Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих
Шрифт:
Річард, сидячи біля ліжка Келен, різав по дереву, розповідаючи всілякі історії. Коли Келен почала ходити, Річард замість тварин став вирізати людські фігурки.
А потім здивував її, зробивши своє найкраще творіння — щоб відсвяткувати, як він сказав, її повернення у світ. Здивована приголомшливим реалізмом і міццю невеликої статуетки, Келен прошепотіла, що його рукою напевно керував чарівний дар. Річард визнав це дурістю.
— Люди, які не мають чарівного дару, весь час створюють прекрасні статуї, — сказав він. — І магія тут ні при чому.
Однак Келен знала,
Річард іноді з легкою заздрістю говорив про твори мистецтва, які стояли в Палаці Пророків, в Д'харі, де він колись був бранцем. Вирісши в Хартленді, він ніколи раніше не бачив мармурових статуй. Ці скульптури деяким чином відкрили Річарду очі на світ і справили на нього незабутнє враження. Ну хто ще, крім Річарда, міг з такою любов'ю згадувати красу, яку він бачив у місці, де його тримали бранцем і весь час мучили?
Вірно, що мистецтво може існувати незалежно від магії, але Річарда захопили в полон з допомогою заклинання, створеного теж за допомогою мистецтва. Мистецтво — універсальна мова, а отже, безцінне знаряддя магії.
Але Річард не вірив, що його руку веде магічний дар. Однак Келен відчувала, що, не маючи іншого виходу, його дар повинен виявлятися таким чином. Магія завжди знаходить спосіб просочитися назовні, і вирізані Річардом фігурки людей здавалися їй, безумовно, чарівними.
Але жіноча фігурка, яку Річард зробив для Келен, викликала у неї цілу бурю емоцій. Він назвав цю статуетку, вирізану з теплого, що приємно пахне горіха, «Сильна духом». Жіночність її тіла, витончені опуклості і вигини, кістки і м'язи виразно проглядалися крізь сукню, що майоріла на вітрі. Вона здавалася живою.
Келен навіть уявити не могла, як Річарду вдалося здійснити подібне. «Сильна духом» стояла, гордо піднявши голову, в сукні, що розвівалася, притиснувши до боків зціплені кулаки, з гордо випрямленою спиною. Вона немов кидала виклик невидимої силі, яка старається підпорядкувати її собі. Вона була втіленням сильної незалежної душі.
Статуетка явно не замислювалася схожою на Келен, і все ж вона викликала внутрішній відгук, відчуття чогось дуже знайомого. Щось в цій жінці, якісь її якості змушували Келен бажати знову стати здоровою, живою, сильною і незалежною.
Якщо це не магія — то що?
Келен майже все життя провела в розкішних палацах, де було повнісінько великих творінь прославлених майстрів, але жодне з них не захоплювало дух своїм внутрішнім змістом, внутрішньою силою і благородством так, як ця фігурка — горда, повна життя жінка в майорячій сукні. Сила її впливу була така, що у Келен горло перехопило, і вона лише міцно обняла Річарда, не в силах виразити почуття словами.
19
Тепер Келен виходила з дому при найменшій можливості. Вона поставила «Сильну духом» на підвіконня і повернула статуетку так, щоб та дивилася назовні. Чомусь Келенбула впевнена, що ця жінка завжди повинна дивитися в широкий світ.
Ліс навколо будиночка був таємничим і привабливим, стежки звали в тінисту далечінь. Келен дуже хотілося дослідити ці звірині стежки, розширені Річардом з Карою під час вилазок за ягодами та горіхами і на рибалку. Келен, спираючись на костур, бродила навколо будинку і по лугу — тренувала ноги. Їй хотілося пройтися з Річардом по цих стежках, вийти на відкриту частину виступу, прогулятися під величезними дубами.
Одним з перших місць, куди Річард відвів Келен, коли вона запевнила його, що цілком в змозі здійснювати короткі прогулянки, був просвіт в кінці однієї стежки. Там біг струмок, укритий з двох сторін гірськими схилами, порослими могутніми деревами. Потік вирував і пінився, стікаючи по кам'янистому руслу, міріади бризок вилітали в повітря. Величезні камені в тінистих заплавах поросли м'яким зеленим мохом, усипаним хвоєю. У воді грали сонячні промені.
В низу ущелини, біля підніжжя гори, струмок уповільнював біг І розширювався, витікаючи в родючу долину, оточену гірською грядою. Іноді Келен сідала на берег і звішувала ноги в прохолодну воду, хоч та була занадто холодною. Вона могла годинами сидіти на теплій траві берега, вбираючи сонячні промені і спостерігаючи за рибками, що грають в кристально-чистій воді. Річард був правий, коли говорив, що форель любить красиві місця.
Келен подобалося дивитися на рибок, жабок, рачків і навіть на саламандр. Розпластавшись на животі і підперши рукою підборіддя, вона спостерігала за снуючими у воді рибками, фореллю, що випливала з-під каменів або темних глибин заплав, щоб схопити яку-небудь мошку або жучка на поверхні води. Келен ловила цвіркунів, коників, інших комах і годувала рибок. Річард сміявся, слухаючи, як вона розмовляє з рибками, припрошує їх вилізти з темних дірок, де вони ховаються, і покуштувати смачного жучка. Іноді з'являлася граціозна сіра щука і влаштовувала полювання на риб і жаб.
Келен не могла пригадати, чи була вона хоч раз в житті в такому чудовому місці. Річард посміювався над нею, кажучи, що вона ще взагалі нічого не бачила, збуджуючи в ній цікавість і бажання якомога швидше набратися сил, щоб досліджувати нові місця. Келен відчувала себе маленькою дівчинкою в чарівній країні, де нікого, крім них, немає. Народжена сповідницею, Келен в дитинстві практично не мала можливості спостерігати за тваринами, дивитися на водоспади і хмари, милуватися природою. Вона побачила багато чудесного, але все це було в містах, і ніколи ще вона не жила спокійно на природі, насолоджуючись навколишньою красою.
Але підспудно її не залишали тривожні думки. Келен знала, що вони з Річардом потрібні в іншому місці. У них є обов'язки. Однак варто було їй торкнутися цієї теми, як Річард тут же недбало відмахувався. Він вже пояснив причини своєї поведінки і був твердо впевнений у своїй правоті.
До них уже досить давно не приїжджали гінці. Це теж тривожило Келен, але Річард сказав, що не може дозволити собі впливати на дії армії, а тому непогано, що генерал Райбах перестав надсилати доповіді. До того ж це лише піддавало гінців марному ризику.