас переслідує Недоля навісна. Присядемо ж удвох та вип'ємо вина! Ми добре знаємо, що на прощання й краплі Води звичайної нам не пошле вона.

* * *

87 Хоч землю я пройшов і в мандрах натомився, Але від того світ на краще не змінився. Я радий і тому, що на шляху важкому, Не знавши радості, я дуже й не журився.

* * *

88 Ти, в кого до утіх ненаситимий лас, Кому байдужий суд, що жде по смерті нас, Отямся, схаменись, поглянь навколо - бачиш, Що діє з іншими невідворотний час?

* * *

89 Хто все перевіряв на терезах ума, Для того жоден день не проминув дарма: Або вимолював собі прощення в Бога, Або за глек державсь руками обома.

* * *

90 Прийшли ми чистими - і стали ми брудними, Прийшли веселими - зробилися сумними. Гарячі сльози нам у серці запікались! Життя розвіявши, тепер у прах лягли ми.

* * *

91 Любов - це сонечко, що всесвіт огріває, Любов -

чудесний птах, що в квітнику співає. Її не знає той, хто плаче солов'єм, Вона в душі того, хто мовчки умирає.

* * *

92 В той день, як чистого я не найду вина, I в ліках чую я отруту. Помічна Від смутку вічного волога пурпурова. Із нею п'яному й отрута не страшна!

* * *

93 На цій землі іще ніхто не зміг Дійти до квітів, не сколовши ніг. Щоб доторкнутись кучерів красуні, На тисячу зубців розбився ріг.

* * *

94 Не знаю, де Господь узяв заживок мій: В раю безгрішному чи, може, в пропасній? Вино, вродливицю та пісню серед поля Дай нам готівкою, а раєм сам здобрій!

* * *

95 Сказав я: «В рот вина й краплини не візьму! Вино - це кров лози, я ж кров не п'ю - й тому Зрікаюся». Спитав мене мудрець: «Не дуриш?» «О ні, це тільки жарт!» - я відповів йому.

* * *

96 О друзі, принесіть мені вологу пінну, У вид янтарний мій додайте ви рубіну! Коли сконаю я, вином мене обмийте І з доброї лози збудуйте домовину!

* * *

97 З місяцевидою над річкою, в саду, У квітах весело я вік свій проведу! Усе життя своє - сьогодні, вчора, завтра - Я пив і питиму, аж поки не впаду.

* * *

* * *

98 Троянда вранішня ошатністю своєю Чарує солов'я, співця свого. Під нею Присядь у холодку, бо пелюстки ці вітер Зриватиме й тоді, як станемо землею.

* * *

99 Хайяме, з Долею ти, мабуть, посварився? Їй соромно того, хто в тузі похилився. Підбадьорися ж, пий під ніжний стогін лютні, Пий, поки келих твій об камінь не розбився.

* * *

100 Коли ви зійдетесь у злагоді та згоді, Милуйтесь друзями, дивуйтесь їхній вроді! Коли ж підчаший вам налле вина хмільного,- Й мене, нещасного, згадайте при нагоді.