Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

Ткаченко Анатолий Федорович

роший портрет є драматизована біо-

графія моделі — розкриття природної

драми, притаманної кожній людині.

Шарль Бодлер45

Наприкінці вересня 1773

року в Петербурґ на запро-

шення Катерини ІІ приї-

хав французький філософ,

просвітитель,

письменник,

енциклопедист

і теоретик

мистецтва Дені Дідро. Він

мав надію сприяти розвит-

ку в Росії ідеї «освіченої

монархії», спрямованої на

встановлення

прогресив-

нішого громадського ладу,

що обмежував би стано-

ві привілеї, послабляв фе-

одальне гноблення народу,

надавав йому право на освіту і

розвиток

культури.

Ка-

терина ІІ іронічно поставилась до радикальних пла-

нів соціальної перебудови і Дені Дідро наприкінці лю-

того 1774 року виїхав до Парижа, зневірившись в ідеї

«освіченої монархії».

126

Скориставшись перебуванням Дідро в Петербур-

зі, один із кращих тогочасних художників Дмитро Ле-

вицький створив портрет славнозвісного філософа. Ві-

домостей про те, де і при яких обставинах створювався

портрет, немає. Ні сам Дідро, а також ніхто із сучас-

ників Левицького не обмовився про це жодним словом.

Тому виникло безліч версій щодо створення портрета .

За однією із них Левицький малював портрет з нату-

ри в будинку царедворця Семена Кириловича Нариш-

кіна, де мешкав філософ. За іншою версією, художник

малював портрет, користуючись одним із численних

зразків західноєвропейських художників, наприклад,

з мініатюрного портрета французького живописця

Ж.-Б.Гарана.

Дідро мав складну вдачу, і створити його портрет

навіть для талановитого художника було складним

завданням. У зв'язку з цим філософ писав: «Протя-

гом дня я мав сто неоднакових фізіономій залежно від

предмета, який мене цікавив. Я бував веселим, сум-

ним, задумливим, ніжним, різким, пристрасним, спов-

неним ентузіазму. . У мене обличчя, яке обманює ху-

дожника: чи то поєднується в ньому надто багато, чи

то враження моєї душі надто швидко змінюються і ві-

дображаються на моєму обличчі, але око художника не

бачить мене однаковим у різні хвилини: його завдання

стає більш важким, ніж він сподівався».

Дідро дуже вимогливо ставився до власних пор-

третів. Було відомо, що похвали філософа удостоїв-

ся тільки

портрет роботи художника Ж.-Б.Гарана, про

який він писав: «Той, хто бачить портрет Гарана, той

бачить мене». Тому не випадково, що цей портрет ко-

127

ристувався великою популярністю і дуже часто вико-

ристовувався на титульних аркушах творів філософа.

Якщо Левицький скористався для створення пор-

трета Дідро мініатюрою Ж.-Б.Гарана, то він вирішив

дуже складне завдання: не тільки відтворив за пор-

третом зовнішню схожість незнайомої йому людини,

але й відгадав складний характер філософа.

На портреті Левицького Дідро — старіюча людина

складного душевного стану, яка багато пережила. Цей

портрет — один із кращих творів художника.

Тривалий час вважалося, що Дідро особисто вивіз

свій портрет із Петербурґа в Париж і заповів його як

одну з найдорожчих для себе речей дочці. Згодом доч-

ка філософа передала портрет Етьєну Дю Мона, а той

подарував його женевській міській бібліотеці. Але з ча-

сом виявилося, що портрет Дідро з позначкою про його

ціну в 100 карбованців відразу після створення увійшов

до колекції петербурзького ювеліра і збирача худож-

ніх творів Ф.Дюваля і знаходився в Петербурзі до 1813

року. Позначка дозволяє припустити, що Дідро позував

для портрета, але хто замовив портрет невідомо. Виї-

хавший з Петербурґа в Женеву, Ф.Дюваль передав пор-

трет Етьєну Дю Мона, який помер у 1829 році і заповів

твір Левицького «Товариству мистецтв» міста Женеви.

Як власність цього товариства портрет декілька десят-

ків років перебував у міській бібліотеці, а потім його пе-

редали міському музею, де він знаходиться і понині.

Левицький прожив довге життя, в якому багато за-

гадкового, бо художник не залишив про себе споминів.

Відсутність достовірних свідчень породила різні до-

мисли, які пояснюють ті чи інші події і вчинки худож-

128

ника. Так виникла легенда про життя Левицького, де

достовірні факти органічно переплелися із вигадками.

Образ Левицького дійшов до нас завдяки двом пор-

третам. Один з них — роботи видатного українсько-

го живописця Володимира Боровиковського46. Дру-

гий належить випускнику Петербурзької академії

художеств Івану Яковлеву, який у 1812 році виконав

портрет шанованого ним живописця за програмою на

звання академіка. На портреті

Яковлева

Левицько-

му близько 77 років, у нього погляд людини сповненої