Справа № 3-172 (г) відновлюється
Шрифт:
Поряд з ним, схилившись плечем на одвірок, стояв Вітковський.
Якийсь неспокій блукав у його очах. Хазяйка квартири, склавши на животі руки, вкриті рудим ластовинням, причіпливо стежила за кожним рухом лікаря.
– Ну, що ж? – встаючи з стільця, багатозначно промовив той. – Воскресити його ми вже не можемо. Пізно. Треба було, хазяєчко, хоч на півгодинки раніше нас повідомити. Шкода такого богатиря…
– Це вже ви його дружкам кажіть, – кивнула Волкова в бік Дмитра. – Вони перші біду побачили.
Дмитро знизав плечима, мнучи в
– А ми не зволікали. Я зразу ж побіг дзвонити. Але, видно, не встиг…
– Так, не встигли, молодий чоловіче, – докірливо промовив лікар, – а ще, якщо не помиляюся, і спортсмен, майбутній викладач фізкультури.
Він накинув кінець простирадла на потемніле обличчя Ключини і, не поспішаючи, витер руки вмоченою у спирт ватою.
Взяв із стільця шапку, запитав у дівчини-фельдшера:
– Ви готові, Танюшо?
Та ствердно кивнула гарненькою голівкою з веселими біленькими кучерями на потилиці. Водночас з лікарем попрямувала до дверей, захопивши з собою нікельовану коробку з інструментами.
– Як, мертвий залишається тут? Що ж я з ним робитиму? – захвилювалася Волкова. Її худорляве нервове обличчя якось дивно витягнулось, в зеленувато-сірих очах промайнула розгубленість.
– Не хвилюйтесь, громадяночко, – спритно надів біля порога свої калоші лікар і, одягнувши шапку, пообіцяв – Труп заберуть в морг, як тільки прибудуть слідчий і медексперт.
– А навіщо він тут, ваш слідчий? – вигнула дугою щедро підведені брови Волкова. – Може, мій квартирант не своєю смертю помер?
– Ось судова експертиза це і встановить, – стримано відповів їй лікар. – А ми свій обов'язок виконали. Бувайте здорові.
Він пропустив перед собою дівчину-фельдшера і вусатого санітара, потім вийшов сам. Було чутно, як у сінях хтось зачепився ногою за порожнє відро, вилаявся.
– От безсовісні, не забрали покійного! Тепер дивись на нього, любуйся, – загаласувала скрипучим голосом Волкова після від'їзду «швидкої допомоги». І роздратовано докорила своїм квартирантам – І де ви взялися на мою голову? Чого доброго, і справді ще пришиють душогубство. Краще б не брала вас на квартиру!
Дмитрові так і кортіло грубо обірвати її, навіть вдарити навідліг по дряблій щоці, але він стримався. Кинув на стілець пальто, пройшовся 1 туди й сюди, зупинився. В цій кімнаті з низькою стелею і маленькими квадратними віконцями йому здалося раптом нестерпно тісно. Прямий і нерухомий, він закляк на місці, важко дихаючи. Потім відійшов до стіни, притулився до неї спиною.
Розставивши ноги і всунувши руки в кишені, заговорив до Волкової:
– Даремно ви, Катерино Іванівно, всякі дурниці плетете. Хто вам буде пришивати, як ви висловлюєтесь, душогубство? За що? Хіба мало людей передчасно помирає… від невідомих причин? Іван міг на стадіоні одержати травму. Та й падав він учора ввечері в сінях, коли, випивши, в двір виходив. Сам чув… Навіть вм'ятина від лоба на стіні зосталася. Можливо, трапився струс.
– Лікар сказав, що в нього крововилив у
– От бачите, – відчувши полегкість, звернувся до хазяйки Дмитро. – Отож нічого піднімати паніку, на себе наговорювати. А то люди справді можуть чортзна-що подумати.
– А я що? Я нічого, – несподівано покірно мовила Волкова, – тільки щоб мене не турбували.
– Пояснень, звичайно, ні вам, ні нам не уникнути, – присів біля столу Дмитро і задумливо подивився у вікно, за яким похитувалась на вітрі молоденька яблуня. – Може, і на допит викличуть. Все залежить від того, що вирішить мед-експертиза.
Судові експерти приїхали в будинок № 82 по Роздольній невдовзі після «швидкої допомоги». Видимо, про раптову смерть Ключини повідомив кому слід товстенький лікар, виконуючи службовий обов'язок. Тож ні Дмитрові, ні Вітковському не довелося самим ходити в міліцію.
Медична експертиза встановила, що Іван Ключина помер не своєю смертю внаслідок ушибу чи удару в скроню, що й призвело до крововиливу в мозок.
Тепер слово залишилось за слідчим.
ВИСНОВОК СЛІДЧОГО
Вітковський ніяк не міг дочекатися закінчення уроку. Академічна година з гімнастики тяглася надто довго. Вперше за його майже дворічне перебування в технікумі заняття якось обтяжували Володимира. Він без особистого задоволення виконав вправу, повернувся в стрій. Йому хотілося швидше залишити спортивний зал, який вилискував натертим паркетом, вибігти на вулицю і залишитися самому на свіжому повітрі, щоб зосередитись, підготуватися до зустрічі з слідчим Туляковою.
Вчора йому довелося давати пояснення цій, зовсім не схожій на працівника юстиції, молодій рухливій жінці з задерикувато кирпатим носом, припухлою нижньою губою, веселими очицями і вилинялими, як у підлітка, бровами. Вона більше години розмовляла з ним на квартирі у Волкової, докладно розпитувала, як поводився Ключина на товариській вечірці, де сидів, що пив, коли і чому виходив з кімнати.
Потім уважно оглянула кожен куток квартири, сіни, виміряла сталевою рулеткою ширину проходу, висоту дверей, довго ходила по двору і все» чогось уперто шукала.
А сьогодні запросила на вісімнадцять ноль-ноль до себе в прокуратуру. Вранці викликала туди ж Дімку Чилікіна. І дивно, опівдні він повернувся з допиту – спокійний, як завжди, мовчазний, ніби в їх маленькій дружній компанії останнім часом нічого жахливого й не сталося. Міцні у хлопця нерви!
За скляними дверима несподівано голосно залився електричний дзвінок. Вітковський разом з гомінкою юрбою студентів вийшов із спортзалу. Одягаючи в гардеробній пальто, він в душі позаздрив безтурботності своїх однокурсників. Що їм? їх ніякі слідчі не чекають. А йому треба йти до прокуратури. Зовсім невеселе місце для зустрічі.