Таємниця гірського озера
Шрифт:
«Члтов-чилт, члтов-чилт!» – тривожно закричав болотяний птах, перелітаючи з купини на купину, наче шукаючи когось.
«Кря-кря, кря-кря!» – голосно кликав свою подругу селезень.
Птахи вітали весняний ранок.
В далині, на обрії, димили вантажні суденця, поспішаючи до причалів, рибальські човни борознили гладінь озера, розставляючи сіті. А озеро щомиті змінювало свої барви. Темно-синя зранку вода поступово набувала світло-зеленого відтінку. Зійшло сонце, кинуло на воду гарячі промені, і вона заіскрилася, заграла алмазами.
Дід
Раптом дід змінився на обличчі і схопив свою рушницю-двостволку, що лежала на траві.
– Що там? – пошепки запитав Камо.
– Тихше!… Видра за рибою погналася, – відповів старий.
В цю мить на середині річки виринула блискуча спина. Дід Асатур вистрілив. Білим черевцем угору попливла за течією вниз велика форель, і все стихло.
– Оце так видра! – пожартував Грикор.
– Втекла, – від хвилювання рушниця в руках діда Асатура тремтіла. – Шріт дрібний, стривайте… попалась… у невід попалась! – радісно закричав він. – Камо, пливи швидше і витягни кінець невода… швидше, а то проклята подушить усю рибу!
Камо знов роздягнувся і поплив до протилежного берега.
Армен і Грикор стояли біля річки і дивилися, як смикається вірьовка невода.
Армен несподівано вигукнув:
– Дідусю, тягне!…
– Звичайно… Хоче вирватись. Але куди ж вона може втекти з рук мисливця Асатура… Камо, поспішай, бо ця клята видра може порвати невід!
Камо відчепив кінець вірьовки. Нарешті витягли невід з води, в ньому заплуталась велика видра. З ніздрів її, повільно збігаючи по вусах, витікала вода.
– Таки розірвала невід, клята! Ще втече, тягни сюди, – гарячився дід.
Але даремно хвилювався старий мисливець Одна лапа видри заплуталась в розірваному неводі і не давала їй змоги втекти.
– Гей, Грикоре, удар її своєю палицею по голові. Чого ти стоїш? – кричав дід Асатур.
– А якщо вона здохне? – серйозно сказав Грикор.
Армен глянув на його палицю, відвів був погляд, але зразу ж обернувся і сказав:
– Підожди, не вбивай, сфотографую спочатку. – І він навів свій фотоапарат на звіра.
Видра одчайдушно билася, намагаючись вирватися з невода. Лапи в неї були короткі, широкі, схожі на плавці. Вона повзла, притискуючись черевцем до піску. Сіра мокра спина звіра виблискувала на сонці, і видра здавалась голою. І коли вона перевернулась на спину і на сонці блиснуло її світле черевце, хлопчикам здалося, що такого жовто-сріблястого хутра нема в жодної тварини в світі. Дід витрусив рибу з невода на траву. Незважаючи на те, що частина риби втекла через дірки назад у річку, форелі витрусили цілу гору.
Закінчивши з рибою, старий оббілував видру і лише тоді заходився лагодити невід.
Робота кипіла в його руках. Він поспішав, щоб перепинити шлях рибі, яка тепер вільно пливла річкою.
Хлопчики з захопленням дивилися на «велике переселення» риби. Сонце, мов величезний прожектор, просвічувало річку так, що на дні її видно було золотистий пісок, а в прозорій глибині сріблясту форель.
Куди пливе риба? Чому вона залишає Севан і наражає своє життя на небезпеку в мілководних місцях? Скільки зустріне вона на своєму шляху ворогів: і рибалку з його сітками, і видру, і баклана, і чаплю…
Над Севаном часто віють холодні вітри. Хвилі з шаленою силою б’ються об берег, розмиваючи пісок і змиваючи каміння. Де ж тут рибі метати ікру? Хіба може вона довіряти долю свого потомства цій страшній силі? І вона поспішає із Севану в Гіллі, а там пливе вище. Весь час вгору і вгору, до холодних джерел.
Це «переселення риби» з озера Севану в гірські річки відбувається кожного року.
В цей час і дозволяють ловити форель на Севані рибному тресту. Як же розмножується риба? Адже ж вона іде метати ікру! Проте гляньте туди, де сидять наші хлопчики; недалеко від того місця видно червоний дах нового будинку. Це рибоводна станція. їй здасть дід увесь свій улов. Тут із ікри пійманої форелі виводять десятки мільйонів мальків і випускають їх в озеро. Чи ж повернеться їх стільки з гір?… Ніколи. Тому, перегороджуючи річки, і ловлять тут рибу під час її нерестового ходу, рятуючи від загибелі цінну ікру і сприяючи розмноженню потомства.
Стежачи за фореллю, хлопчаки пішли зеленим лугом, що відділяв Севан від його молодшого друга – озера Гіллі.
Коли ясного сонячного ранку подивишся на луг, здається, що він схожий на кокетливу красуню, яка одягла поверх зеленого оксамитного плаття чудовий срібний пояс. Цей пояс – річка, що перетинає луг.
– Армен, це, мабуть, найкоротша річка в світі. Я підрахував – завдовжки вона всього сто двадцять метрів, – сказав Камо товаришеві.
ТАЄМНИЧЕ РЕВІННЯ
– Коли ж ми поїдемо, Армене? – звернувся Камо до товариша. – Карта озера з тобою, а то заблудимо…
– Добре було б, якби дід Асатур погодив ся поїхати з нами, – сказав Армен.
– Дідусь не поїде. Ти ж знаєш, які казки розповідають старі люди про таємниче ревіння на Гіллі.
– Не треба тоді й говорити дідусеві, чого ми їдемо. Скажемо, що на полювання зібрались! А йому нагадай тільки про полювання – і про вішапа[1] забуде. Я вдачу дідусеву добре знаю.
Грикор зігнав телят, повернувся і підсів до діда Асатура. Підійшли до них і Камо з Арменом.
Десь в очеретах крякали качки, хвилі Севану набігали на берег з дивними звуками – цоп-члуп, цоп-члуп…
І серед тисячі звуків озера Гіллі раптом почулося страшне ревіння: «Болт… бо-олт… болт!»
Хлопці принишкли.
– Дідусю, а ти віриш, – почав Камо, підморгуючи товаришам, – що це вішап сердиться?.
– Так люди кажуть… Коли нашій тітці Тарлан вірити, то це дев[2]… А покійний мій кум Мукел запевняв мене, що це білий водяний буйвол… Батько мій розповідав…