Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

Ткаченко Анатолий Федорович

Параски

Урилівни Васильківських.

275

Батько

Сергія

походив

із

старовинного

козацького

роду,

за

молодих

літ

вий-

шов

у

відставку

в

чині

пра-

порщика,

оселився

на

бать-

ківщині,

одружився і став працювати писарем. Мати

рано залишилася без батьків і виховувалася в роди-

ні свого дядька, місцевого священика і поета Степана

Александрова. Вона росла із своїм двоюрідним братом

Володимиром Александровим125, майбутнім українсь-

ким письменником і композитором, з дитинства люби-

ла українську пісню і гарно співала.

276

Невеличке місто Ізюм розташоване під горою

Крем'янець в долині річки Сіверський Донець, яка, об-

гинаючи гору, тече степовою рівниною. Тут, у мальов-

ничому і пісенному краю, під впливом батьків Сергій

захопився малюванням і на все життя полюбив укра-

їнську пісню. Він був дуже музикальним, змалку грав

на бандурі, співав пісні, любив слухати кобзарів.

1861 року родина Васильківських переселилася до

Харкова, який був першим університетським містом

на Лівобережній Україні. У Харкові Сергій почав на-

вчатися у гімназії. Вчився добре, багато читав. Книжки

брав у свого дядька, лікаря Володимира Александро-

ва, який мав чудову бібліотеку. У гімназії на обдарова-

ного хлопця звернув увагу вчитель малювання Дмитро

Безперчий126. З 1869 року Сергій починає відвідувати

приватну школу малювання й живопису Марії Раєвсь-

кої-Іванової127.

У 1872 році Васильківський закінчив п'ять класів

гімназії і на вимогу батька вступив до Харківського

ветеринарного інституту. Провчившись рік, покинув

інститут і став працювати молодшим канцеляристом

харківського казначейства. Але довго такої служби не

витримав і менш як через рік залишив її, знову захо-

пившись малюванням. У березні 1875 року їде до Киє-

ва і стає молодшим канцеляристом удільної конто-

ри. В Києві він остаточно вирішив стати художником

і продовжити навчання в Петербурзькій академії ху-

дожеств.

Повернувшись до Харкова, Васильківський, щоб

заробити грошей на подорож до Петербурґа,

пішов

у помічники до свого вчителя Безперчого, який най-

277

нявся поновити іконостас у Кам'яній Балці під Чугу-

євом. У лютому 1876 року Васильківський виїхав до

Петербурґа і вступив вільним слухачем до Академії,

а в серпні склав екзамени і став її учнем з живопису.

Його вчителями були Михайло Клодт128 і Володимир

Орловський.

Навчання забирало багато часу, а треба було ще й

заробляти на життя. Васильківський ночами ретушу-

вав фотографічні портрети в ательє Фішера на Невсь-

кому проспекті. Суботніми вечорами академісти збира-

лися у когось на квартирі і обговорювали свої справи,

малювали один одного, читали книжки, сперечалися,

співали пісні. Такі групи складалися переважно із зем-

ляків. Українська група гуртувалася навколо Сергія

Васильківського, Порфирія Мартиновича129

і Панаса

Сластіона130. До неї входили майбутні відомі українсь-

кі художники Петро Левченко, Михайло Ткаченко,

Костянтин Крижицький, Микола Самокиш, Геннадій

Ладиженський131, Михайло Беркос. Особливо приязні

стосунки склалися у Васильківського із Самокишем,

який вступив до Академії у 1879 році. Їх дружба була

тривалою, міцною й плідною.

Ґрунтовна підготовка у Безперчого та Раєвської-

Іванової, старанність і наполегливість давали добрі на-

слідки. Щоосені Васильківський привозив з України

до Петербурґа багато етюдів і начерків, з яких писав

красиво побудовані краєвиди: левади, степ, вибалки із

струмочками і деревами, види на село. Народжував-

ся неабиякий майстер пейзажу з надзвичайно лірич-

ною душею. За ці роботи він одержував медаль за ме-

даллю — спочатку срібні, а потім і золоті. 1884 року

278

за краєвид «Отара в степу. Ранок» Васильківський

одержав Малу золоту медаль, а в листопаді 1885 року

на конкурсі кращих робіт вихованців Академії він за

краєвид «По Донцю» одержав Велику золоту медаль,

звання класного художника першого ступеня і право

на академічне пенсіонерство впродовж чотирьох ро-

ків за кордоном і в Росії. Це було визнання його талан-

ту. Разом з Васильківським такої ж честі удостоїли і

його друга Самокиша, якого визнали кращим молодим

баталістом.

Навесні 1886 року Васильківський разом із Само-

кишем виїхав до Парижа, який вважався столицею

мистецтв. У Парижі завжди були тисячі приїжджих

художників із різних країн. Цілу колонію складали ху-

дожники з Росії, серед них був і його вчитель профе-

сор Орловський.