ВАРТОВІ. ПО ТОЙ БІК ЛАБІРИНТУ (коротка версія)
Шрифт:
— Але він розмовляв зі мною, кликав...
— Ти так мріяла потрапити додому, що чула те, що хотіла. Тільки от не розумію, чому колодязь?
— Те місце, з котрого я сюди потрапила, воно асоціювалося в мене з поверхнею води... — замислено вимовила Аріяна. Її розіграла власна уява! — І той, хто ловив мене, це був...
— Звісно, я.
— І... — Аріяна проковтнула клубок у горлі, — що було потім?
Ілля, витягаючи простягнуту в отвір мотузку, потиснув плечима.
— Потім? Та нічого не було. Ти втратила свідомість. Я приніс тебе і поклав тут, щоб відіспалася. Дія гриба проходить тільки з часом. Ось і проспала півдня.
Аріяна зітхнула вільніше. Решта була тільки видінням. І тут же зрозуміла, що накоїла. Її єдиним козирем було вблагати, тиснути на жалість хлопця, а тепер як він може їй довіряти? Вона сама ж все і зіпсувала...
— Сподіваюсь, урок був достатньо повчальним?
Дівчина винувато поглянула на Іллю.
— Тоді вийди, будь ласка, на вулицю і забери звідти свого дракона, а то через нього я не розвертаю хатинку назад, а це не є безпечно.
— Ти знайшов Малюка?!
Аріяна миттю зіскочила з печі і, кинувшись до дверей, відчинила їх. З-під сходинок до неї метнулася луската істота, радісно попискуючи.
— Малюк!
Дівчина взяла його на руки і, ніжно погладивши, зайшла всередину.
Було так незручно перед Іллею. Вона не виправдала його довіри, а він виконав її прохання.
— Дякую, велике дякую!
Все ще тримаючи Малюка на руках, Аріяна стояла з покаянним видом перед хлопцем. Той, здавалося, навіть не звертав на неї уваги.
— Проходив в районі вчорашніх подій, — раптом сказав співрозмовник, — там він і ув’язався за мною, йшов до самої хатинки, але всередину я його пустити не міг. Тепер треба знайти для нього місце, щоб не втік і нас не відправив на той світ.
— Якщо знати, як вірно з ним поводитися, то небезпеку можна звести до мінімум. Але, звичайно, краще його тримати подалі від людей, він може злякатися і...
— Кожного, хто доторкнеться до дракона, очікує смерть.
— Звідкіля такі дурниці?
— Дурниці?
— Тоді я приречена?
— Ти — унікальна. Ніколи не чув, щоб хтось приручив дракона. Вони абсолютно дикі тварини. З іншого боку, думаю, що так, приречена.
— Я ж кажу, якщо знати...
— Не збираюся сперечатися з тобою з цього приводу. Просто треба зробити так, щоб він не спалив наш скромний притулок і не попадався мені під руку.
— Дракони, що вивергають вогонь, — це дурниці, невідомо ким і невідомо коли придумані.
— Та ти просто божевільна!
— Це ТУТ всі божевільні!
Аріяна ображено відвернулася від Іллі.
— Добре, тільки дорослі дракони на це здатні, тому поки ми можемо поселити його на горищі.
За спиною Аріяни зашелестіло і, обернувшись, вона побачила звішену з люка у стелі мотузяну драбинку.
— Віднесеш сама, сподіваюся?
Вона мовчки вклала Малюка в сумку і, закинувши її за плече, почала підніматися вгору.
Горище виявилося не таким вже й поганим. Два віконечка і безліч щілин робили його досить світлим, різноманітні ящички і скриньки були акуратно складені вздовж стін, на підлозі лежали залишки сіна, під дахом сушилися пучки трав.
— Я буду виводити тебе на прогулянку, не бійся, і буду приходити до тебе часто. Та й ненадовго це, адже ми скоро повернемося, ось побачиш, — Аріяна почувала себе винною перед тваринкою.
Вона висадила дракончика зі сумки і почала спускатися. Він кинувся було за нею, та дівчина з важким серцем зачинила люк.
Що тепер? Ілля, як ні в чому не бувало, продовжував свою справу, Аріяна не уявляла, з якого боку до нього приступити.
— Буду вдячний, якщо повернеш мій одяг.
Дівчина спалахнула від нагадування про її витівку. Узявши свої речі, вилізла на піч і, засмикнувши ширму, почала переодягатися. Вона майже фізично відчувала стіну, що виростала поміж ними. Сама у всьому винна, навіть якби хотіла — звинуватити немає кого. Єдине, що спало на думку, це вияснити ситуацію прямо.
Аріяна зіскочила вниз, склала речі Іллі на місце і, присівши навпроти нього, просто спитала:
— Тепер ти мені не допоможеш?
— Чому ти так вирішила?
— Ну, я стільки дурниць накоїла, не послухалася тебе. А ти і раніше мені не вірив, чого ж тепер очікувати?
— Я вже казав, що слів на вітер не кидаю.
— Тоді...
— Нажаль, я сам не в змозі тобі допомогти. Нам треба почекати одну особу.
— І коли ця особа прийде?
— Точно сказати не можу. Вона завжди з’являється і щезає несподівано.
— Але швидко, так?
Ілля сумно посміхнувся.
— Якщо пощастить, через кілька днів.
— Кілька днів??? А... Твоя бабуся! Відведи мене до неї!
— Про неї я й кажу.
В грудях у Аріяни защеміло. Вона кілька разів глибоко зітхнула, намагаючись приборкати сльози, що рвалися на волю. Кілька днів...
Дівчина мовчки піднялася і, вийшовши назовні, присіла на сходинках. Хатинка вже розвернулася, колодязь невинно красувався в променях заходу сонця.
Стільки бід через дурну цікавість! Вона ткнулася обличчям в коліна і застигла. А якщо вона не повернеться? Ніколи?
— Завтра я можу взяти тебе в селище, якщо обіцяєш слухатися і не нариватися на неприємності.
Ілля сидів двома сходинками вище, милуючись заходом. Сонце золотило його русяве волосся, яке так і хотілося зачесати – зовсім неслухняне.
Аріяна зніяковіло посміхнулася. Може, з ранку їй не буде задуватися все таким безнадійним?
Розділ 5
— Ось, приміряй.
Ілля простягнув Аріяні чудернацькі сережки зі звисаючими різнокольоровими камінцями.