Шалено багаті азійці
Шрифт:
– Ми з Гордоном продали своє членство у клубі «Пулау», тому що мені стало ясно, що я там з’являюсь лише скуштувати їхнього айс кейкінг [108] .
До Майкла долетіли слова Мевіс – вона саме розмовляла з його свекрухою. Чого б він тільки не віддав, щоб цієї ж миті знову опинитися на тому полі разом зі своїми друзями. Вони б ганяли у футбол аж до темряви, а потім побігли б до найближчого копі тім [109] випити холодного пива із насі-горенгом [110] або чар бі хун [111] . Це було б незмірно краще, аніж сидіти отут, у цій краватці, яка душить його так, що майже нічим дихати, їсти страви, назви яких
108
Малайський десерт із тертого льоду, кольорового цукрового сиропу та різноманітних топінгів на кшталт червоної квасолі, солодкої кукурудзи, желе з агар-агару, пальмового насіння, а також морозива.
109
Кав’ярня (хоккінськ.).
110
Смажений рис з індонезійської кухні, надзвичайно популярна страва у Сінгапурі.
111
Смажена вермішель, ще одна улюблена в місцевих страва.
Скільки ще триватиме ця вечеря? Вони сьогодні їдять по-європейському, тож має бути чотири страви, одна на годину. Майкл знову подивився в меню. Ган ні ней! [112] Ще й якийсь дурний салат. Де це чувано, щоб салат подавали після головної страви? Тобто п’ять страв, адже Мевіс життя не уявляє без десертів, хоча тільки й робить, що скаржиться на подагру. А у відповідь його свекруха стогне про свої п’яткові шпори, і обидві жіночки фонтанують залпами скарг на здоров’я, намагаючись перевершити одна одну. А після цього настане час тостів – тих довгих, нудних промов, упродовж яких його свекор підніматиме тост за кмітливість Унів, завдяки якій вони спромоглися народитись у належній родині, а потім Гордон Ун у відповідь підніматиме тост за геніальне рішення Леонгів народитись у не менш належній родині. А потім Генрі Леонг-молодший казатиме тост за сина Гордона, Гордона-молодшого, чудового хлопця, якого минулого року упіймали на Лангкаві [113] із п’ятнадцятирічною школяркою. Буде дивно, якщо вечеря скінчиться раніше, ніж о пів на дванадцяту.
112
Хоккінський вираз, який може означати «трясця твоїй матері» або, як тут, «та щоб мене».
113
Архіпелаг у Малакській протоці.– Прим. пер.
Астрід поглянула через стіл на чоловіка. Їй були добре знайомі ця пряма, немов у нього всередині застряг шомпол, постава та напружена напівусмішка, яку він змушено показував, розмовляючи з дружиною єпископа Сі Бей Зіна: уперше вона побачила їх, коли її із Майклом запросили на чай до бабусі, а потім – за вечерею з президентом в Істані [114] . Майклу, вочевидь, нестерпно кортіло опинитися будь-де в іншому місці. Чи із кимось іншим? Хто така та інша? Відтоді, як прочитала те повідомлення, Астрід постійно ставила це питання сама собі.
114
Палац (малайськ.). Тут так зветься офіційна резиденція президента Сінгапуру. Палац було добудовано 1869 року за наказом сера Гаррі Сент-Джорджа Орда, першого колоніального губернатора Сінгапуру, і раніше він називався Будинком уряду. Будівля займає 106 акрів землі, що прилягає до території Орчард-роуд.
«СУМУЮ ЗА ТОБОЮ УСЕРЕДИНІ МЕНЕ». Упродовж кількох перших днів Астрід намагалася переконати себе, що цьому має бути якесь раціональне пояснення. Повідомлення надійшло за помилковою адресою, або ж це була чиясь витівка, або ж особистий жарт, якого вона не зрозуміла. Наступного ранку повідомлення було стерто, і їй хотілося, щоб так само воно стерлося з її пам’яті. Але пам’ять тримала цей спогад міцно. Життя Астрід не могло йти звичайно, доки вона не вирішить, що саме крилося за тими словами. Вона почала щодня телефонувати Майклові на роботу в різний час, вигадуючи різноманітні дурні приводи та причини,– їй треба було впевнитися, що він перебуває в тому місці, про яке казав їй. Вона почала перевіряти його телефон за кожної дрібної
Аж до сьогоднішнього дня.
Майкл щойно повернувся з аеропорту, і, поки скаржився на біль у всьому тілі після трясучки на середньому сидінні останнього ряду, яке не відкидалося, бо належало старому літаку «Чайна Істерн Ейрлайнз», Астрід запропонувала йому відпочити в теплій ванні з англійською сіллю. Коли чоловік був поза зоною видимості, вона кинулася переглядати його багаж, безцільно шукаючи хоч щось. Риючись у його гаманці, Астрід натрапила на складений папірець. Він був схований під пластиковою сінгапурською карткою посвідчення особи. Це виявився чек від учорашньої вечері. Квитанція з «Петрусу». На 3812 гонконгських доларів [115] . Забагато як для вечері на двох.
115
Близько 486 доларів США.– Прим. пер.
Що робив її чоловік за вечерею у наймоднішому французькому ресторані Гонконгу тоді, коли мав працювати над якимось проєктом із хмарних ресурсів у Чунцині в Південно-Західному Китаї? Та й особливо в цьому ресторані – адже він із розряду місць, до яких його можна було затягти лише штовханням і криками! Його не дуже заможні партнери в жодному разі не схвалили б таких витрат, навіть якби йшлося про їхніх найкращих клієнтів. (Крім того, жоден клієнт-китаєць не забажав би куштувати нову французьку кухню, якби мав можливість цього уникнути.)
Астрід довго роздивлялася чек. Вдивлялась у зухвалі розчерки його темно-синього підпису на хрусткому білому папері. Майкл поставив підпис авторучкою від «Каран д’Аш», яку вона подарувала йому на минулий день народження. Її серце билося так швидко, немов прагнуло вискочити з грудей, і вона геть не могла поворушитися, немов її паралізувало. Астрід уявила, як Майкл сидить у залитій світлом від свічок залі на верхньому поверсі готелю «Айленд Шангрі-Ла» й дивиться на мерехтливі вогні бухти Вікторія [116] , смакуючи романтичну вечерю з дівчиною, яка надіслала йому те відверте повідомлення. Вони почали з чудового бургундського вина з Кот-д’Ору, закінчили теплим суфле з гірким шоколадом на двох (із глазур’ю з лимонного крему).
116
Природна гавань між островом Гонконг та напівострівною частиною міста.– Прим. пер.
Їй закортіло влетіти у ванну кімнату і тикнути цим чеком йому в обличчя, мокре від теплої солоної води. Їй хотілося кричати й дряпати його тіло нігтями. Але, звісно ж, нічого такого вона робити не стала. Вона лише глибоко зітхнула. Заспокоїлася. Самовладання вкладалось у неї від самого дня народження. Вона поводитиметься розумно. Астрід розуміла, що немає сенсу влаштовувати сцену, вимагати пояснення. Будь-які пояснення можуть спричинити нехай крихітну, але тріщину на їхньому картинно-ідеальному житті. Вона обережно згорнула папірець і засунула його назад, на те місце, де знайшла. Цієї миті вона дуже хотіла, щоб папірець зник із Майклового гаманця – і з її пам’яті. Щоб він просто зник.
13
Філіп та Елінор Янг
Філіп сидів у своєму улюбленому складаному кріслі на пірсі, який тягся від його прибережного газону, одним оком пильно спостерігаючи за вудкою, закинутою аж у Вотсонс Бей, а іншим читаючи останній випуск «Популярної механіки». У кишені його штанів карго, порушуючи безтурботність ранку, почав вібрувати телефон. Філіп знав, що телефонує дружина: вона була практично єдиною людиною, яка взагалі телефонувала на його мобільник. (Елінор вимагала, щоб він увесь час тримав телефон біля себе – а що коли їй буде треба терміново йому зателефонувати? – хоча він сумнівався, що міг би чимось допомогти, адже більшу частину року проводив тут, у Сіднеї, доки Елінор невпинно рухалася між Сінгапуром, Гонконгом, Бангкоком, Шанхаєм та ще одному Богові відомо чим.)
Він натиснув кнопку відповіді – і його одразу ж захлеснула злива істерики від дружини.
– Заспокойся та кажи повільніше, лах. Я не можу розібрати ані слова. А тепер скажи, чому ти хочеш стрибнути з даху? – запитав Філіп у своїй звичайній лаконічній манері.
– Я щойно отримала досьє на Рейчел Чу від того приватного слідчого в Беверлі-Гіллз, якого рекомендувала Мейбл Квок. Хочеш знати, що в ньому написано? – Це не було питанням; ці слова пролунали радше як загроза.