Таємниця гірського озера
Шрифт:
– Терник? Скільки хочете! Багато. Але нелегко його вирити і знову посадити.
– А ти що думаєш – у піонерок мого загону сил не вистачить? – розсердилася Аракс. – Ти нам тільки місце покажи і скажи, як треба викопувати, щоб коріння не попсувати.
– Ого! Все їй покажи та розкажи! Може, хочеш всю роботу на мене покласти?
– Ні, доставити ми самі зможемо Обв’яжемо вірьовками й дотягнемо, як хмиз. Ти нас тільки поведи на Далі-Даг, покажи, де росте.
Грикор люб’язно вклонився.
– Радий допомогти, – з жартівливою шанобливістю сказав він. – Тільки нехай кожна з вас візьме по кирці і по вірьовці. Ходімо!
***
Надвечір, вийшовши з сарая, дід Асатур зупинився біля дверей і зірким оком окинув колгоспні поля: чи не забрела куди худоба?
На схилі гори, біля верхнього краю села, знялась хмара куряви Вона росла і наближалась.
Старий приклав долоню дашком до лоба.
«Що це? – здивувався він. – Чого це сьогодні так рано овець додому женуть?»
Курява наближалася, але її підняли не вівці. Кілька десятків школярів з Аракс і Грикором на чолі тягли за собою колючі кущі тернику.
Струсивши з себе пилюку, школярі, не відпочиваючи, взялися до роботи: одні рили рівчак, інші обережно опускали в нього корені тернику і дбайливо засипали їх землею. Потроху навколо сарая виростала густа жива огорожа.
В розпалі роботи до дітей підійшли Баграт і Арам Михайлович. За ними йшов Камо.
– А знаєш, – сказав голова колгоспу вчителеві, – в них дещо виходить. Але ферму я оформлю лише тоді, як з’являться пташенята.
– А до того часу? – занепокоївся Камо.
– До того часу тільки корм видам… авансом. Більше нічого.
– А трудодні працівникам? – жартома запитав Арам Михайлович.
– Що? Трудодні? Поки пташенят на власні очі не побачу, ніяких трудоднів! – удавано серйозно відповів Баграт.
У КОЛГОСПНОМУ САРАЇ
«Коли ж вилупляться пташенята? Чи не захолонуть яйця?…» – тільки ці думки і хвилювали Асмік.
До другої години дня в сараї чергував і стежив за поведінкою квочок Грикор, який учився на другій зміні. Після уроків одразу ж заступала Асмік, приходячи в сарай просто з школи. Тут вона залишалася до вечора, тут і уроки готувала. Але Асмік доглядала квочок не сама. Піонерська організація школи щодня присилала їй на допомогу дівчат.
За Асмік в сарай прибігала мати.
– Ох, осліпла б я, доню! Адже ж ти сидиш тут голодна… Чому не приходиш обідати? – хвилювалась вона.
Однак, зрозумівши, що дочку так чи інакше від інкубатора не одірвати, хоч-не-хоч бігла додому, щоб принести їй обід.
Якось, принісши в сарай обід для Асмік в казанку, загорнутому, щоб не вихолов, у кілька рушників, Анаїд побачила таку картину: дочка з подивом розглядає квочку, яка залишила гніздо і дзьобом та крилами ворушить в ньому яйця.
– Оце так курка! – дивувалась дівчинка. – Усі яйця поб’є!… Заспокойся, заспокойся, сядь! – умовляла вона квочку.
– Не хвилюйся, доню, – з усмішкою сказала мати, – так вони всі роблять. Вони ж матері, і на шкоду своїм пташенятам нічого не зроблять. Зажди трохи – і побачиш, що кожна квочка по кілька разів на добу перевертає яйця в гнізді.
– А навіщо?… Не можна дозволяти! Я так добре укладаю яєчка, а вони їх перевертають… Укладу, піду до школи, а прийду назад – усе шкереберть!… – говорила Асмік.
– Та хіба ж вилупляться курчата, якщо ти заборониш квочкам яйця перевертати? – посміхнулась мати.
Асмік здивовано підвела брови.
– Ох і нетямуща в мене дочка! Квочки для того це роблять, щоб яйце нагрівалося з усіх боків однаково. Не можна ж, щоб воно нагрівалося тільки зверху, а знизу залишалося холодним!
– Ага, збагнула… – промовила Асмік. – Ну й розумні ж ці кури, правда, мамо? Значить, мати піклується про курча тоді, коли воно ще в яєчку?… А як же яйця в інкубаторі? Чи треба їх перевертати?…
– В інкубаторі? Н-не знаю… – розгубилася мати.
– Ну, про це я запитаю в Армена, він, звичайно, знає.
І Асмік, не дочекавшись, поки прийде Армен, побігла до нього додому.
– Що у тебе в книжках сказано – треба в інкубаторі яйця перевертати чи пі?
– А навіщо їх перевертати? – здивувався Армен.
– Як «навіщо»?… Чого ти втупився в мене? Квочки що роблять? Перевертають! Глянь, що в книжках сказано про інкубатор. Швидше! Яйця можуть охолонути…
Армен, здивований, взяв посібник з птахівництва. Перегорнувши кілька сторінок, він скочив з місця і вибіг на вулицю.
– Так, квочки твої мають рацію: яйця треба і в інкубаторі перевертати, – на ходу пояснив він Асмік. – От голова, як це я проморгав!…
Відтоді чергові піонери двічі на добу перевертали яйця в інкубаторі. Тепер усі вони нагрівалися рівномірно.
ХТО КРАДЕ ЯЙЦЯ?
Якось дід Асатур прийшов у сарай і заявив, що він кілька днів не зможе чергувати, бо іде на Севан з рибалками.
Увечері Грикор з’явився в сараї із стареньким матрацом у руках.
– Отут я спатиму, поки дід не повернеться, – сказав він Асмік і почав збивати сіно, готуючи собі постіль в кутку сарая.
– А може, й не треба? Це ж недовго… – намагалась відмовити його Асмік.
– Ні, – твердо сказав Грикор. – Ти ж сама жалілася, що зникають яйця гагар і чайок. Хто їх краде? Треба нам про це довідатись? Чим же ми пташенят годуватимем?
– Нічого, Грикоре… Я не думаю, що яйця краде в нас людина, – відповіла Асмік. – Злодій узяв би багато, а пропадають дрібниці – по одному, по два… Я спочатку і не помітила. Ну, стоїть собі ящик біля стіни… Відкрила якось – здалося, що яєць менше стало. Кому, думаю, потрібні погані яйця?