Справа № 3-172 (г) відновлюється
Шрифт:
ВМ'ЯТИНА В СТІНІ
Зійшовши з сірого від пилюки автобуса, Крилатий без особливих труднощів знайшов Роздольну вулицю і непримітний на вигляд будинок № 82. Хазяйки, у якої два роки тому жив Ключина з своїми товаришами, дома не було, і старшому слідчому нічого іншого не залишалось, як присісти «на низенькій лавочці, вкопаній у землю, і чекати, коли прийде Волкова.
Запаливши цигарку, Крилатий з професійною цікавістю роздивлявся двір. Нічого примітного в ньому не було. На піщаному майданчику неправильної форми росло кілька миршавих
Але зараз він найменше цікавив Крилатого. Йому не терпілося швидше оглянути квартиру Волкової, злощасні сіни, де падав Ключина. А хазяйка наче навмисне все не приходила. Довелося чекати майже годину.
Нарешті ледве чутно стукнула хвіртка, і в двір зайшла худа, довголиця жінка із старомодною зачіскою і густо наведеними бровами. Її зеленувато-сірі очі сердито глянули на лавочку, де сидів Крилатий.
І він інтуїтивно відчув, що перед ним не хто інший, як Волкова.
– Пробачте, – підвівся Крилатий, злегка прищурившись від сонця, – ви будете Катерина Іванівна?
– Так, я… – колючим поглядом пронизала його жінка і, стиснувши тонкі губи, сухо додала: – Якщо прийшли проситися на квартиру, то даремно. Не здаю.
– Чому ж?
– З особистих міркувань. Краще жити без всяких квартирантів. Так спокійніше.
Крилатий пильно глянув у нервове обличчя Волкової.
– Але ж раніше ви брали студентів?
– Брала, та зареклась, – різко відповіла вона. – Я жінка самітна, чоловікової пенсії мені вистачає, а неприємностей більше мати не хочу. Одного разу вже зазнала страху через цих квартирантів. Досить з мене!
– Це коли помер Ключина? – із знанням справи запитав Крилатий, переклавши з руки в руку бенсову папку з «молнією».
– А ви звідки знаєте? – здивувалась Волкова і зразу ж роздратовано запитала: – Уже в сусідів наслухались?
– Ні, не встиг, – посміхнувся Крилатий. – Мені з інших джерел відомо. Я старший слідчий обласної прокуратури. Давайте познайомимось. Прізвище моє Крилатий, звати Сергій Дмитрович.
– Що, знову слідство? – злякано втупилася в нього очима Волкова. Вона явно була вражена і схвильована появою представника прокуратури.
Крилатий стримано відповів:
– Так, Катерино Іванівно, мені треба з вами поговорити. Дозвольте пройти в кімнату.
– О господи, знову починається!.. І за що такі муки?! – важко зітхнула Волкова, підходячи до своїх дверей. Їй не відразу вдалося відкрити квартиру. Руки тремтіли, і вона ніяк не могла потрапити ключем в отвір замка, що її дуже сердило.
– От прокляття!
– Дозвольте допомогти вам? – ввічливо запропонував свої послуги Крилатий.
– Якось уже сама впораюсь… – роздратовано відказала Волкова.
Через хвилину Крилатий був у низенькій світлиці, де два роки тому нагло помер Іван Ключина, здібний легкоатлет, весельчак і баламут, улюбленець студентської молоді. Чому його старенька мати не вірить у раптову смерть сина? Чи не помиляється вона?
Крилатий почав своє перше опитування по злополучній євпаторійській справі. Говорив він з Волковою довго. Але все, що вона розповіла, слово в слово сходилося з її колишніми свідченнями, даними Туляковій. Нічого не додала, нічого
Терпляче і уважно вислухавши хазяйку, він попросив її показати те місце в сінях, де спіткнувся і важко вдарився п'яненький після вечірки Ключина.
– Це можна, – з холодною байдужістю погодилась Волкова. – Вм'ятина від Ваньчиного лоба й досі на стіні збереглася. Все не зберуся перетерти сіни. Вже два роки не білила їх.
В глинобитному тамбурі Крилатий уважно оглянув вм'ятину в стіні. Вона дійсно збереглася добре. Він довго обмацував її руками, щось змальовував і вираховував у блокноті. За своїм розміром вм'ятина здалася йому підозрілою.
– І що ви цікавого знайшли в цій дірці? – презирливо скривилася Волкова. – Молоденька жінка, така кирпатенька, що вела цю справу, теж цікавилась нею. Тільки нічого не малювала, як ви. А рулеткою теж будете міряти двері? Дивно все це, їй-богу!
– Може, вам і дивно, а в нашій справі це потрібно, – знову провів пальцями по виїмці Крилатий.
Навряд, щоб Ключина, вдарившись головою об стіну, міг залишити таку вм'ятину, хоч штукатурка і була м'якою. До того ж, як добре пам'ятав Крилатий з висновків судово-медичної експертизи, тріщина на черепі померлого була на ввігнутій частині скроні. Значить, Ключина повинен був обов'язково вдаритись у якийсь виступ і до того ж досить сильно. Але таких виступів на стінах Крилатий не виявив. Не було тут їх і раніше, як він дізнався із слів господині. Скрині, стола чи лави, об які міг би стукнутись Ключина, в сінях теж не стояло. Чому ж експерти не врахували цього? Як видно, не звернула належної уваги на деталь з вм'ятиною в стіні і слідчий Тулякова. А що, коли Ключина взагалі не сам вдарився? Можливо, Чилікін і Вітковський дійсно чули стук падаючого в сінях тіла. Але це не виключає можливості, що потерпілого вдарив хтось сторонній не в сінях, а в іншому місці, після чого через декілька годин і стався крововилив у мозок.
Крилатий замислився, дивлячись у невеличке віконце. Ліниві мухи билися у шибки. За вікном був день – сонячний, ясний. А в сінях стояла півтемрява, пахло прокислим борщем.
– Скажіть, – звернувся Крилатий після короткої мовчанки до хазяйки, – в той вечір, коли у вас було новосілля, до Ключини ніхто не приходив? Я маю на увазі час після вечірки…
Волкова заперечливо похитала головою.
– Ні. Баришню свою він ждав, але так і не дочекався. Чого вона не прийшла, не знаю… Так що даруйте… А більше запрошених не було.
– І в дворі він ні з ким не міг посваритися?
– Та у нас і чоловіків по-сусідству таких нема, щоб битися з ним полізли. Бог силою його не зобидив… Знову ж, Ванька спокійний був хлопець, не хуліганив.
Крилатий зсунув на потилицю кашкет, кінчиком олівця почухав скроню. Від сонячних променів його волосся світилося, як янтар, викинутий штормом з дна моря.
– Ну, а з квартирантів ваших на вечірці його ніхто не вдарив? Можливо, жартуючи чи випадково?
– Не бачила, щоб вони пустували чи влаштовували бійку. За столом поводились пристойно.