Сага про Форсайтів
Шрифт:
Найвідважніша і найвідвертіша з усіх Форсайтів, з рішучим підборіддям, блискучими очима й вогненним волоссям тендітна, маленька Джун сіла на позолочений стілець з бісерним сидінням, так наче й не минуло десяти років, відколи вона приходила сюди востаннє — десяти років мандрівок, незалежності й допомоги «бідолашкам» Останнім часом ці «бідолашки» були всі до одного художники, гравери й скульптори, тому її неприязнь до Форсайтів та їхньої безнадійно антихудожньої натури іще зросла. Очевидно, вона майже перестала вірити в те, що її родичі існують на світі і тепер озиралася довкола з визивною прямотою, чим страшенно бентежила всіх присутніх. Вона не сподівалася застати тут когось іншого, крім «бідолашних бабусь», а чому їй захотілося відвідати їх, вона й сама не знала сталося так, що дорогою з Оксфорд-стріт до студії на Летімер-род вона раптом згадала їх, і їй стало жаль цих двох стареньких «бідолашок», яких вона так давно не бачила.
Тітонька Джулі перша порушила мовчанку.
— Ми саме говорили, серденько, як жахливо повелися ці бури. І який нахаба цей старий Крюгер!
— Нахаба? — мовила Джун. Я вважаю, що він має цілковиту слушність. Чого ми стромляємо носа в їхні справи? Як що він вижене всіх цих негідників поселенців, то так їм і треба. Вони тільки дбають про власну вигоду.
Вражене мовчання порушила Френсі:
— Що? Невже ти бурофілка? (Безперечно, цей вираз був ужитий тоді вперше).
— Отакої! Чому ми не можемо дати їм спокій? — відповіла Джун саме в ту мить, коли на порозі з'явилася покоївка й промовила:
— Містер Сомс Форсайт.
Сенсація за сенсацією! З Сомсом привіталися похапцем, бо всі зацікавлено стежили, як він зустрінеться з Джун ніхто не знав того напевно, але з властивою їм проникливістю вони підозрювали, що ці двоє не бачилися з тих часів, коли між нареченим Джун Босіні й Сомсовою дружиною зав'язався той прикрий роман Глядачі відзначили, що вони потиснули одне одному кінчики пальців, відвертаючи погляди. Тітонька Джулі одразу прийшла на поміч.
— Наша Джун така оригінальна. Уяви собі Сомсе, вона вважає, що бури ні в чому не винні.
— Вони хочуть тільки зберегти свою незалежність, — сказала Джун. — Чому вони не мають на це права?
— Тому, — відповів Сомс, посміхаючись трохи криво, — що вони погодилися визнати наш сюзеренітет.
— Сюзеренітет! — зневажливо повторила Джун. — Ми ж не хочемо, щоб хтось нав'язував нам свій сюзеренітет.
— Це дало їм деякі матеріальні переваги, — відповів Сомс. — Угода є угода.
— Угоди не завжди справедливі, — спалахнула Джун. А коли вони несправедливі, їх треба розривати. Бури куди слабкіші за нас. Ми могли б виявити більшу великодушність.
Сомс чмихнув.
— Це пуста сентиментальність, та й годі, сказав він Тітонька Гестер, яка найбільше боялася всіляких незгод, нахилилася вперед і рішуче зауважила.
— Яка чудова погода для осені. Але Джун твердо стояла на своєму.
— Не розумію, чому треба глузувати із сентиментальності Адже почуття — це найкраще, що є на світі.
Вона визивно подивилася довкола, і тітонька Джулі визнала за потрібне втрутитися знову.
— Сомсе, ти останнім часом купував нові картини?
Її непомильне вміння обрати слизьку тему не зрадило її і на цей раз. Сомс почервонів. Сказати, чиї картини він недавно придбав, було однаково що віддати себе на привселюдний посміх. Всі знали, як щиро Джун підтримує невизнаних геніїв і як вона зневажає усіх «знаменитостей», якщо вони прославилися без її допомоги.
— Купив дещо, — промурмотів він.
Але вираз обличчя Джун змінився. Форсайт у ній спонукав її скористатися з такої нагоди: чому б Сомсові не купити одну-дві картини Еріка Коблі — її останнього «бідолашки»? І вона зразу ж пішла в атаку Чи знає Сомс його роботи? Вони пречудові На нього чекає слава.
Атож, Сомс знає його роботи. На його думку, це нікчемна мазанина, яка ніколи не матиме успіху в публіки.
Джун спалахнула.
— Звичайно, не матиме. Художника це анітрохи не цікавить. Я гадала, що ви знавець, а не комерсант, який торгує картинами.
— Звичайно, Сомс знавець, зразу ж втрутилася тітонька Джулі. — У нього чудовий смак, він завжди може сказати заздалегідь, що саме матиме успіх.
— Ох! — вигукнула Джун здавленим голосом і скочила з бісерного стільця. — Я ненавиджу це мірило успіху Невже люди не можуть купувати речі просто тому, що вони їм подобаються?
— Ви хочете сказати, тому що вони подобаються вам, — мовила Френсі.
Настала коротка мовчанка, під час якої молодий Ніколас тихо сказав, що Вайолет (його четверта) бере уроки пастелі, хоч він і не знає, чи варто їх брати.
— Ну що ж, до побачення, тітонько, — сказала Джун. — Мені пора. — І, поцілувавши тіток, вона визивно окинула поглядом кімнату, ще раз сказала — До побачення, — і вийшла. Здавалося, услід їй війнув вітер, наче всі присутні зітхнули.
Перш ніж хто-небудь встиг вимовити хоч слово, сталася третя сенсація:
— Містер Джеймс Форсайт.
Джеймс зайшов, спираючись на ціпок; він був закутаний у хутро, що додавало йому огрядності.
Всі повставали. Джеймс був такий старий, і він не приходив до Тімоті ось уже майже два роки.
— Тут жарко, — сказав він.
Сомс допоміг йому скинути хутро і мимоволі захоплено оглянув батьків бездоганний костюм. Джеймс сів — самі коліна, лікті, сюртук і довгі сиві баки.
— Що це означає? — запитав він.
Хоча його слова були позбавлені очевидного сенсу, всі зрозуміли, що він має на увазі Джун. Його очі запитливо втупилися в сина.
— Я вирішив приїхати і сам про все довідатись. Що відповіли Крюгеру?
Сомс узяв вечірню газету й прочитав заголовок: «Уряд діятиме негайно — початок війни».
— Ах! — полегшено зітхнув Джеймс. — Я боявся, що наші позадкують, як колись Гладстон. Цього разу ми з ними покінчимо.
Всі вражено поглянули на нього. Джеймс! Завжди метушливий, знервований, стривожений! Джеймс, що безнастанно повторював: «Я давно казав вам, що так воно й буде!», Джеймс, що був таким песимістом і провадив свої фінансові справи з великою обережністю. В цій рішучості найстарішого з живих Форсайтів було щось дивовижне.