Ставка більша за життя. Частина 1
Шрифт:
“Такі, як ти, — подумав Клосс, — такі, як ти, заплатять за все це…”
Він залюбки пішов би одразу на Бенедиктинську, але вирішив зачекати ще годину. Не хотілося вертати туди двічі, досить і одного разу, потім уже кінець. Треба б знайти якусь крамничку, казна-що, але хоч яку-небудь, де міг би бувати німецький офіцер.
Клосс мешкав на першому поверсі пристойного будинку, відведеного для німців. Його сусіда, капітан Ецкель, виїхав саме у відпустку, і це була сприятлива обставина, бо Ецкель приходив додому вечорами, нудився й тому заходив до Клосса з пляшкою коньяку й шахами, а потім розповідав про свою дочку, що робила непогану кар’єру. Клосс ліг на ліжко в своїй кімнаті й дивився на стрілки годинника, що повільно посувалися. Чверть на дев’ятнадцяту, пів на дев’ятнадцяту, його ординарець Курт дістав звільнення до двадцятої, й Клосса тішила його відсутність, бо Курт надто дбав про свого офіцера. Часом Клоссові здавалося, що він, однак, про щось здогадується. Може, варто було б узяти собі іншого, який не знає польської мови, але йому шкода цього хлопця, що вже звик до нього і, можливо, заслуговує на його довіру. “Нікому не можна довіряти”, — аж до нудоти повторювали Клоссові, перш ніж послали його на цю роботу.
“Ну, я б нічого не домігся, якби іноді не довіряв”, — подумав Клосс.
Він вийшов близько дев’ятнадцятої. Вже смеркалося, наближалась рання поліційна година. Його минув патруль жандармерії, потім тротуар спорожнів, якась постать, що тулилася до муру, зникла, перш ніж він встиг її побачити. Зупинився на Бенедиктинській, довго розглядав вулицю і, нарешті, зайшов у подвір’я. В під’їзді було темно, скрипіли дерев’яні сходи, Клосс зупинився коло дверей і постукав, як було домовлено. Його завжди смішив цей умовний стукіт, він зачекав, постукав ще раз. 1 квартирі панувала тиша. Клосс натиснув на клямку — двері були замкнені. Чиркнувши сірником, глянув на годинник. Було вже майже пів на двадцяту… Якщо Ева не вернулася…
Ще кілька хвилин прогулювався тротуаром Бенедиктинської. Може, піти до штабу й доповісти фон Роде? Якщо Крук не приїхав, фон Роде, напевне, сам його викличе. Але чому немає Еви? Що трапилося?
Почув розмірені кроки, йшов патруль жандармерії. Клосс наддав ходи. Не треба, щоб його тут бачили. Прийде сюди ще за дві години, хоч і не повинен приходити, бо коли Ева… Він проклинав зараз свою роботу, волів би бути разом з ними там, на шосе, а не тут, приречений на бездіяльність і чекання. “Війна — це чекання”, — майнуло в думці. Це ще одна з тих правд, які підтверджуються щоденно.
На кухні Курт готував вечерю. Він виструнчився — на його обличчі сяяла усмішка.
— Хтось дзвонив? — запитав Клосс.
— Ні, пане обер-лейтенант, я повернувся о двадцятій.
Клосс увійшов до своєї кімнати, жбурнув кашкет і плащ на ліжко і зняв трубку. Попросив з’єднати його з фон Роде, але того не було, а черговий повідомив, що майор не питав про Клосса. Роде сказав, що ввечері зустрінеться з Круком Невже операція не вдалася?
На порозі став Курт з тацею в руках.
— Вечеря готова, пане обер-лейтенант.
— Повечеряй сам, — мовив Клосс.
Та відчепитися від Курта було не так просто.
— Пане обер-лейтенанте, ви ж тільки обідали в казино, а всі знають, як там годують. Той офіцерський харч нічого не варт.
— Іди геть!
Клосс лишився сам і міг тільки чекати. Він сів за стіл і розгорнув перед собою “Фолькішер Беобахтер”. У нього навіть не було чого почитати, нічого не можна було йому тримати вдома, жодної польської книжечки. Та от хряпнули двері, потім почулися якісь голоси на кухні. Хтось прийшов до Курта? У Курта не було друзів, він навіть цурався ординарців інших офіцерів. Клосс відклав газету, і в цю мить на порозі з’явився Курт.
— Пане обер-лейтенант, — звернувся він, — прийшла якась дівчина.
— Хто? — машинально перепитав Клосс.
— Полька, — відповів Курт. Він теж був здивований. Обер-лейтенант Клосс рідко коли мав за гостей дівчат, а тим паче до нього ніколи не приходили польки.
Клосс слухав не розуміючи. Збагнув тільки тоді, як у дверях з’явилася Ева, а Курт зник на кухні Вона була дуже бліда, притулилася до стіни і важко дихала. Клосс відчув раптом приплив радості, що дівчина тут, що вона жива, а потім охопила його лють.
— Чого ти сюди прийшла? — запитав її крізь зуби. — Як ти могла сюди прийти? Скільки разів я повторював тобі! Чекав у домовленому пункті… Ви взяли його?
— Усі загинули, — ледь вимовила Ева. — Була облава. Ми не дійшли до сторожки.
Тільки тепер він помітив, що вона поранена. Дівчина зсунулася на підлогу, потім хотіла підвестись, але Клосс злегенька підняв її й відніс у ліжко. Стяг куртку, вона засичала від болю. Лежала з заплющеними очима. Клоссові здавалося, що вже не дихає, намацав пульс На правому плечі була невміло зроблена пов’язка, геть уся просочена кров’ю. Клосс підбіг до шафи, знайшов бинт, але коли хотів її підняти, вона застогнала, а потім побачив, що плаче.
— Я піду звідси, — прошепотіла крізь сльози. — Поранили мене під лісом. Перев’язали в селі… Янку, Янку, навіщо я прийшла сюди?
Клосс ніколи досі не відчував себе таким безпорадним. Минула вже поліційна година, ні до кого було йому звертатися. Всі залишилися там, під лісом. Скільки треба часу, щоб налагодити зв’язок? Скільки він може протримати тут Еву? Де взяти лікаря?
Цієї миті він почув голос на кухні. Потім важкі кроки, що наближалися до дверей.
— Обер-лейтенант Клосс у себе? — це був майор Роде.
Клосс почав панікувати. Подумав: це вже кінець. Зняв з запобіжника пістолет. І враз збагнув, що, коли навіть застрелить фон Роде й утече, змушений буде лишити тут Еву. В цей час почув Куртів голос.
— Пан обер-лейтенант у себе. У нього дівчина.
Клосс сховав пістолет в кишеню штанів. Притьмом, відриваючи ґудзики, скинув мундир. Курт був незамінний. Коли б не він…
— Дівчина, — промовив фон Роде, стоячи посеред кухні. — Буває. — Він витяг портсигар, запалив, а одну цигарку кинув на стіл.
— Спасибі, пане майор, — подякував Курт.
— Полька? — запитав фон Роде.
— Не знаю… — Клоссові здавалося, що він чує дихання Курта. Чекав. Він має ввійти на кухню зовсім спокійний. — Гарна, — додав ординарець.
— Рядові відповідають тільки на запитання. — Фон Роде показав на двері. — Постукайте.
Клосс відскочив від порога, потім рикнув:
— Хто там?
— Пан майор фон Роде, — відгукнувся Курт.
Клосс почекав ще якусь мить і вийшов з кімнати. Зачинив за собою двері.