Шалено багаті азійці
Шрифт:
– Обов’язково,– погодилася Рейчел, чокаючись пивом із Арамінтою.
Нік кинув погляд на свою дівчину. Він був у захваті від того, як легко вона зачарувала його друзів. Він не міг повірити, що вона справді тут, із ним і що попереду у них ціле літо.
– Ласкаво просимо до Сінгапуру, Рейчел! – весело вигукнув він, підіймаючи у тості пляшку пива «Тайгер». Рейчел зазирнула в сяючі очі Ніка. Вона ніколи не бачила його таким щасливим, як цього вечора, і вже дивувалася, як їй могло спасти на думку перейматися через цю подорож.
– Як тобі тут? – запитав Колін.
– Ну,– протягнула Рейчел,– годину тому ми приземлились у найгарнішому, найсучаснішому аеропорту, який мені доводилося бачити, а наразі сидимо під цими величезними тропічними деревами біля обідньої зали дев’ятнадцятого сторіччя і маємо найдивовижніший бенкет. Мені не хочеться звідси їхати!
Нік
15
Астрід
Коли Астрід треба було підняти настрій, вона їхала до свого друга Стівена. Стівен тримав на одному з верхніх поверхів торгівельного центру «Парагон» ювелірну крамничку, приховану від усіх інших висококласних бутиків у дальньому передпокої. Крамничці бракувало видовищності відомих ювелірних мастодонтів на кшталт «Л’Орієнт» або «Ларрі Джувелрі» з їхніми переливчастими салонами з унікальним дизайном, але про крамницю «Стівен Чіа Джувелз» були високої думки найвибагливіші колекціонери острова.
Авжеж, цінився його досвідчений погляд на приголомшливі дорогоцінні камені, але найкоштовнішою річчю, що пропонував Стівен, була абсолютна таємничість. Угоди з ним являли собою свого роду нішеві операції: якщо, наприклад, якась поважна матрона потребувала швидкої готівки, щоб сплатити борги свого дурня-сина, тоді вона вирушала сюди й таємно позбувалася фамільної дрібнички. Також у цьому місці «дуже важливі речі», які мали опинитися на аукціонному розпродажу в Женеві або Нью-Йорку, могли бути надані для особистого огляду віп-клієнтами, подалі від очей аукціонних працівників-пліткарів. Казали, що крамничка Стівена була особливим уподобанням дружин шейхів Перської затоки, малайських султанів та індонезійських олігархів китайського походження. Вони не дуже прагнули, щоб їх побачили під час купування прикрас вартістю в кілька мільйонів доларів у фешенебельних бутиках на Орчард-роуд.
Крамничка складалася з дуже маленької, доволі аскетичної передньої зали, де у трьох вітринах часів Французької імперії [136] була виставлена невеличка колекція виробів за середньою ціною, здебільшого від ювелірів-початківців з Європи. Однак дзеркальні двері за прилавком у стилі Боуль [137] вели у вестибюль і до ще одних таємних дверей, за якими був вузький коридор з окремими кімнатками. Саме тут Астрід любила ховатися від сторонніх поглядів, у приватній кімнаті, просоченій ароматом туберози, від підлоги до стелі вистеленій блідо-блакитним оксамитом, із затишною оксамитовою канапкою Рекамьє, на якій можна всістися, підтягнувши ноги, смакувати содову з лимоном та пліткувати зі Стівеном, поки він бігає туди й сюди з тацями дивовижних коштовних каменів.
136
Епоха правління Наполеона Бонапарта.– Прим. пер.
137
Стиль за іменем майстра-червонодеревника Андре Боуля, характерний латунною інкрустацією.– Прим. пер.
Стівет та Астрід познайомились багато років тому у Парижі, коли вона заблукала в ювелірну крамницю на рю де ля Пе [138] , де він проходив навчання. На той час рідко можна було зустріти дівчину-підлітка із Сінгапуру, яка цікавилася б камеями вісімнадцятого сторіччя. Так само нечасто можна було зустріти й юного китайця за прилавком такого видатного жуаї [139] , як «Меллеріо діти Меллер». Тож між ними негайно встановився зв’язок. Астрід була щаслива, що знайшла в Парижі людину, яка розуміє її вибагливий смак і готова потурати її примхливому полюванню на рідкісні вироби, які, ймовірно, колись належали принцесі де Ламбаль [140] . Стівен і собі миттєво усвідомив, що ця дівчина – донька якоїсь великої шишки, хоча на з’ясування, якої саме шишки, йому знадобилося три роки ретельної обробки зернятками отримуваної інформації щодо її походження.
138
Вулиця
139
Joaillier – ювелірна крамниця (фр.).– Прим. пер.
140
Мадам де Ламбаль, Марія-Тереза-Луїза Савойська – французька аристократка, подруга Марії Антуанетти.– Прим. пер.
Подібно до багатьох найбільших у світі торговців ювелірними виробами, від Джанні Булгарі до Лоренса Граффа, Стівен роками відточував свою майстерність бездоганно підлаштовуватися під примхи дуже багатих відвідувачів. Він став неперевершеним віщуном бажань цілої низки азійських мільярдерів і ідеально упізнавав багатогранні настрої Астрід. Він міг сказати, лише простеживши її реакції на різні типи показаних їй виробів, як саме в неї складається день. Сьогодні він побачив бік Астрід, якого не спостерігав жодного разу за п’ятнадцять років їхнього знайомства. Щось вочевидь було не так, і її настрій різко погіршився, коли він показував їй нову серію браслетів від Карне.
– Хіба це не найвигадливіші деталізовані браслети, які тобі колись доводилося бачити? Схоже на те, що на їх створення автора надихнули ботанічні замальовки Александра фон Гумбольдта [141] . До речі, про браслети: тобі сподобався браслет із шармами, який для тебе купив чоловік?
Астрід подивилася на Стівена, збита з пантелику його запитанням.
– Браслет із шармами?
– Так, той, що Майкл придбав минулого місяця на твій день народження. Зачекай, він не сказав, що купив його в мене?
141
Німецький географ, натураліст та мандрівник, засновник розділу науки «Екологічна географія рослин».– Прим. пер.
Астрід відвернула погляд, бо не хотіла, щоб став помітним її подив. Вона не одержувала аніякого подарунка від чоловіка. Її день народження в серпні, і Майкл знав, що прикраси їй краще купувати самій. Вона відчула, як кров приливає до обличчя.
– Ой так, зовсім забула – він просто дивовижний! – весело промовила вона.– То це ти допомагав йому з вибором?
– Так. Він прибіг якось увечері, дуже поспішав. Йому було дуже важко зробити вибір… Гадаю, він боявся, що ти не вподобаєш подарунок.
– Звісно ж, він мені сподобався. Дуже тобі дякую, що підказав йому,– відповіла Астрід, примусивши своє обличчя залишатися цілком спокійним. Господи, господи, господи! Чи ж Майкл справді такий дурний, щоб купувати прикраси для іншої жінки в її найближчого друга Стівена Чіа?
Стівен пошкодував, що завів розмову про той браслет. Йому здалося, що Астрід зовсім на зачарувалася подарунком від чоловіка. Правду кажучи, він і не сподівався, що Астрід колись взагалі носитиме щось настільки банальне, як браслет із шармами у вигляді ведмедиків, вимощених різнокольоровими діамантами, але то була одна з найменш дорогих речей у його крамниці, і він розумів, що Майкл як типовий чоловік, не освічений у смаках дружини, дуже старався знайти щось у межах свого бюджету. Насправді то був дуже милий жест з його боку. Але зараз, провівши у його магазині двадцять хвилин, Астрід вже купила каблучку з надзвичайно рідкісним трикаратним синім діамантом, встановленим серед діамантового розсипу, яка щойно надійшла з Антверпену, запонки в стилі арт-деко, які раніше належали Кларку Гейблу, примітний вінтажний браслет від Картьє із платиново-алмазними зчепленнями і серйозно розмірковувала щодо пари фантастичних сережок від ВБГ [142] . Цю річ він приніс показати, просто щоб розважити її, і навіть не уявляв, що подруга може ними зацікавитися.
142
За ініціалами дизайнера Вернона Брюса Гоексіми, автора відомих ювелірних аксесуарів.– Прим. пер.