Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

Ткаченко Анатолий Федорович

блискучі, чорні, повні експресії, очі. Обличчя було дуже

смугляве, волосся кучеряве, чорне, але воно рано посивіло. Він

мав веселу, щиру вдачу, був надмірно довірливим, і якщо хто-

небудь не виправдовував його довіри засмучувався, як при втраті

дорогого друга. Конфузився в оточенні жінок. Робив усе, щоб

навколо нього панувала жвавість та веселість. Був короткозорий

і коли зустрічався з дамами на вулиці, то запитував своїх друзів:

«Ви

бачите краще від мене, скажіть, чи повинен я вклонитися?».

Рішельє нетерпимо ставився до марнотратства, жив

надзвичайно скромно. З дитинства був дуже бережливим. Один

із його родичів у своїх споминах розповів про такий випадок.

Одного разу дід майбутнього герцога, маршал Рішельє, палко

любивший онука, подарував йому 40 луїдорів. Минуло два

тижня і маршал стривожився, думаючи, що онук вже спорожнів

кишеню і забажав дати йому ще грошей. Проте онук подякував

діда за піклування і показав йому невикористані золоті монети.

Маршал так розсердився, що відібрав у онука гроші і шпурнув

їх у вікно жебраку, який просив милостиню, крикнувши йому

при цьому: «Ось вам гроші, які мій онук не зумів витратити

протягом двох тижнів!»

Дружина герцога жила у Франції. Із своїх родичів він

виписав в Одесу тільки брата і кузена своєї дружини. Брат

дружини, граф Луї де Рошешуар, був його ад’ютантом і

допомагав вести особисте господарство. У герцога було багато

друзів. Найближчими друзями були граф Петро Олексійович

Луїдор (букв. – золотий Луї) – старовинна золота французька

монета, яку почали карбувати 1640 року за Людовіка XIII і припинили

1795 року. Містив 6,78 – 7,2 г золота. Спочатку дорівнював 10 ліврам,

пізніше – 25 ліврам.

143

Розумовський, онук гетьмана України Кирила Григоровича

Розумовського, граф де Ланжерон та виходець із Марселя

негоціант Шарль Сікар.

Зі вторгненням Наполеона І (1769-1821) в Росію (червень

1812 року) Рішельє за наказом Олександра І повинен був

прийняти командування дивізією в армії Тормасова69. Проте у

цей час в Одесі почалась епідемія чуми і боротьба з нею не

дозволила герцогу взяти участь у війні. Він доклав багато зусиль

щоб врятувати місто і край від пошесті. Посеред загального

жаху і суму він зберігав енергію і велич душі, подавав усім

посильну допомогу та підбадьорював дух міського населення.

Рішельє щоденно проводив нараду лікарів. Його можна

було

бачити в чумному шпиталі, біля міських застав та на чумному

кладовищі із заступом у руках біля свіжих могил. Про

безстрашність Рішельє в місті ходили легенди. Завдяки вжитим

суворим заходам у січні 1813 року Одесу було оголошено

вільною від чуми, але повністю карантинний нагляд було знято

лише восени 1714 року.

У 1814 році, після реставрації Бурбонів70, Рішельє повернувся

у Францію. Він покинув Одесу з сумом. Усе своє міське майно

герцог подарував своїм друзям, а улюблену дачу – своєму

ад’ютанту Стемпковському. Згодом Стемпковський, призначений

градоначальником Керчі, у свою чергу подарував дачу Рішельє

місту.

Відомі зворушливі проводи влаштовані одеситами своєму

улюбленому градоправителю. Його супроводжували майже усі

громадяни Одеси далеко за міську заставу, багато хто з них при

прощанні цілував йому руки.

У вересні 1815 року, після відставки Талейрана71, король

Людовік XVIII72 за породою Олександра І запропонував Рішельє

сформувати кабінет і він став головою уряду та міністром

закордонних справ. У жовтні 1818 року Рішельє домігся повної

евакуації іноземних військ з території Франції, які перебували

там після краху наполеонівської імперії. Він також домігся

скоротити загальну суму грошових вимог іноземних держав до

Франції з 1390 до 240 мільйонів франків.

У грудні 1818 року, після впертої боротьби з опозицією,

Рішельє змушений був подати у відставку. У 1820-1821 роках він

144

удруге очолив уряд.

Помер Рішельє 17 травня 1822 року в Парижі, залишивши по

собі добру пам’ять в Україні. У період його правління Одеса

стала одним із найкращих міст України, її жвавим портом на

Чорноморському узбережжі, морською брамою України. 1817

року в Одесі було засновано навчальний заклад, названий на

честь герцога Рішельєвським ліцеєм73, ім’я Рішельє носить одна

із центральних вулиць міста. 1828 року на Приморському

бульварі Одеси встановили пам’ятник дюку (герцогу) Рішельє

роботи видатного українського скульптора Івана Мартоса74.

Пам’ятник був замовлений містом з «метою вшанувати

заслуги колишнього начальника Новоросійського краю». Мартос

виконав його у бронзі і зобразив Рішельє в образі мудрого

правителя, одягненого в довгу римську тогу з лавровим вінком

на голові. Він стоїть на майдані, обрамований напівкруглими