Шмагія
Шрифт:
– Та чого ж ви на вулиці стоїте? Ганьба, сором на всю Ятрицю!
Кривенька ладна була розплакатися.
– Гості мнуться, в дім не йдуть… Гукнути татуся?!
– Вибач, Цетинко, – Мускулюс відчув укол сумління. – Зараз…
Він озирнувся. Вулиця була порожня. Навчені досвідом, жителі Фарбівної слободи делікатно дозволяли замовникам зникнути в обійсті Швелерів. Хіба чесна дружина чи мудра матінка випустить зараз на вулицю хоч благовірного чоловіка, хоч синочка? Щоб рідненький з глузду з’їхав? Щоб отримав по зашийку кийком для лупцювання? А не кийком приголублять, то столичний чаклунисько попсує рибоньку: не лізь, куди не кличуть! Ондечки віконниці попричиняли,
На розі, під старою акацією, діти гралися в піску. Дівчинка з кісками щохвилини бігала до рівчака з цеберком, а двоє товстих, суворих з вигляду малят зосереджено ліпили пасочки. Їм допомагав худорлявий парубійко літ сімнадцяти, до вух замурзаний липким «тістом». Розмахуючи руками, ніби вітряк, він визначав місце, куди життєво необхідно було поставити чергову ляпку. І дуже сердився, коли діти помилялися. Напевне, місцевий дурник. Таких дівки зовсім не ваблять, хоч із Лілля, хоч із небесних садів. Розташування пасочок мимохідь зацікавило Андреа, він навіть узявся машинально поєднувати їх уявними лініями, але суворо обрубав сам себе. Якби зараз завалилося склепіння гроту Семи Няньок і вибралося на білий світ Жахливе Дитя, щоб змотувати світ у клубок для плетіння, – все одно чаклунові було б ніколи займатися всілякими дрібницями.
– Гвардіє, до мене!
Капрали стали обіч карети. Т’яден зіскочив із даху, довго длубався ключем у заклятому замку; нарешті розчинив дверцята. Якусь хвилину нічого не відбувалося, по тому на сходинку опустилася вузенька ніжка.
– Я перша!
– Ні, я перша!
– Я найперша! Сама!
– Ах ти шльондра!
– А ти повія!
– А ти! А ти…
– Обидві ви дурепи, а я перша!
– Тримай її! Гюрзель, хапай за волосся!
Мускулюс зітхнув і прийшов на поміч.
Інакше лілльські дівки ніколи не вибралися б із карети. Ніжна голубиця, й та озвіріє, якщо в шістнадцять років тебе продадуть не знати куди за тридев’ять земель – линяти. Зазвичай за місяць до того, як почнуть линяти, знамениті уродженки Лілля ставали навдивовижу ненажерливі, зате нижні виділення в них припинялися зовсім. Що ніяк не сприяло поліпшенню вдачі.
Якби на те Мускулюсова воля, він би зроду не зв’язувався з цими красунями. Але майстер Леонард теж, мабуть, не від того був, щоб провести рештки днів своїх у розарії, а не в смороді дубильних ночов. У кожної роботи свої недоліки. Одні думають, що магія вся суціль принади та забави. Тицьнеш їх пикою в купу флюїдів, коли демон рветься назовні з «Лебединої Пісні», або змусиш прибирати в клітці за василіском у сезон «півнячої сліпоти» – лаються…
– Любі дівиці! Першою виходить Гюрзель. Слідом – Химейра. За нею – Емпуза-молодша…
– Чому?!
– Я перша! Чули? Я перша!
– А я тебе вкушу!
– Любі дівиці! Я сказав: першою виходить Гюрзель…
– А ти, дурню, стули пельку!
– Вкушу, вкушу, вкушу…
– Любі дівиці! У мене є великий батіг із волячої шкіри. Зазвичай я ним поганяю коней, коли кваплюся. А зараз я нікуди не кваплюся. Ще в мене є троє гвардійців, здатних вправлятися з батогом добу без перерви. Навіть якщо першу шкіру ці брутальні чоловіки зіпсують, мене цілком влаштують наступні п’ять шкір, що залишаться на кожній із вас. Але я добрий і зла не пам’ятаю. Отже, першою виходить…
– Чули, не глухі!
– Відкуси собі язика!
– Іди, Гюрзель, нехай тебе батогом першу…
Бідна кривенька Цетинка з жахом дивилася на це неподобство. Коли Мускулюс був тут, супроводжуючи лейб-малефактора Нексуса, вона проводила літо з бабусею в Пшибечанах і не застала гостей. А ще раніших приїздів Цетинка, тоді ще дитина, практично не пам’ятала. Нічого, нехай звикає. Їй із лілльськими пустунками тиждень кукурікати, не менше. Линятимуть, зважаючи на непрямі ознаки, за два-три дні, далі промивання голля, мездріння, зазолювання, топтання в товтілках і барабанах… Втім, після зоління можна їхати й вертатися пізніше, по готові сувої.
Хоч якась радість.
Ще чаклуна тішило, що дотримуватися особливих умов договору з Лілльським магістратом і видавати дівчат після того, як полиняють, заміж у пристойні родини буде вже не він.
Незабаром Гюрзель, Химейра та Емпуза-молодша сяк-так видобулися назовні. Гмикаючи та намагаючись якомога болячіше наступити подрузі на п’яти, панянки рушили на подвір’я під конвоєм гвардійців. Сивий кіт зіскочив
із тину, потерся об ноги Химейри, чим викликав нову істерику зі слізьми й прокльонами на адресу «мерзенного звіра». Мускулюс спершу хотів був знову згадати про батога, та котисько почав тертися об його ноги й чаклун мало не завив. Мерзотникова шерсть своєю жорсткістю нагадувала колючий дріт.
Поряд щасливо гавкав барвистий песик. Видно, щиро захоплювався витівками товариша.
– Нюшко, цить! А ти, Косяку, йди в світлицю, я тобі молочка дам, із лугом…
Покої для незайманок, як обумовлювалося заздалегідь, було відведено на другому поверсі, в бічному крилі. Тут дівчата завше линяли. Проте, не забуваючи, що береженого доля береже, Мускулюс особисто перевірив засуви, переконався в міцності подвійних ґрат на вікнах. Коваль постарався на славу, та й муляр не схибив. Навіть якщо три дівиці зберуться під вікном, заманюючи перехожих із-за паркана, пруття їм не видерти.
Розумака майстер Леонард! Мастак у палітурній справі!
Охорону Андреа планував розмістити, як звичайно: один гвардієць у дозорній комірчині перед дівочими покоями, інший у коридорі, третій патрулює зовні, біля воріт і вздовж паркана. Сплять по черзі – коридорний потрібен не завжди, особливо якщо сам чаклун у домі.
Честь честю, за півгодини він вільніше зітхнув.
– Прошу майстра Андреа пообідати!
Господар до обіду спустився в трапезну. Хвороба жінки – річ сумна, однак розділити з гостем хліб-сіль – справа, скажемо прямо, свята. Коли Леонард Швелер обмінявся з чаклуном трикратним рукостисканням, Мускулюс тихо крекнув. Хоч і не був обділений силонькою, а все-таки в кожум’яки з діда-прадіда лапа була виняткова. Окіст із кліщами. Після такого вітання брати їжу доволі складно. Леонард зайняв чільне місце та розпорядився, щоб Цетинка віднесла харчі нагору, «дівкам і їхній гвардії», довідався, що дочка подбала про це загодя, і статечно кивнув. Був він огрядний, пузатий, сивого волосся не стриг, тому над рожевою лисиною клубочилася пір’яста хмара. Немов мамчині усі-пусі над ніжною дитячою дупкою. Їв повільно, черпаючи ложкою гущу з дна горщика. Чаклун двічі намагався почати розмову про дрібниці, яку пристойно вести за столом, і обидва рази чинбар обмежувався басовито-черевним гмиканням.
Відчувалося, що тут він лише тілом, думками ж перебуває далеко.
Зате кривенька Цетинка, сяючи від щастя, ладна була хоч торохтіти без угаву, хоч слухати в три вуха.
– Так, моя пані, столичні дами в цьому сезоні віддають перевагу ажурним мантильям. Уявляєте: ніч, місяць, балкон і закоханий кавалер, виконуючи серенаду, має щастя споглядати…
– Ой, а в Мятликів теля з п’ятьма хвостами народилося! Дядько Мятлик з горя програвся в «орлянку» міняйлові Фраушу, а міняйло крадькома його борг братам Коблецям збув, під відсотки…