Таємниця гірського озера
Шрифт:
Дід Асатур знав не тільки те, які яєчка у якого птаха, а й ще багато чого, про що хвастовито вів далі:
– А чому майже всі ці яйця жовтувато-зелені, як очерет, а курячі яєчка завжди білі, га?
Асмік крадькома глянула на Армена і непевно відповіла:
– Бо свійським птахам не треба ховати свої яєчка, а яєчка диких птахів повинні бути такого кольору, як листя навкруги або земля, щоб вороги не помітили.
– А це, мабуть, яйця червоної качки такі великі, – намагаючись показати свої знання перед дівчинкою, сказав
– Коли б хтось міський сказав таке, не було б соромно, а ти ж стільки часу серед природи буваєш і не знаєш, що червона качка не гніздиться в болотах, – докорив йому дід Асатур.
– А де ж?
– Он там, на скелях Далі-Дагу.
– На скелях?… Качка – на скелях?! Далеко від води? – здивувався Армен.
Не менше були здивовані й інші діти.
– А чому ж не біля води? Біля води зручніше, вилупляться качата – і просто у воду… І корму в болотах більше, – сказав Камо.
– Не знаю я!… Ми люди не вчені, книг не читаємо, звідки нам знати таке, – набивав собі ціну дід. – Хай ваші вчені скажуть.
– Учені говорять, що червона качка інколи мостить гнізда серед каміння, та ось тільки не пам’ятаю чому… А ти не знаєш, дідусю? – підморгнувши друзям, запитав Камо.
– Звідки їм знати, вченим? – зрадів дід можливості викласти свої погляди (він не помічав, що, слухаючи його з цікавістю, діти все ж таки багато чому в його розповідях не вірять). – Це ж не жарти – шістдесят років ходжу горами й долинами… Вчені про таке мусять питати у нас, мисливців. Ви всі бачили-цю качку, вона червоно-жовта і дуже ляклива.
– Так, – відповів Камо, – червоні качки завжди тримаються далеко від берега.
– А лякливі вони тому, що свого кольору бояться: куди не поткнеться – її враз помітять: лисиця, видра або дика кішка. Тепер ви мені скажіть таке, чи може червона качка висидіти на яєчках в очереті чотири тижні?
– Ні, вороги відразу помітять її! – поспішила відповісти Асмік.
– Отже, коли б червоні качки не неслися в скелях, їх давно б уже не було. Якщо ви хочете на своїй фермі мати червоних качок, доведеться зійти на скелі Далі-Дагу.
– Ну, то влаштуємо ферму чи ні? – нетерпляче запитав Камо.
– Всі яєчка, які я зібрала, віддаю вам, – соромливо промовила Асмік.
– Спасибі, але цього мало. Ми повинні відкрити справжню ферму, на кілька сот птахів.
– Та це буде курям на сміх. Хто це бачив ферму диких птахів? – втрутився Грикор.
– Не бачили – побачать! – рішуче відповів Камо. – Ми усіх і здивуємо нашими птахами. Дідусю…
Камо не договорив. В цю мить з озера долинуло страшне ревіння: «Болт… бо-олт… болт!…»
Дітей наче хто холодною водою облив.
– Ну, то ми так і не дізнаємось, що це за ревіння? – з досадою пробурмотів Камо і звернувся до товаришів:
– Друзі, ми повинні розкрити цю таємницю. Пливімо прямо туди, де реве цей чорт!… Їдьмо.
Старому
– Відмовтесь од цього задуму, це сатанинське озеро, – намагався переконати дітей старий мисливець.
Та Армен і Камо вже попрямували до човна. Грикор, який не раз чув страшні казки від діда Асатура, вагався.
– Якщо я піду, хто буде біля телят? – пробував він відмовитись.
– Он іде пастух, – махнув Армен рукою в бік стежки, що вела до села.
– О! Якраз вчасно, – удавано зрадів Грикор.
Діти сіли в човен і, придержуючи човна, чекали Грикора, а він канючив у діда качку на шашлик:
– Чи не дав би ти нам, дідусю, селезня?
– Візьми, візьми, – сказав дід, – ти тільки про їжу й думаєш!
Слідом за всіма у човен плигнув Чамбар.
Дід Асатур, стоячи на березі, перехрестив дітей і щось забубонів собі під ніс.
– Ну, тепер ніякий диявол нас не здолає, – спробував пожартувати Грикор.
Човен тихо рушив.
Діти посміхнулися, але відчуття страху непомітно прокрадалося у їхні серця. Не боявся лише п’ятий учасник експедиції – Чамбар. Висунувши язика, він скавучав і нетерпляче рвався вперед, думаючи, мабуть, що їде на полювання.
Дід Асатур, затуливши долонею очі від сонця, довго дивився услід човнові, що плив у глибини Гіллі.
Дзвінким хрусталем розляглися ясні дитячі голоси в оповитому спокоєм севанському ранку. Діти заспівали «Гімн юних натуралістів села Лчаван», який склав Армен.
Гей, юннате, годі спать,
У похід пора рушать!
Ждуть нас зарості густі
Понад озером Гіллі.
Хвиля в берег б’є без впину,
Таємниці сплять на дні,
Чути рев з глибин звіриний
Серед озера Гіллі.
Забобонам ми не вірим,
Наша сила – у знанні,
Весла юних комсомольців
Збудять озеро Гіллі!
– Не діти, а справжні левенята!… – бубонів дід Асатур, хитаючи головою.
В його очах світилася лагідна, тепла усмішка. Старому подобалась хоробрість дітей і їхня любов до природи, яку він сам так щиро любив. Адже ж недаремно він був мисливцем…