Історія української літератури. Том 6

Грушевський Михайло Сергійович

1 Про цей епізод і взагалі про протестантські ухили серед грецької ієрархії в першій пол. XVII в. цитовані вище праці Піхлера, Леграна, Лебедєва, Соколова. Православні церковні історики — грецькі і російські, щоб рятувати репутацію Лукаріса й грецької церкви разом з ним, трактують ісповідання віри 1629 р. як протестантський фальсифікат (з київських учених, напр., на такій позиції стояв Малишевський у своїй праці про Пігаса, с. 569-571). Але листування Лукаріса, опубліковане Леграном в "Bibliographie Hellenique du XVII siecle" (IV, 1896, c. 315 і далі), і обслідування автографа ісповідання, що собі випросили в Кирила женевські богослови власне на доказ його автентичності, не лишає сумніву, що маємо діло з твором Лукаріса. Соколов вказує на лист Лукаріса до Львівського братства 1634 р., де він відкладає обвинувачення в кальвінізмі, але це не доказ проти автентичності ісповідання, доведеної Леграном: що Лукаріс при тім хотів зіставатися православним в очах своєї церкви — це інша річ!

От такого документа хотілося Рутському і К°, і в 1627 р. Смотрицький під час своєї подорожі на Схід ще не передбачав, що йому доведеться

з цієї печі хліб їсти, і не зібрав відповідних документів, хоч і стрічався з фактами, а ще більше з поголосками і підозріннями про протестантські ухили грецького духовенства. Обміркувавши це з Рутським, виробили такий план, що Смотрицький, користаючися з своєї знайомості, постарається добути від Лукаріса його ісповідання і, скориставши з його протестантських ухилів, здискредитує східний патріархат в очах православної Русі. Далі в формі вражінь з своєї подорожі до східних патріархів Смотрицький мав би опублікувати критику православної доктрини і нарешті виготувати свій власний православний катехізис, можливо наближений до доктрини римської церкви: але для цього треба було дістати апробату православного собору, а це, очевидно, можливо було тільки під умовою, щоб Смотрицький далі удавав з себе стовпа православної церкви. Тому, не відкладаючи справи, він зараз же почав здійснювати цей план, поки авторитет його серед православних ще не був захитаний до решти.

В серпні 1627 р. Смотрицький дійсно написав просторого листа до Лукаріса латинською мовою і, мабуть, відразу пустив його в оборот між православними і католиками як вступ до своїх дальших уніатських писань. Потім надрукував його в польськім перекладі в додатку своєї книги "Паренезіс", 1629 р.1 Це — цілий меморіал, що займає 32 друковані сторінки малого кварто. Написаний він дуже єхидно: назверх помазаний нібито надзвичайною інтимністю — влазив, як-то кажуть, в душу голови Східної церкви і під покривкою глибокого пієтизму, щирості, відданості розсипав убивчі, на погляд автора, інсинуації і навколо самого патріарха, і навколо всієї церкви.

Розсипаючись в компліментах старому патріархові, Смотрицький взяв тон "смятенної душі", до глибини схвильованої релігійною тривогою. За причину своїх сумнівів вказував суперечність, помічену ним між ісповіданням віри Лукаріса, що оберталася в Польщі й на Русі, — написане з сильним ухилом в протестантську ідеологію, і його листом до арцибіскупа Соліковського 2, незвичайно прихильним римській доктрині — мовляв, у всім головнішім згідній з доктриною грецької церкви. Смотрицький у своїм "Треносі", мовляв, сам ухилявся в кальвінство; тому, прочитавши згаданий лист Мелетія, що так рішуче відмежовується від євангелістських сект, він був страшенно збентежений і рішив їхати на Схід самому, щоб познайомитися з автентичними текстами творів патр. Геннадія, Мелетія й ісповідання Кирила, аби знати, чого триматись.

1 Kopia listu pisanego od w Bogu wielebnego Meletiusza Smotrzyskiego... do i. m. oyca Cyrylla Patryarchy Konstantynopolskiego. Kt'ory z laci'nskiego na jezyk polski przelozony, tak sie w sobie ma... Латинська копія була в архіві уніатських митрополитів. Короткий витяг з неї подав Суша, цит. тв., с. 78-91.

2 В оригіналі: не оглядаючись на ніщо, корисна чи для тіла, чи lля душі.

Одначе творів Геннадія і Мелетія добути йому не вдалось, а текст ісповідання, одержаний в Царгороді від самого Кирила, і деякі його слова про різниці між грецькою і римською доктринами, мовляв, зовсім не такі трудні до полагодження, як звичайно вважають, викликали в нього, Смотрицького, ще більші сумніви, і йому не вдалось розвіяти їх докладнішими розмовами з патріархом на цю тему. Мовляв, ріжні справи й недуга перебили їх тоді, виздоровівши, він виїхав до Єрусалима, відложивши ці розмови на поворот. Але коли він вернувся з Єрусалима, знову тяжка пошесть не дала йому розмовитися з патріархом як слід, і Смотрицький поїхав додому ще з гіршими сумнівами, які по цю хвилю не дають йому спокою. Тим більше, що Руська православна церква пильно потребує катехізиса, і Смотрицький взявся написати його. Руський текст його мав він з собою і в Царгороді, та не насмілився трудити патріарха такою затяжною роботою — його розглядом. Тепер же як за власною гадкою, так і порадою духовних і світських осіб, що знають цю його роботу, він рішається звернутися до патріарха з благанням, щоб той прислав свій катехізис з поясненнями щодо різниць, які розділяють церкви Східну від Західної (походження св. духа, чистилище, неквашений хліб, стан душ праведних і грішних до останнього суду, причастя вином тільки для духовенства).

Наведу кілька уривків з цього хитромудрого писання в свобіднім перекладі:

"З того часу, як я виїхав з Царгорода і розлучився від твоєї велебності, не мав і не маю ні одного дня, коли не сказати — й одної години, щоб не нарікав на своє нещастя й горе. Прийнявши на себе такі великі прикрості сухопутної подорожі й морського плавання, такі клопоти й турботи в немолодих уже літах і при слабому здоров’ї, я й там не позбувся того тягаря, що тяжив на мені тут: не осяг того, для чого піднімав цю подорож, і не звільнив свого сумління з того, що його так пригнітало. Я сподівався того всього від тебе, блаженний отче! Я й вибрався до тих країв тільки на те, аби цілющою радою твоєю і живущою наукою звільнити свою душу і вигоїти її від тих сумнівів, що хвилюють її й точать, як міль. Та що ж? Там я нічого не зробив, а коли вернувся додому, зависні й невдячні люди мало що не розп’яли мене! Непогамована зависть і погане неуцтво на спілку напались на мене, як тільки я з’явився, з таким завзяттям і так безоглядно, що коли б не свідомість невинності і правого сумління, що за особливою божою ласкою потішали мене, я вже готов був тікати від цього народу, що глибоко упав, а так був мені сердечно милий. Вернувся б або до тебе, блаженний

отче, або до Палестини, щоб там оплакувати свої гріхи прикладом святих отців наших, доки б Бог, що мене сотворив, затримав би ще дух мій в тілі моїм. Але любов до ближнього не допускала мене до цього! Вказувала мені, що загибель людей, полишених під таку тяжку хвилю на краю безодні, буде моїм упадком і загибіллю. Бо ж це мене, хоч і не гідного, зволив Господь постановити на сторожі — піклуватися про його стадо, його овець, що він викупив найдорожчою своєю кров’ю та після багатьох інших доручив мені. Тому їх загибель через моє недбальство буде моєю загибіллю, а їх спасіння моїм спасінням.

Тому от і звертаюсь до велебності твоєї, бо без твоєї поради не осягну спасіння. Через віддалення чиню це пером, бо не можу говорити з тобою устами. Припадаю до ніг твоїх — і не встану ані відступлю, доки твоя любов і милосердя не підіймуть мене від ніг твоїх потішеного. Більш мені нема до кого звернутися. В нашім краю нема ученої людини, як-то кажуть — "ані зі свічкою чоловіка"!

Але хоч всі ми неуки, одначе ніхто з нас не хоче признати когось мудрішим від себе. Хоч у питаннях про спасіння в нас (ой тяжка біда наша!) що голова — то й розум, проте хочемо вважатися однодумними. Коли збереться в нас десять чоловік — не з простої галайстри, а з тих, що вважаються за щось, то стільки ж виникає й гадок щодо кожного артикулу віри. Помішав Бог наші розуми сильніш, ніж язики дурних велетів при вавилонській вежі, і то в такій справі, де хто дурний — то вже у всім дурний! Зголодніли й переголодувалися ми так, що вже декотрі через ослаблення й себе не чують; інші ледво рухаються. А голод терпимо той, що млоїть чоловіка не на тілі, а на душі — голод слова божого, і такий голод тяжкий і незносний, що нас щодня, щогодини все менше стає. Одні в нас пішли до римлян-уніатів, інші до євангеліків, багато й аріанствують, і так щодня меншає, що коли б велебності твоїй довелось тепер глянути на лице руської церкви, що ти його бачив двадцять і кілька літ тому, здивувався б тим і ревно заплакав" (с. 63 — 6).

"Що ж в такім разі почати? Я не знаходив іншої ради, крім того, як я вчинив, але як мені з тим повелось, не тайно велебності твоїй. Дістав я певну відомість, що у тебе єсть послання до латинян пок. Геннадія Схолярія, патріарха царгор., против п’яти різниць; Мелетія александр. чотири книги про догмати, твій катехізм православної віри, і ці три твори подавали мені надію знайти розв’язку в тебе, за поміччю четвертої — розмов з тобою про все, що в тих писаннях знаходилося. Я був певен, що ти не відіслав би мене з тим до когось іншого, особливо тому, що, бувши з молодих літ учнем твоїм, я в значній мірі через твої погляди попав в розбіжності гадок і замішання мислі. Лементове писання моє 1 відоме тобі, бо було тобі післане, показує, чим був я перше, ніж побачив твій лист з 24 січня 1602 р. до Деметрія Соліковського, покійного арцибіскупа львівського, у котрого й мені з тобою довелось одного часу бути. Чим я став, познайомившися з тим твоїм листом, легко можеш догадатись. Моє лементове писання майже ціле одгонить лютеранізмом і кальвінізмом у всіх розділах, а особливо в катехізмі, доданім на його завершення. А твій лист сприяє римській вірі, вказуючи в усіх артикулах віри повну згідність східної церкви з західною, а про євангелістське визнання так одверто висловлюючись: "Добре знаю я й знають мої патріархи, що наука і вчинки євангеліків не тільки чинять шкоду і замішання в церкві східній і західній — у Німеччині, Франції, Англії й деінде, але й приносять явне зіпсуття добрих обичаїв до королівств християнських" (іде довша цитата про згідність доктрини східної церкви з західною, 67 — 70).

Так згадуючи перші (давніші) і ці другі 2 слова велебності твоєї, роздиравсь я в гадках своїх і не міг ніяким іншим чином заспокоїтися, тільки з уст твоїх і з писань згаданих патріархів Геннадія і Мелетія взявши інформацію.

1 Смотрицький говорить про свій "Тренос".

2 Перші — мовляв, пройняті євангелістськими ухилами, що доводилося Мелетієві чути від Кирила давніш, другі — з листа до Соліковського, сприятливі для латинян.

Але з уст твоїх я почув, що Геннадієвих писань нема, крім трактату "про походження св. духа проти латинян", рішуче відкиненого його наступниками, а Мелетієві книги про догмати спалені тобою, за наказом його, даним при смерті під присягою. Сердечнj тим засмучений, питав я тебе, чи нема яких твоїх писань, і ти дав мені до перечитання виклад Нікео-царгородського символу, написаний в формі діалогу. Пильно, з охотою читав я його, але на моє здивовання вичитав речі, противні згаданому твому листові (до Соліковського), тут (в викладі символу) велебність твоя уставляє тільки два сакраменти, не більше, вважаєш молитви за душі померших за непотрібні для мертвих, безпожиточні (наступає довший виказ розбіжності поглядів Лукаріса з доктриною східної церкви, 73 — 75).

Тому, ще більше розбурений в гадках після свого виїзду з Царгорода, ніж був до приїзду до тебе, і тут, дома, не знайшовши способу виплутатися з цієї сіті і прийти до порядку в мислях своїх, я знову звертаюся до тебе не з усною мовою, а з тим листом — пильно прошу тебе, як син батька, як ученик учителя: виведи мене своєю мудрою радою і спасенною наукою з цього заплутаного лабіринту. Чого я мушу триматись і як повинен думати не тільки про згадані, але й інші артикули віри? Напр., про волю — чи вона поневолена, чи свобідна? про гріх первородний і вільний; про благодать віри і оправдання ділами, про промисел, предбачення, призначення, про церковні сакраменти, Св. Письмо і традицію, стан померших душ і под. Чи маю в цих артикулах віри йти за постановами Трідентського собору, чи з тою стороною, против котрої в цих постановах той синод звертався (себто з євангеліками). Дуже я хочу це знати, свідчуся своїм спасінням, хочу научитись від тебе, як пастиря і учителя, і не без особливої причини шукаю саме в тебе научення про це все і в наших питаннях.