Ти чуєш, Марго
Шрифт:
– Добре. Вмовили! Несіть!
Тим часом Андибер намагався добитися подробиць легенди, тож активно розпитував директора:
– А чому всі жінки Обертениці й усієї округи не їдуть геть із цього заклятого місця?
Та ж не можуть!
– Як не можуть?
– Хто їде, той помирає. А ті, що лишаються, як причинні з нетерпінням очікують нової появи Ахмета. Щоб знову на півроку заслабнути.
–
– ляпнула Марго.
– Тьху! Тобто королева... За що вона його покарала?
– Розумієте, пані, ви, тобто, та королева забороняла многоженство. А Ахмет був бусурманином... Вона кілька разів його попереджала... Однак коли він звів її улюблену племінницю, їй урвався терпець. Вона й заточила його в підземелля, а всі виходи закляла...
– Господи, я просто фатальна женщина...
– хитаючи головою, сказала вона.
– Давайте десерт, і я піду спати.
– Садюга...
– додала з повним ротом Леська.
– А по-моєму, дуже мило, - зазначив Андибер.
– Я згоден, — вставив і свої п'ять копійок Вася.
– Многоженство шкодить здоров'ю.
– І заснув, так і не дочекавшись десерту.
Коли гості побачили десерт, очі в них полізли на лоба.
– Що це?
– спитала Марго.
Господар устав, виструнчився й урочисто оголосив:
– Десерт а-ля Марго!
На величезній кришталевій тарілці, наповненій жовтогарячою рідиною, очевидно соком, плавали запалені свічки, королівські креветки, маслини і шматочки льоду.
Леська зригнула:
– Ну й смак у тебе, Марго!
– Фірма!
– з гордістю промовила вона. А директор урочисто проголошував:
Свіжовичавлений з апельсину, ананасу і манго сік з найчистішою горілкою!
– А свічки їстівні?
– поцікавилася Марго.
– На жаль, ні, вельмишановна пані, - знітився кухар.
– Пані має рацію, колись у цій страві і свічки були їстівні. Однак із часом секрет приготування свічок загубився.
– І слава Богу!
– зазначила Леська.
– А як його їсти?
– непевно спитав Сидоренко.
Гостям передбачливо принесли піали і десертні ложечки.
Марго була достатньо п'яна, щоб почати свої чорні жарти:
– Пане... як вас там?
– Василь.
– Пане Василю! А креветочки-то повинні бути живенькі! Повинні ворушитися!
Той зблід.
– Я не знав, чесне слово, не знав! У старовинному рецепті було вказано, що тільки устриці повинні бути живі! І повинні пищати від лимонного соку, яким скроплюють їх перед тим, як кинути до готової страви. Прислухайтесь,
Сидоренко, затуливши рота, побіг до туалету.
Гості розгублено дивилися на недоїдений десерт і вагалися: чи ризикнути доїсти, чи ні? Вирішивши, що не варто ображати гостинність господаря ресторану й особисто Марго, все доїли. Тим більше, що це було не так уже й погано. Ба, навіть дуже пікантно.
У ту мить, коли вони вже вирішили розпрощатися з гостинним господарем, до них підійшов маленький чоловік дивної зовнішності:
– Вам потрібен провідник в Обертеницю?
– не ворушачи губами, наче черевомовець, спитав він.
Соціологи дивилися на маленького кривоногого чоловічка невизначеного віку яскраво вираженого монголоїдного антропологічного типу і не могли втямити: що він від них хоче.
– Я - провідник, прошпана.
– А без провідника ми не пройдемо?
– Не пройдете.
– Дурниці! Краще сідайте до пива!
Чоловічок сів.
Андибер замовив йому кухоль пива і спитав:
– Як тебе звати?
– Ахмет, - не змигнувши оком, сказав він.
– Як Ахмет?
– Так, Ахмет. Дід мій був Ахметом. І прадід. І прапрадід.
Ти з Обертениці? Так.
– І все життя там?
– Усе життя.
– А що, у вас там усі такі?
– Які?
– Вузькоокі?
– Всі пастухи.
– Відколи?
– Одвіку.
Більше Ахмет не хотів нічого розповідати. Він випив кухоль пива і пішов геть.
– Це не нащадок Ахмета ібн Гриця ібн шефа ібн Камікадзе?
– пожартувала Марго і розсміялася, їй було добре в цьому місці. Від незвички вона швидко сп'яніла.
– Може, й твій, Лесько, нащадок! Ти придивись до нього! Правда, наш шеф високий, а цей якийсь дрібний. Виродження.
Леська спершу скривилася, але потім і сам розсміялася. Дурносміх охопив усіх.
Коли розійшлися спати, Марго опинилася з шдибером у номері. Все логічно: номери в мотелі на двох осіб. Свєтка з Леською, Вася з Сидоренком. Марго з Андибером. На цей раз вона зовсім не відчувала незручності, неначе вони проводили ніч удвох не вперше. Марго прийняла душ і стала вмощуватися в ліжко.
– Слухай, Андибере, - спитала вона.
– Ти за мною ув’язався, чи це мені здається?
– Ув'язався.
– А скажи мені, навіщо тобі це? Андибер мовчав. Він повільно роздягався.