Слiди на плинфi
Шрифт:
IГРИЩА
У цей день на Бабинiм Торжку були iгрища з дозволу великого князя київського Ярослава.
Казали, що на кiнськi змагання приїде сам князь. Адже князь завжди їздив верхи. I пiшого його майже нiхто не бачив. Навiть до Десятинної церкви вiн приїздив верхи, спiшувався перед баштою i пiдiймався гвинтовими сходами на хори. Вiн не любив, щоб споглядали, як вiн кульгає, пiдiймаючись по мозаїчних сходинках.
Тому вiн пiдiймався сам , а тодi вже за ним всi останнi заходили на хори.
Змагання були i на
На базарнiм майданi рухались тлуми людей. I не стiльки тут було охочих помiрятись силою та вправнiстю, як просто глядачiв. Вони важко працювали всi днi. А тепер їх чекали розвага, буйне видовисько, i це було справжнє свято їхньої душi. Бо їм важка, безкiнечна праця вiдбирала всi сили, всю наснагу, що їх можна витрачати на змагання.
Отож, було на Бабинiм Торжку сила-силенна людей. А там, де збирається багато людей, зразу ж з'являються всякi торговцi та потiшники. В коробах вони тягали всiлякi дешевi наїдки, ласощi, а також рiзнi дрiбнички та дешевi прикраси. Дудiли в дуди та вибринькували на гуслях, спiвали та верещали скоморохи. А от дорогого краму, чи чогось великого, ба й скотини, в цей день не випадало продавати.
Першi змагались стрiльцi.
На чисто виметених дубових плахах провели рису за сто крокiв вiд Подiльської брами.
Бiля брами поставили три стовпи i насадили бiлi дошки, якби абриси людських тiл.
Пiсля того, як у церквах закiнчилась вранiшня вiдправа, вийшов базарний староста iз двома помiчниками. Один з бубоном, другий iз сурмою. Засурмив сурмач, закалатав у бубон другий. Як вони скiнчили, староста оголосив початок.
Лучникiв зiбралось чимало. Серед них була чи не половина стражникiв, що у буднi днi стояли при мiських брамах.
Також було чимало мисливцiв, що з дозволу тiуна, за певну мзду мали право на полювання в княжих лiсах.
Були стрiльцi з найманцiв - печенiгiв, хазар, з ясiв. Були й бiлявi свiтлоокi чудини. Були рудуватi низькорослi ятвяги.
Заможнi були й крамарi, що полюбляли стрiльбу i лови. Кожному дозволялось стрiляти трьома стрiлами. Сперечались, кому першому стрiляти. Вже й до лайки дiйшло. Тодi втрутився базарний староста. Певно, що вiн багатьох iз стрiльцiв знав з попереднiх змагань. Вiн вiдiбрав тих, кого вважав найслабшими i поставив до риси.
Кожному три стрiли. Тiльки першим пiльга - одна пробна стрiла.
Сурмач закинув на перев'язi за спину сурму, взяв довгого лiщинового бича, а з-за халяви витяг гострого ножа.
У всiх трьох лучникiв стрiли вп'ялися в цiль. У двох в дошки, де ширше, як би в груди, i тiльки в одного одна стрiла нiби в голову.
Лучники накладали на тятиву стрiли, пiдтягали двома пальцями правицi до вуха, пiдрiвнювали напрямок стрiли i розгинали пальцi.
Дзижчали, бринькали тятиви i стрiли зi свистом мчали до цiлi.
З першої трiйки найкраще стрiляв той, хто мандрував
Сурмач без жартiв i зневаги закарбував стрiли трьох перших стрiльцiв i викликав наступних.
I з кожною трiйкою нових стрiльцiв стрiли лягали все купнiше i все вище. В "груди" цiлям вже нiхто й не посилав стрiл.
Стрiляли печенiги з невеликих, майже зовсiм рогових лукiв. Чудини - iз довгих набiрних дерев'яних лукiв.
Пiвник був при румаковi. А румака дядько поставив пiд паколля боярської садиби. Хлопчик возсiдав у карбованiм дерев'янiм сiдлi. Однiєю рукою вiн стискував повiд, а другою вхопився за верх пакола.
I коли почали силитись у натовпi крики, гамiр, смiх, i до всього засурмила сурма i вдарили по бубону, малий вiдчув, що шкiра в коня стала гарячiша, а дихання зробилося рiдшим i глибшим.
Згори Пiвниковi було добре видно лучникiв при бiлiй смузi.
Чи з-за малого зросту, чи того, що вiн стояв нiби осторонь, i його не примiтив зразу сурмач, але Пiвневi пiдiйшло стрiляти з найкращими стрiльцями.
I коли сурмач призначив стати до риси ще трьом, то один з них, бiлобровий червонолиций варяг сказав намалювати людську личину на його цiлi. На товстiй м'язистiй шиї мав кручену срiбну гривну - нагороду князя.
Один з отрокiв швидко видерся на стовпа i вугiллям намалював "лице".
Варяговi стрiли попали одна в око, друга в носа, а третя - межи очi.
Його суперники теж непогано стрiляли, але все ж у нього стрiли лягли купнiше.
Пiсля варяга став ще один з ярославових воїнiв - тiверець. Зарослий чорним пухнастим волоссям i по грудях i по руках чоловiк. Лук у нього був чи не найменший з усiх стрiльцiв. I не стiльки було в ньому дерева, як пластин з рогiв сайгака та варених турячих сухожиль.
Тiверець теж попрохав намалювати личину. I бив так точно, що всi три стрiли вп'ялися в праве око.
Натовп захоплено кричав, славив тiверця, бо так, як вiн, ще сьогоднi нiхто не стрiляв.
Дiйшла, зрештою, черга до Пiвня.
Поряд з ним стояв чубатий стрiлець, один з молодших княжих воїнiв. Казали люди, це малий власними вухами чув, що це один з охоронцiв самого кагана Ярослава. Хтось сказав, що мечник вiн найвправнiший. I вiн попрохав намалювати цiль.
А дядьковi Пiвневi дiсталась варягова цiль.
Дядько Пiвень нап'яв свого великого товстенного лука. Був вiн весь ретельно обвитий тонкою шовковистою смужкою берести, щоб волога не послабляла дерева. Лук у дядька був такий великий, нiби його зробили не для стрiльця, а щоб на самострiл насторожувати проти лiсового звiра.
Лук найбiльший, а зросту Пiвень серед стрiльцiв найменшого.
Наклав Пiвень на тятиву кленову легку стрiлу з каленим тонким наконечником. Як напинав тятиву, було чути, як трiскотить, рипить дерев'яна кибить луку.