Ставка більша за життя. Частина 1
Шрифт:
— Пане обер-лейтенанте, — пані Кобас була щиро вражена. — Хто ж тут говорить про підкуп? Я, певна річ, не думала про вас, але ці гестапівці…
— Це ще краще, — холодно сказав Клосс. — Ви перекопуєте мене в тому, що німецький поліційний апарат продажний. — Його щодалі більше звеселяла ця розмова.
— Боронь боже, пане обер-лейтенанте, я нічого такого і на думці не мала. Я схвильована, сама не знаю, що кажу. Хотіла б допомогти своїй кузині, та не знаю як. Сядьте, будь ласка, адже ви домовилися з Бруннером. — Дзвінок у дверях був для неї порятунком. — Нарешті, Бруннер, — мовила вона й благально притулила палець до вуст.
Але в кімнату ввійшов не Бруннер. Клосс думав, де він бачив цього чоловіка, коли пані Кобас відрекомендувала його:
— Знайомтеся, це пан Зайонц, теж торгівець. А це обер-лейтенант Клосс. Оскільки у пана Зайонца якась важлива справа до штурмфюрера Бруннера, я запропонувала йому почекати.
— Я радий, — промовив Клосс, — люблю розсудливих поляків. — А воднораз гарячково намагався пригадати, де бачив цього чоловіка. Це прізвище теж йому знайоме.
— Мені приємно, що ви вважаєте мене розсудливим, — спокійно відповів Зайонц.
— Людина, що має спільні справи з Бруннером, не може бути не розсудливою. У мене таке враження, що я вже десь вас бачив…
— Це цікаво, — сказав Зайонц, — мені ваше обличчя теж здалося звідкілясь знайомим. Ну що ж, місто невеличке.
Зайонц поволі потягував коньяк. Пані Кобас клопоталася біля кави. У служниці був сьогодні вихідний.
— Я вже знаю, у нас спільні знайомі, — мовив Зайонц. — Уявіть собі, — він спокійно провадив далі, — ми лікували зуби в одного дантиста.
— Справді? — Рука в Клосса не затремтіла. Він підняв чарку, і в цю ж мить згадався йому спекулянт, якого бачив у лісовій сторожці. Це був він. — Я щось вас не пригадую.
— Ви, пане обер-лейтенант, не звертали уваги на пацієнтів, що сиділи в приймальні. А може, я помилився? — схаменувся він, мовби враз пошкодував сказаних слів. — Пробачте, пане обер-лейтенанте, я пригадав, що маю владнати ще деякі справи.
— Але ж ви хотіли діждатися Бруннера, — мовила пані Кобас. — А пан обер-лейтенант дуже милий чоловік і, запевняю вас, особисто не має нічого до поляків.
— Авжеж, і я так гадаю. — Це пролунало для Клосса як погроза. — Одначе мушу вже йти.
На щастя, подзвонив Бруннер. Клосс пересунув кобуру, щоб зручніше було вихопити пістолет.
“Зараз почнеться”, — майнула думка.
— Мені треба з вами поговорити, — вихопився Зайонц, тільки-но Бруннер зайшов до кімнати. Штурмфюрер жестом відсторонив його. Він був уже напідпитку.
— Дайте спокій, Вольфе, теж мені знайшли час для розмови. Твоя сенсація чекає до завтра.
— Я дуже прошу вас, — настійливо повторив Зайонц.
— Ти спершу вип’єш з нами, заслужив на це. Як гадаєш, Гансе?
— Певна річ, ви завше встигнете, пане Зайонц, — мовив Клосс. І майже силою посадив його в крісло.
— Ви маєте допомогти мені напитись, хлопці. Завтра чекає на мене розмова, якої я й ворогові не зичив би… — Бруннер присунув до себе пляшку.
Вони пили мовчки, тільки Бруннер повеселів. Зайонц сидів насторожений, напружений, зосереджений. Раз по раз нагадував Бруннерові, що має йому щось сказати.
— Пане Зайонц! — вигукнув голосно Клосс. — Ви тільки вдаєте, а не п’єте разом з нами!
— Слушно кажеш, Клосс, — в тон йому мовив Бруннер. — Пий, Зайонц, пий, Вольфе, Sieg heil! [24] За твою сенсацію. Ірмінко, музику! Клосс, друже, прошу тебе, подзвони Ругге, скажи, хай під’їде сюди, а не під мій дім. Або ні, стривай, я подзвоню сам, — хитаючись, він підійшов до телефону. — Ругге, гей, йолопе! — гаркнув у трубку. — Машину подай сюди, я тобі кажу, що сюди, адже ти знаєш, де мешкає пані Ірміна Кобас. Підіймись нагору — дістанеш шнапсу.
24
Хай живе перемога! (Нім.)
— Мені вже час іти, — підхопився Зайонц.
— Нікуди ти не підеш, — сказав Клосс. — Пий! — А коли той похитав заперечливо головою, силою влив йому горілку в горло. Потім ще одну чарку і ще. Стежив, щоб той, обтріпуючись від огиди, випив.
— Пане Бруннер! — вигукнув Зайонц. — Я вже справді не можу!
— Пий! — гаркнув Клосс, підсовуючи йому склянку.
— Пий! — зареготав Бруннер.
Клосс нахилився і одним ривком витяг телефонний шнур з розетки. Зайонц підійшов до Бруннера.
— Мені треба до Гайбеля, проведіть мене. Цей Клосс… — він раптом замовк, бо Клосс став навпроти нього з пляшкою.
— Що цей Клосс? — запитав він. Притулив пляшку до рота Зайонца. Зайонц поперхнувся, розпачливим жестом відштовхнув пляшку.
— Він!.. — крикнув, але не закінчив. Клосс вдарив його кулаком у підборіддя. Ще два стрімкі удари, і Зайонц упав додолу.
— Ця свиня, — пояснив Клосс, — вимастила мені мундир. Не шанує німецького мундира.
Але Бруннер не слухав Заточуючись, він простував у ванну.
— Що ви йому зробили? — спитала пані Кобас. — Що з вами сталося, пане обер-лейтенант, ви були завжди такі спокійні?
“Знову мушу ризикнути”, — розпачливо подумав Клосс і сказав по-польському:
— Через три будинки звідси крамничка. Підіть туди негайно, постукайте тричі в вікно і віддайте цю записку.
Пані Кобас від подиву заніміла.
Він вирвав з блокнота аркушик і написав: “Все переноситься на квартиру цієї пані. Вона вас проведе. Обеззброїте обох німецьких офіцерів і зачекаєте на водія. Чоловіка в цивільному треба ліквідувати — це агент гестапо, його кличка — Вольф”.
Він підписав записку літерою “Я” й подав пані Кобас.
— Якщо ви комусь заїкнетесь… — почав Клосс і замовк, помітивши, що вона все зрозуміла.
Майже випхнув її за двері. Потім налив собі склянку коньяку, мало не повну. Чекав.
На щастя, недовго.
Епілог цієї історії розігрався кількома місяцями пізніше в іншому місті. Клосс мав зустрітися з якимось чоловіком на прізвище Стефанський, і коли він ввійшов до умовленого помешкання, назустріч йому з-за столу підвівся Філіп.