"Сатурна" майже не видно
Шрифт:
Коли вже перекидали дивізії до радянських кордонів, відбулася розмова Гітлера з Канарісом «про російську проблему». Ця розмова фігурує в мемуарах, у листуванні і навіть у деяких службових документах. Згадана вона була, зокрема, і на Нюрнберзькому процесі.
Що ж до мемуарів, то виклад цієї розмови в них залежить від того, ким вони написані, з якою метою і де видані. Так, в одному випущеному в Мюнхені мемуарному творі автор його, згадавши про цю розмову Гітлера з Канарісом, робить категоричним висновок, що коли б Канаріс не був зрадником, ця розмова могла зробити зовсім іншим кінець усієї російської кампанії. Тут що не слово, то неймовірна тупість або зловмисна брехня. Результат війни не залежить від розмов.
У Лондоні в свій час вийшли мемуари, в яких не менш категорично доводилося, що у вищезгаданій розмові Гітлера з Канарісом розумний адмірал, мовляв, не міг протягом кількох годин переконати Гітлера в тому, що Росія — небезпечний противник. І знову брехня. Відомо, що пущений Гітлером вислів «Росія — колос на глиняних ногах» належить Канарісу.
Дурниця! Ніякого конфлікту між Гітлером і Канарісом у той час і бути не могло. І той і другий російську кампанію починали в ореолі слави покорителів Європи. Все здавалося їм легкодосягненним. І обидва вони були переконані, що Росія — це колос на глиняних ногах.
— Ударте залізною палицею по цих ногах ззаду, а я зроблю все інше…
Ця фраза Гітлера наводиться в кількох описах розмови, як і фраза Канаріса про те, що в потрібний момент найдосвідченіші його люди опиняться за спиною Кремля.
Гітлер порекомендував Канарісу в Росії діяти сміливо, впевнено і не гребувати ніякими методами.
— Якщо, діючи в Чехословаччині, Норвегії і Польщі,— сказав Гітлер, — нам ще доводилось пам'ятати про традиційні симпатії до цих країн лідерів англосаксів, то в Росії все допустимо, аби лише повалити більшовицький режим. І тоді ті ж самі західні лідери своїми руками надінуть на нас ангельське вбрання.
Канаріс із цим цілком погодився.
— Дійте, адмірале! Бийте їх з розмаху! Стромляйте їм кинджал у спину! — швидко збуджуючись, уже майже кричав Гітлер. — Усе, що ви зробите, заздалегідь схвалюю Я вам цілком довіряю, і ваших грудей не вистачить для знаків доблесті, якими я вас увінчаю!
Канаріс без слів вдячно схилив свою вже дуже посивілу голову і тільки після пристойної для моменту паузи зауважив, що єдиними труднощами, які він бачить у Росії, є неосяжні розміри цієї країни.
— Це не Норвегія, — сказав він, — яку можна між сніданком і обідом перетнути на жіночому велосипеді.
У відповідь він почув небезпечну для нього заяву Гітлера:
— Ви недооцінюєте нашу націю. Я хочу нагадати вам, не хто інший, як росіяни, у війнах минулого досягали не лише Берліна, а й Парижа. І робили вони це, коли не було ні танків, ні авіації, ні автомашин.
І хоча Гітлер сказав це, криво посміхаючись самим лише правим боком обличчя, Канаріс вважав за краще промовчати, віддано дивлячись фюрерові в очі…
І, нарешті, сплив ще один, для нас найцікавіший епізод цієї розмови. Канаріс повів мову про труднощі з добиранням агентів для роботи в Росії. Вся справа в мовній проблемі. О, ці неповноцінні слов'янські мови! Жоден європеєць не може навчитись розмовляти по-російськи без акценту… Гітлер не дав Канарісу доказати, рвучко встав пристукнувши долонею по столу, карбуючи слова, промовив:
— Виховані мною німці можуть усе!
Канаріс мовчав. Він бачив, що вести далі нормальну розмову з Гітлером уже не можна, бо в нього починався той стан, який сам Канаріс через кілька років влучно назве «збожеволінням на самому собі».
— Ви, Канаріс, виявляється, дечого явно не розумієте, — все більше й більше наелектризовуючись, говорив Гітлер. — У норвежців був король, якого вони вважали дублером бога. У поляків були фанаберія, амбіція, національний фанатизм і католицтво. А ми одним щиглем розвіяли це в порох. А що в росіян? Їм і не снилася така віра в державу, у вождя, яка надихає всю нову історію великої Німеччини. В моїх устах «я» — це і є Німеччина! Її сучасне і майбутнє! Провидіння і німці обрали мене своїм вождем! Я зобов'язаний бачити далі за всіх! Хіба мені генерали не казали, що з Польщею так гладко, як з чехами, не вийде? Казали! Польщі не стало за кілька днів! Хіба ті ж самі генерали не казали мені, що у Франції ми загрузнемо? Казали! На Францію ми згаяли пару тижнів! Я знаю, що тепер малодушних теоретиків лякає план «Барбаросса». Вони базікають про стратегію, підраховують російські дивізії. А мій розрахунок ясний і простий. Росія — міф двадцятого століття! І цей міф розвіє мій солдат, натхнений релігійною вірою в мене і в мою партію! Ви розумієте, Канаріс, логіку моїх дій?
— Так, мій фюрер, — шанобливо відізвався Канаріс.
— Блискавичний удар і блискавична перемога, якої ще не бачила історія! — виголосив Гітлер, розтинаючи рукою повітря.
Кілька секунд Гітлер, розпрямивши плечі і відкинувши назад голову, несамовитими очима дивився прямо перед собою, і губи його нервово сіпалися. Потім плечі його опустились, і весь він немов згас і став менший.
— Я вірю в вас, Канаріс, — стомлено промовив він і сів у крісло.
— Спасибі, мій фюрер, — сказав Канаріс і, задкуючи, вийшов з кабінету…
В останній місяць перед початком війни проти Радянського Союзу в гітлерівському генеральному штабі майже щодня проводились так звані контрольні ради, на яких перевірялася готовність військ по окремих деталях плану «Барбаросса». Звичайно головував на цих нарадах начальник штабу Гальдер, а присутнім був весь цвіт генералітету, командуючі арміями і спеціальними її службами.
Канаріс був присутній далеко не на всіх засіданнях ради. Одержавши чергове запрошення, він доручав кому-небудь із своїх генералів подзвонити від його імені Гальдеру і довідатися, чи обов'язкова присутність начальника абверу. Найчастіше була відповідь: «Якщо в адмірала буде час, я буду радий бачити його». Це означало: можна не приходити. Канаріс взагалі не любив бувати серед генералітету. Надто багато він знав про деяких генералів такого, що не міг не дратуватися, бачачи їх лицемірне підлабузництво перед Гітлером. В свою чергу, ці генерали знали, що Канарісу відомо про них немало, і присутність шефа військової розвідки їм теж була не дуже приємна.
На цей раз сам Гальдер подзвонив Канарісові, коли той ще не вийшов з дому, і попросив обов'язково бути на сьогоднішній раді.
— Що трапилося? — з відтінком іронії спитав Канаріс.
— Це не по телефону,— сухо відповів Гальдер. — Я вас чекаю.
Канаріс догадувався, навіщо він потрібен. Розгублені перед близькими подіями генерали хочуть, щоб абвер поклав їм на стіл дані, як і де без боїв і без риску доїхати до Москви. Їх явно не вдовольняє його меморандум Гітлерові від 1 березня 1941 року. У Канаріса були неофіціальні відомості, що деякі генерали, зокрема недавно призначений одним із заступників начальника штабу Паулюс, сумніваються в достовірності даних меморандуму про російські прикордонні укріплення і про можливості радянського залізничного транспорту. Не задоволені вони й розділом меморандуму про командний склад Червоної Армії. У Франції абверу були відомі абсолютно всі командири полків, а в Росії він не зміг встановити навіть усіх командуючих арміями.