Шалено багаті азійці
Шрифт:
– Грушевидні камені – це кунзити в сорок дев’ять каратів, а ці дивовижні сяючі диски – матові діаманти у двадцять три карати. Неймовірно оригінальна річ. Збираєшся вдягти щось новеньке на весілля Ху наступного тижня? – запитав він, намагаючись вести розмову зі своєю незвично зосередженою клієнткою.
– М-м-м-м… можливо,– відповіла Астрід, уважно роздивляючись у дзеркалі різнокольорові дорогоцінні камені у величезних сережках, які звисали їй до плечей. Сережки нагадували «ловця снів» [143] американських індіанців.
143
Індіанський амулет, що захищає людину уві сні від злих духів та хвороб.– Прим. пер.
– Дуже
– Я ще не вирішила,– промовила Астрід ледве чутно, немов звертаючись сама до себе. Насправді вона не дивилася на сережки. У її уяві майорів образ ювелірної прикраси, подарованої її чоловіком, яка красувалася на зап’ястку іншої жінки. Спочатку надійшло те повідомлення. Потім – чек з «Петрусу». Тепер – дорогий браслет із шармами. Три – чудове число.
144
Світська дама та ікона моди першої половини ХХ ст.– Прим. пер.
– Ну що ж, на мою думку, під ці сережки найкраще буде вдягти щось дуже просте,– додав Стівен. Він почав непокоїтися. Дівчина сьогодні не в собі. Зазвичай вона влітала до нього, і першу годину вони проводили у теревеньках та смакуванні дивовижних домашніх пирогів з ананасом, які вона приносила із собою, і лише потім він розпочинав щось їй показувати. Ще майже за годину розглядання коштовностей вона простягала йому якусь прикрасу зі словами «Окей, я подумаю про ось це», потім слала поцілунок на прощання і зникала. Вона була не з тих клієнток, які спускають мільйон доларів за десять хвилин.
І все-таки Стівен завжди радів її появі. Йому подобалася гарна вдача Астрід, її бездоганні манери та абсолютна непретензійність. Спілкування з нею було таким освіжаючим, не схожим на контакти з тими леді, які зазвичай поважно впливали до його володінь і яким треба було безперервно погладжувати їхнє его. Стівен із задоволенням разом з Астрід поринав у спогади про їхні божевільні дні юності в Парижі, а ще йому подобався її оригінальний смак. Вона, звісно ж, піклувалася щодо якості каменів, але її не займали розміри та показовість прикрас. Навіщо їй це було б, коли її мати мала одну з найбільших ювелірних колекцій у Сінгапурі, а бабуся Шань Су Ї мала настільки легендарну скарбницю, що про неї розповідали лише ледве чутним шепотом? Відомий мистецтвознавець Хуан Пен Фань був одним з декількох людей, яким пощастило побачити величну колекцію Шань, і він розповідав Стівену: «Нефрит династії Мінь, якого ти за все життя ніколи не бачив, царські прикраси, які Шань Лунг Ма хитромудро викупив у великих князівен, що утікали до Шанхаю під час більшовицької революції. Щойно стара леді помре – і твоя подруга Астрід, улюблена онука, успадкує деякі з найнеперевершеніших прикрас у світі».
– Знаєш що? Я, певно, візьму ще й сережки,– рішуче проказала Астрід, підводячись та розправляючи коротку плісовану спідницю.
– Вже йдеш? Не хочеш дієтичної коли? – здивовано запитав Стівен.
– Ні, дякую. Не сьогодні. Здається, мені треба бігти. Так багато справ. Не заперечуватимеш, якщо я заберу запонки просто зараз? Обіцяю, що переведу тобі гроші до кінця дня.
– Любонько, не кажи дурниць, можеш забрати зараз хоч усе. Дай-но я тільки знайду тобі гарні коробочки.– І Стівен вийшов з кімнати. Він подумав, що востаннє Астрід була такою імпульсивною після розриву з Чарлі Ву. «Гм… Якісь проблеми в раю?»
Астрід повернулася до своєї машини на парковці торгівельного центру. Відчинила дверцята, сіла і поставила кремово-чорний пергаментний пакетик із написом тонкого тиснення «СТІВЕН ЧІА ДЖУВЕЛЗ» на пасажирське сидіння поруч із собою. Посиділа в задушливій машині, де щосекунди ставало важче дихати. Відчувала, як швидко б’ється серце. Вона щойно купила діамантову каблучку, у якій не було великої потреби, за триста п’ятдесят тисяч доларів, браслет, який їй дуже сподобався, за двадцять вісім тисяч доларів та сережки за сімсот вісімдесят чотири тисячі доларів, у яких ставала схожою на Покахонтас. Уперше за багато тижнів вона почувалася до чорта фантастично.
Тут вона згадала про запонки. Понишпорила в пакетику, шукаючи коробочку із запонками у стилі арт-деко, які купила для Майкла.
Колись вони терлись об руки Кларка Гейбла, подумала Астрід. Неперевершеного, романтичного Кларка Гейбла. Він, здається, був одружений кілька разів? Авжеж, він вже точно свого часу мав романтичні стосунки з багатьма жінками. Звісно ж, він точно зраджував своїх дружин. Навіть Керол Ломбард. Як можна було забажати зрадити таку вродливу жінку, як Керол Ломбард? Але рано чи пізно це мало статися. Усі чоловіки зраджують. Це Азія. Кожен хлопець має коханок, зустрічається з дівчатами, має ліві зв’язки. Це нормально. Статусно. Звично. Прадідусь мав десятки наложниць. Дядько Фредді мав іншу родину на Тайвані. А скільки коханок пройшло через кузена Едді? Я стомилася їх рахувати. Хлопці просто потребують дешевих гострих відчуттів, швидкого трахання. Їм потрібно виходити на полювання. Це первинний інстинкт. Їм треба суватися в кожну дірку. СУМУЮ ЗА ТОБОЮ УСЕРЕДИНІ МЕНЕ. Ні, ні, ні. Нічого серйозного. Певно, просто якась дівчина, з якою він познайомився в робочій поїздці. Вишукано повечеряли. Переспали одну ніч. І він відкупився від неї браслетом. Дурним браслетом із шармами. Таким ширпотребним. Принаймні, він не робив цього відверто. Принаймні, він виводив кудись та крутився з тією дівчиною в Гонконгу, а не в Сінгапурі. Багатьом дружинам доводиться миритися з набагато більшим. Узяти хоча б деяких моїх подруг. Подумати тільки, крізь що пройшла Фіона Танг із Едді. Приниження. Мені пощастило. Мені так пощастило. Не треба бути такою буржуазною. Це ж просто флірт. Не треба робити з мухи слона. Треба пам’ятати: поводься гідно. Треба поводитися гідно. Грейс Келлі спала з Кларком Гейблом, коли вони обоє знімалися в «Могамбо». Майкл такий саме вродливий, як і Кларк Гейбл. А тепер він матиме запонки Кларка Гейбла. Вони йому сподобаються. Вони не були такими вже й дорогими. Він не розлютиться. Він кохатиме мене. Він досі мене кохає. Він не віддалився. Просто в нього стрес. Тиснуть на роботі. У жовтні буде п’ять років, як ми одружилися. Господи. Нема ще й п’яти років, а він уже зраджує. Я його більше не приваблюю. Я стаю застарою для нього. Бідний Кассіан. Що стане з Кассіаном? Моє життя скінчено. Все скінчено. Цього не може бути. Не можу повірити, що це відбувається. Зі мною.
16
Ґо
Рейчел витріщилась на годинник і з’ясувала, що спала лише близько п’яти годин. Був уже світанок, і вона була надто схвильована, щоб знов лягти спати. Нік тихенько посапував біля неї. Вона оглянула кімнату. Цікаво, у скільки цей номер влетів Ніку за ніч? Це був елегантний люкс, оздоблений вишуканим неяскравим світлим деревом, і єдиним спалахом кольору були яскраво-малинові орхідеї на столику біля дзеркальної стіни. Рейчел підвелася з ліжка, підчепила ногами пухнасті махрові капці і тихо пробралася у ванну кімнату. Хлюпнула в обличчя водою, підійшла до вікна й визирнула крізь штори.
Ззовні її погляду відкрився доглянутий сад із величезним басейном, що ніби запрошував пірнути в блакитну воду, навколо нього стояли шезлонги. Чоловік у білосніжній уніформі обходив басейн із довгою жердиною із сіткою на кінці, медитативно виловлюючи заблудле листя, що зібралося за ніч на поверхні води. Сад було розбито в чотирикутному дворі серед номерів, а просто поза спокоєм низької вікторіанської споруди підіймалося скупчення багатоповерхівок, які нагадували дівчині, що вона наразі перебуває в серці модного сінгапурського району Орчард-роуд. Рейчел уже відчувала вранішню спеку, що просочувалася крізь подвійний склопакет вікна. Вона засунула штори й попрямувала до вітальні, щоб покопатись у ноутбуці. Увійшовши в систему, вона почала набирати імейл своїй подружці Пейк Лін. Кілька секунд по тому на моніторі вискочило миттєве повідомлення:
ҐоПЛ: Вже прокинулася! Ти що, справді тут?
Я: Авжеж!
ҐоПЛ: Ура-а-а-а-а-а-а-а!!!!
Я: Ще немає й сьомої, а вже ТАКА СПЕКА!
ҐоПЛ: Це ще дрібниці! Ви зупинились @ батьків Ніка?
Я: Ні. Ми @ готелі «Кінгсфорд».
ҐоПЛ: Чудово. У самому центрі. А чому в готелі?
Я: Батьків Ніка наразі немає у місті, і він вирішив, що краще бути в готелі упродовж тижня до весілля.
ҐоПЛ: …
Я: Але, правду кажучи, мені здається, він не захотів першого ж вечора показуватися зі мною у батьківському домі. ЛОЛ!