ВАРТОВІ. ПО ТОЙ БІК ЛАБІРИНТУ (коротка версія)

Мельник Виолета

Дівчина здригнулася. На терасу увійшов темноволосий хлопець. Образ із далекого минулого.

— Серж?

— Радий тебе бачити... Вже третій раз приходжу...

— Вибач, я... Не дуже була схильна до зустрічей.

— Та я все розумію! Просто хотілося тебе побачити.

— Я також рада. Сідай.

Сергій присів у друге крісло.

— Звідкіля суниці?

— Тітка передала. Пригощайся.

Зніяковіла тиша.

— Якщо б я знав того ранку...

Його голос сів і він замовчав.

Аріяна здивовано покосилася на гостя.

— Не уявляєш, що тут творилося…

— Мені так шкода... Стільки людей турбувалося... Мені насправді дуже шкода...

Знову мовчання. Аріяна дивилася в сад, Сергій, судячи з усього, також.

— Ми з компанією домовилися зустрітися. Йдемо з нами.

— Сергій, я...

— Будь ласка.

Аріяна стиснулася. Їй не хотілося. А ще потрібно було подумати. Багато про що.

— Всі за тобою скучили, Аня не розуміє, чому ти її уникаєш. Добре — нас, але її... Краща подруга, все ж таки.

Він правий...

— Добре, — невпевнено протягнула вона після короткої паузи. — Зачекай внизу. Тільки переодягнуся.

— Сподіваюся, це не відмовка, щоб виставити мене за двері?

— Я зараз спущуся. Чесно.

Сергій вийшов. Аріяна залишилася сидіти. Сунички були солодкими і дуже смачними. Такими, як там…

Із хвилюванням, врешті, ініціювала тріаду НІКСа і розгорнула інфополе. Вибрала адресата. Відмінила. Знову вибрала. Втримала себе від пориву знову відмінити.

— Здрастуй, Божена. Сьогодні на чергуванні?

— Ага. — Миловидна дівчина театрально закотила очі, виражаючи удаване невдоволення, потім уважно глянула на співрозмовницю. — Ти чого така похмура, щось трапилося?

— Та ні, все гаразд.

— Мені здалося...

— Все гаразд, — перебила її Аріяна. — Ядвіга Гордіївна є?

— Її немає, вона полетіла, — повільно протягнула співрозмовниця. — Точно все гаразд? Навіщо тобі Ядвіга Гордіївна?

— Вона скоро повернеться?

— Ти ж знаєш її, ніколи не відомо, як довго вона буде відсутня. Щось все-таки трапилося, я ж бачу....

— Просто не виспалася. У мене така фізіономія кожного ранку, — Аріяна якомога природніше посміхнулася. — Нічого важливого, просто хотіла її про дещо спитати.

— Може, я знаю?

— Ні. Це неспішно. Зв’яжуся з нею пізніше.

— Я повідомлю їй, що ти питалася.

— Не треба. Я сама.

— Добре...

— Дякую, бувай.

Інфополе вже давно згорнулося а Аріяна все сиділа, не рухаючись. Була б Ядвіга Гордіївна на місці, дівчина вже б розповіла, що все пам’ятає. І що хоче все пам’ятати. І що є шлях, котрий їй це дозволить. Нехай і небезпечний. Але вона впорається. Їй просто потрібно довести, що вона впорається. Що вона може стати однією із них.

Аріяна одягнула светр, дістала куртку з шафи і вийшла з кімнати.

* Нейро-інформаційна комунікаційна система