Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

Ткаченко Анатолий Федорович

тодики гімнастики і тілесних вправ.

У кінці 80-х та на початку 90-х років Бутовський

стає одним із відомих у Росії фахівців у галузі фіз-

культурної освіти, фізичного виховання та спорту. Він

стає знаним і в країнах Західної Європи, куди часто

виїжджав вивчати досвід роботи з фізичного вихован-

ня та спорту у військових і цивільних навчальних за-

кладах.

Під час однієї з таких поїздок у 1892 році Бутовсь-

кий познайомився із відомим французьким

спортив-

ним діячем бароном П'єром де Кубертеном, який у цей

період завершував перший етап роботи щодо згурту-

вання внутрішніх та міжнародних спортивних сил на-

вколо ідеї відродження сучасного олімпійського руху.

Погляди Бутовського збігалися з ідеєю Кубертена,

між ними почалося дружнє листування, відбували-

ся періодичні зустрічі. Кубертен знайшов в особі Бу-

товського однодумця і надійного прихільника ідеї ві-

дродження сучасних Олімпійських ігор. У 1893 році

Бутовський ознайомив спортивну громадськість Росії

з діяльністю Кубертена у праці «Телесные упражне-

ния во Франции».

254

У 1894 році П'єр де Ку-

бертен організував прове-

дення в Парижі Першого

Міжнародного

Олімпійсь-

кого конгресу. Разом із най-

ближчими

однодумцями

і соратниками Кубертена

провідну роль у підготов-

ці та проведенні конгресу

відіграв генерал Бутовсь-

кий. На конгресі було утво-

рено Міжнародний Олім-

пійський Комітет (МОК) і

затверджена

розроблена

Кубертеном

Олімпійська

П'єр де Кубертен (1863- хартія — зведення прин-

1937). ципів, правил і положень МОК. Бутовський увійшов

до першого складу МОК як представник Росії й упро-

довж шести років (1894-1900) був його активним дія-

чем.

Закордонне відрядження до Австрії, Італії та Гре-

ції (березень-червень 1896 року) Бутовський поєднав

із підготовкою і проведенням Першої Олімпіади (Афі-

ни, 1896 рік), після якої він надрукував спеціальну пра-

цю «Афиньї весной 1896 года». У ній автор писав: «Ідея

міжнародних ігор була щасливою ідеєю. Вона відповіда-

ла назрілій потребі сучасного людства, потребі фізич-

ного й морального відродження молодого покоління».

Діяльність Бутовського з відроження Олімпійського

руху була відзначена нагородженням його у 1896 році

Командорським Хрестом грецького Ордена Спасителя.

255

Група

членів Міжнародного Олімпійського Комітету

(Афіни, 1896рік).

Від лівої: сидять П'єр де Кубертен (Франція), Президент

МОК Демет-

ріус Вікелас (Греція), генерал Олексій Бутовський (Росія);

стоять

Вільгельм Герхардт (Німеччина), Іржі Гут-Ярковські

(Чехія), Ференц

Кемень (Угорщина), генерал Віктор Балк (Швеція).

У 1900 році Бутовський пішов у відставку з посади

члена МОК, запропонувавши замість себе від Росії дві

кандидатури на вибір: князя Сергія Білосельського-

Білозерського та графа Георгія Рібоп'єра. Президент

МОК Кубертен, для якого його соратник був великим

авторитетом, затвердив одразу обох і вони входили до

складу МОК з 1900 до 1908 року.

Після завершення повноважень члена МОК Бу-

товський і далі активно працював на ниві фізичного

виховання та спорту. Він брав участь у Третьому Між-

народному Олімпійському конгресі в Брюсселі (1905),

був учасником міжнародних конгресів 1910 року в Па-

256

рижі з проблеми шкільної гігієни та Брюсселі з про-

блеми фізичного виховання та спорту в школі.

Бутовський вважав, що «навчати фізичних вправ

може тільки людина, яка сама вміє їх виконувати».

Тому він багато років домагався створення спеціаль-

них навчальних закладів із фізичного виховання та

спорту, в яких би готували професійних педагогів. І за-

вдяки його зусиллям у 1909 році була створена Голов-

на гімнастично-фехтувальна школа в Петербурзі, яку

згодом реорганізовано у Військовий інститут фізичної

культури та спорту.

Бутовський чимало зробив для пропаганди олім-

пійських ідеалів в Росії, зокрема в Україні. Він прагнув

створити Національний Олімпійський Комітет Росії,

але уряд Російської імперії довгі роки був байдужим

до цієї ідеї. Створити ж Національний Олімпійський

Комітет України в ті часи, коли Україна була провін-

цією Росії, взагалі було неможливо.

Час спливав і старіючий генерал відійшов від ак-

тивної громадської і спортивної діяльності. Він май-

же весь час проживав у родовому маєтку на Полтав-

щині, в Україні, яку щиро любив. Тут він написав свої

спогади «В родном гнезде. Летопись рода Бутовских»,

в яких писав, що Україна дала йому на весь вік «за-

пас фізичної і духовної наснаги» та виплекала любов

до рідного степу, за яким він «довго потім тужив, відір-