Історія України-Руси. Том 9. Книга 2
Шрифт:
Досі союзні війська повоювали Велику й Малу Польщу і городи забрали по Берестє Литовське, де поставили залогу Ракоція. Польське і Литовське військо, як сказано, розбіглось, але королеві, що пробував на шлезькій границі, цісар уже прислав 6 тис. війська, і можна сподіватись іще більшого. В Камінці Подільськім польське військо чекає в поміч собі Турків, Кримців і Ногайців.
Хан і нуреддін уже виступили на поміч Полякам і стоять від Чигрина тільки в 20 милях. До гетьмана хан прислав післанців з повідомленнєм, що султан велить йому йти війною на Волохів, Мунтян і Венгрів, воювати їx і в полон забирати, за те що пішли на Поляків без дозволу султана. Хан кличе гетьмана йти з ним “по прежней своей дружбЂ”-воювати разом, а коли не піде, хан має наказ іти на нього самого 7).
Султан велів також баші сілістрійському й иншим з великим військом іти на Волохів і на Семигород, і вони тепер переправляються через Дунай.
Гетьман переказував ханові через його післанців, щоб він на Волохів і Венгрів
Як вище сказано було, гетьман і старшина встигли в значній мірі переконати московських послів, що польське обвинуваченнє, ніби вони підтримують претензії Ракоція на польську корону,-несправедливі, козаки йому в тім не помагають, а ведуть разом з ними і з шведським королем превентивну війну з Поляками, запобігаючи кампанії на знищеннє України, що вони замишляють спільно з цісарем, султаном, ханом. Союз козаків з Ракоцієм, з господарями і з королем шведським мав на меті придбаннє союзників для війни з Польщею, а ще більше-запобігав можливому союзові Польщі з ними: притягав їx до ліґи антипольської, перспективами польської спадщини, щоб не дати Полякам змоги взяти їх в орбиту своєї ліґи, зверненої против України тільки в першім лінії, а в дальшім пляні небезпечної також і Москві. Тому рішучо відмовляючись від плянів Ракоція на польську корону, гетьман і старшина настоювали на дальшій участи в против-польській кампанії, спільно з Ракоцієм і Карлом-Ґуставом, ставлячи своїм завданнєм прилучення до козацької території православних країв до Висли. Коли раніш гетьман на бажаннє Москви обіцяв відкликати Ракоція, тепер про се не було вже мови. Натомість просив Москву помагати йому військом против Татар і Турків.
Примітки
1) Акты III 584 і X с. 681 і 682.
2) Звідомлення Лілієкрони з 12 с. с. червня і Данила з 15 в Архиві Ю.З.Р. III VI с. 287 дд. Дневник Шебеші в Monumenta Hungariae XXIII с. 517.
3) “Городом твоего цар. вел. войска Запорожскаго”. III. 585. Се те що казав і Остафій Виговський.
4) Розуміються післанці, що приїздили перед Лілієкроною.
5) “А учинити тав чтоб Коруна Польская у Ракоцы у Свейского в титлах не именовалась: так бы учинить, будто коруна Польская и не бывала”.
6) Акты Ю. З. Р. с. III 585-6.
7) Порівняти лист хана з-під Шаргороду, нижче с. 131.
8) Акты Ю. З. Р. III с. 586-7.
МІСІЯ ЛІЛЄКРОНИ, ДАНИЛА І ШЕБЕШІ: ЇХ ПРИЇЗД І СКЕПТИЧНЕ СТАНОВИЩЕ ДО НИХ ГЕТЬМАНСЬКОГО ДВОРУ, ПЕРША АВДІЄНЦІЯ, ПРИЧИНИ ФІЯСКА ВЕЛІНҐА, З МОСКВОЮ ВІЙСЬКО РОЗРИВАТИ НЕ ХОЧЕ, АЛЕ НЕ РОЗІРВЕ І З ШВЕЦІЄЮ.
З дневника Шебеші знаємо, що Лілієкрона з'їхався з ним у Феєрварі 14 травня; тамже був і Данило Калуґер-котрого Шебеші далі зве “козацьким послом”. 6 червня вони були у молдавського воєводи 1) і 9 переїхали за Прут-де заночували в полі, “маючи страх одночасно перед Поляками і Татарами”. 11 переїхали Дністер під Сорокою, і другого дня під Жабокричом, в “Бучманськім лісі” 2) ледви не наскочили на татарську чату, 200 чоловіка, тільки щасливим випадком проїхали иншою дорогою. В Баланівці стріли Зеленського з його військом і після сього вже їхали безпечно. 18 приїхали до Суботова, а 20 до Чигрина.
Лілієкрона в своїй реляції поясняв, що з Суботова вислали вони до Чигрина наперед Данила. Але його прийняли тут зо всім не ласкаво і протримавши кілька днів, дали йому таку відповідь: коли нове посольство не привозить нічого иншого понад те з чим приїздив Велінґ, то гетьман не має що з ним говорити. Не знаючи, що там наговорив Велінґ, Данило і Лілієкрона не могли нічого иншого зробити, як показати Виговському всі документи дані їм від короля-з котрих видно було, що Карло-Ґустав принцпіяльно готов прийняти всі жадання Запорізького війска. Тоді настрої змінились, Лілієкроні післано запросини, щоб приїздив, і Виговський виїхавши за півмилі на зустріч, привитав його іменем гетьмана і переказав, як йому приємна зичливість і незмінна приязнь шведського короля 3).
Невважаючи на присутність московських послів, Шведів з помпою впроваджено до Чигрина, і вони мали те переконаннє, що се було зроблено умисно, аби Москва побачила на власні очі, як козаки цінять приязнь і союз з шведським королем. Лілієкрона говорить, що так Виговський поясняв йому присутність московських послів в Чигрині-мовляв гетьман хотів, аби Москва побачила сю честь, зроблену
Приїхавши до Чигрина Лілієкрона попросив авдієнції у гетьмана і “полковник Ковалевський” справив його з тим до Виговського. Лілієкрона передав Виговському лист короля “з відповідними компліментами”, Виговський попросив показати йому вірчого листа, і по сім направив його до гетьмана, попередивши, що з огляду на недугу гетьмана його не треба томити довгими промовами. Тому Лілієкрона, передавши королівського листа, лише в коротких словах запевнив приязнь свого короля і його бажання підтримувати старе приятельство Шведів з військом Запорізьким. Гетьман відповів через “канцлєра”, запевняючи, що на нічию вірність і слово він не може так покластися, як на шведського короля, і тому нічого більше не бажає як заховати на завсіди таку надійну приязнь. Він тішиться, що нарешті прибув посол уповажений до вчинення формального союзу, і доручає канцлєрові обговорити сю справу і довести до кінця.
“Все се відбувалося в присутности сина Хмельницького. Знаючи, що все військо Запорізьке вибрало і проголосило його гетьманом, і його батько за своєю недугою здав на нього весь реґімент, я поґратулював йому іменем в. кор. вел., додавши відповідні компліменти, і се було дуже приємно його батькові-він заявив, що власне хоче сповістити про cе в. вел. і приятельськи попросити, щоб в. вел. після його смерти зіставалися в щирій приязни й прихильности до його сина” 5).
В розмові з Виговським Лілієкрона перед усім довідався, чому так нещасливо пішли переговори Велінґа-я вище наводив се оповіданнє. Лілієкрона очевидно постарався все зробити, щоб загладити неприємне вражіннє від розмов з Велінґом, на се давала йому змогу звісна нам деклярація Карла-Ґустава, де той обіцяв не заперечувати ніяких претензій козаків на польські землі, поскільки вони не дотикали тих північних провінцій, які він застерігав для Швеції-а козацькі претензії дійсно не дотикали їх (хіба може щось трохи на Підляшу).
Таким чином сей пункт міг бути полагоджений-коли б не лишалося неясности що до претензій Ракоція: шведський король супроти них займав більше менше таку саму позицію не вмішання, як і супроти претензій козацьких, і полишав їм самим розмежуватися в Малопольщі і на Руси. Перед Данилом-каже Лілієкрона, “вони” (се могло значити Виговського і Ковалевського) заявляли одверто, що хочуть одержати всі землі до Висли 6). Той факт що шведський король, чи його посли не виявляли бажання явно і рішучо підтримати сі козацькі домагання, розхолоджував козацьку сторону до союзу з Шведами і стримував переговори-поки не прийшов повний крах Ракоція, що звів його цілком зі сцени і розвязав руки шведському королеві.
З другої сторони, побачивши в інструкції Лілієкрони дорученнє розвести козаків з Москвою, Виговський в першій же розмові дав йому ясно зрозуміти, що про повний розрив козаків з Москвою не може бути мови. Мовляв, коли Турки і Татари замишляють наступ на козаків, їм треба підтримувати з Москвою приязні відносини; але се не може перешкодити союзові з Швецією: козаки будуть посередничати і вести до замирення Москви з Шведами, і мають всяку надію на полагодженнє: мовляв, московські посли дали тверду обіцянку, що цар не буде помагати Полякам, і гетьман і його канцлєр сподіваються, що їм удасться стримати Москву від неприятельських операцій в шведських провінціях. Лілієкроні нічого не лишалось більше, як згодитися, згідно з даною йому інструкцією, на козацьке посередництво-тим більше що Данило запевняв, нібито, йому з козацької сторони було сказано, що коли Москва не припинить своїх ворожих операцій в шведських землях, гетьман сам об'явить себе неприятелем Москви і піде на Московські землі з своїм військом. Тому Лілієкрона заявив, що король радо приймає посередництво гетьмана-охотніше ніж кого небудь иншого, і зараз було рішено, що разом з московськими послами гетьман пішле листа цареві, намовляючи його до згоди. До Карла ж Ґустава поїде Ковалевський і повезе гетьманську деклярацію в відповідь на його деклярацію-себто буде формально заключений союз, скоро тільки порішені будуть ріжні деталі. Такими були-розмежуваннє претензій на польські землі, воєнна поміч королеві з козацької сторони, і т. д. Як тільки виясниться, що з боку Татар нічого не загрожує, так гетьман зараз же збере в поміч королеві 20 тисяч козаків. Але тепер ситуація критична: хан персонально виступив в похід з 60 тис. Орди і стоїть над Дністром, де гетьман поставив свою залогу, щоб не пустити Татар на своїх союзників: обох господарів і Ракоція. Хан прислав післанця-намовляти гетьмана, щоб він не тільки перепустив Орду, але й своє військо прилучив до неї, щоб громити волоські землі й Семигород. Гетьман на се відповів, що він не може нарушити союзу й присяги сим своїм союзникам, і коли хан нападе на них, то се буде кінець приязни його з гетьманом, бо гетьман обіцяв боронити їх від усяких нападів. Кілька день тому він післав свого чоловіка до татарського табору, щоб докладно розвідатися про їх наміри і від того будуть залежати козацькі приготовання і операції. Лілієкроні ж і послам Ракоція і господарів нема що й думати їхати до хана. Підчас походу хан взагалі не приймає ніяких посольств-послів відправляють до його столиці і вони там мусять чекати його повороту, майже в ролі бранців. І так уже хан затримав попередніх послів Ракоція і господаря молдавського і віддав під варту.