ВАРТОВІ. ПО ТОЙ БІК ЛАБІРИНТУ (коротка версія)

Мельник Виолета

Захотілося замуркотати, немов кішка. Аріяна обожнювала, коли займалися її волоссям. Вдома так робили мама і Світлана... Дівчина судорожно зітхнула, згадуючи рідних.

— Вибач, я, мабуть, сильно смикнула. Тобі боляче?

Боляче? Вона просто заперечливо похитала головою. Добре, що не видно її обличчя.

Процедура зайняла більше часу, ніж Аріяна очікувала. Як виглядало її волосся тепер, вона уяви не мала і багато б віддала за дзеркало. Їй також перетягнули стрічкою чоло, крона перезимувалої калини прикрашали скроні, неподалік знайдені перші маргаритки пристосовані тут же.

— Просто диво!

Ще від кавалерів відбиватися будеш.

Дарія посміхалася, а Аріяна почувала себе повною дурепою. Не в своїй тарілці. Те, як вона тепер виглядала (а як, власне, вона виглядала?), не викликало в неї ні найменшого ентузіазму; кожен елемент нового вбрання здавався їй не просто незручним і дивним — чужим. Але доведеться звикнути. Півцарства за дзеркало!

Решту речей згорнули і надійно сховали. Огляділися, чи на залишилося слідів їхньої діяльності на галявині, і, впевнившись, що все гаразд, приготувалися йти.

— Я піду першою, полями. А ти — дістанься до річки і йди берегом. Не дуже ховайся, щоб не викликати підозру, та й зайвий раз на очі не втрапляйся, поки не доберешся до місця. А там все просто. Ярмарок — з іншого боку Живиці, коло річки, тобі доведеться пройти по селищу. Не бійся нічого, зараз там бродить багато приїжджих. Головне — поводь себе природньо. Здається, все. Ах так, у мене крамничка на ярмарку, до заходу я буду на місці, тому якщо що — звертайся. Але тільки якщо дійсно буде необхідність. Або можеш підійти, зробити вигляд, що збираєшся щось купити.

Аріяна кивнула, погоджуючись. І то краще, ніж зовсім одна.

— Ну, до зустрічі!

Дівчина підбадьорливо посміхнулася і покинула галявину.

Аріяна, намагаючись вгамувати зрадницьке тремтіння в колінах, поглянула в бік річки і також взяла приклад з Дарії. Час дізнатися всю правду.

На вулицях було доволі людно. Вздовж симпатичних дерев’яних парканчиків коло кожної хатинки стояли лавочки, вибірково зайняті жвавими бабусями, що безперестанку перешіптувалися. За ними білосніжно красувалися сади, наповнені дзижчанням бджіл і одурманюючим ароматом. Деякі господарі також грілися на сонечку, сидячи на порогах домівок і деколи киваючи знайомим перехожим.

Аріяна, намагаючись здаватися впевненою, крокувала в живому потоці, щиро сподіваючись, що вибрала правильний напрям. Прислухаючись до уривків розмов навколо, вона все більше розклеювалася. Ніякого універсалу. А якщо поглянути навколо... Та тут навіть не видно було елементарної присутності електрики! Досі, не дивлячись на слова Іллі, в неї були якісь ілюзії, надії, але тепер... Селище немов з іншого часу...

Аріяна уповільнила ходу, зупинилася і оперлася об паркан.

— Дівчинко, тобі погано?

Миловидна жінка, проходячи повз, зупинилася і занепокоєно глянула на неї. Аріяна заперечливо покивала головою.

— Справді все гаразд?

Та чого ж вона причепилася? Аріяна заспокійливо доторкнулася до руки жалісливої перехожої і, натягнуто посміхнувшись, продовжила путь. Пощастило, жінка йшла в інший бік.

В світлі останніх подій настрій був нікчемним. І селище було не дуже цікавим. Хати, та сади, та паркани. Але дещо все ж привернуло її увагу. Один колодязь на перехресті доріг. Інші, бачені нею тут, —

веселі і яскраві, гарно розмальовані, а цей... Цей немов брат-близнюк Ілліного. Темний, похмурий, можливо, не таких старий, та все ж. І люди до нього підходили без відер. Дивовижно. Поспостерігавши з боку, Аріяна вирішила підійти поближче. По дорозі перед нею йшла матуся, ведучи за руку капризного малюка. Той гучно, так, що, мабуть, вся округа була в курсі його бажань, вимагав медового пряника і яблучного пирога. Матуся терпляче відповідала, що пряник вони куплять вже ось-ось, а пиріг аж ніяк не можливий, яблуні тільки цвісти починають. Це був помилковий хід. Дикий рев, що вибухнув після її слів, міг звалити з ніг однією лише ударною хвилею. Горе-матір почала обіцяти гори солодкого, нову іграшку, катання на каруселях, і ще щось, і ще, та її слова просто розчинялися, не подолавши навіть половини шляху до вух улюбленого чада. Аріяна вже сама почала втрачати терпіння, як одна з місцевих бабусь, повільно підшкутильгавши до галасливої пари, сердитим тоном вигукнула:

— Бачиш он той колодязь? Це Баби Яги, Кістяної Ноги. Вона неслухняних на сніданок поїдає, навіть кісточками не давиться. Зараз як вилетить на мітлі — і поминай як звали.

Яким дивом карапуз примудрився почути сказане, залишилося загадкою, але ефект був майже миттєвим. Ревіння припинилося, очі розширилися до граничних меж, і він, схопивши матусю за поли спідниці, сховався їй в коліна і затремтів.

— Що ви собі дозволяєте? Та він тепер вночі спати не буде! — гнівно кинула жінка, беручи синочка на руки.

Бабуся, не вшанувавши їх навіть поглядом, пошкандибала на своє місце. Багато перехожих були на її боці. Порушникам порядку довелося відступити.

Тим часом Аріяна підійшла до вищезгаданого колодязя. Коло нього, по-дурненькому хихотячи, топталися дві дівиці.

— Я не знаю. Може, краще звернутися до відьми на базарі?

— Як хочеш, але один хлопець по секрету розповів мені, що вона не дуже добра. Краще до Баби Яги. Тільки вона не всі побажання виконує, лише ті, які сама забажає.

— А раптом вона не забажає? Гроші на вітер.

— Ну, сама вирішуй, твоє діло.

Перша все ще в сумнівах перебирала пальцями зім’ятий папірець.

— А нехай, що буде, те й буде, кидаю.

В колодязь полетів кавалочок паперу і блиснула на сонці монетка.

Дівчата, невдоволено змірявши поглядом мимовільного свідка, мовчки відійшли, а Аріяна, скориставшись моментом, підійшла до самого краю і поглянула всередину. Води там не було. Або вона знаходилася так глибоко, що її просто неможливо побачити. Чорна пітьма здавалася матеріальною, клубочилася, відштовхувалася від стін, і намагалася вирватися на волю. Із середини тягнуло сирістю.

— Приворожити когось хочеш?

Сивий старий з двома онучками, спираючись на палицю, підступив до Аріяни.

Дівчина мовчки похитала головою.

— Чого ж стоїш тут? Може, захворів хтось у сім’ї?

Знову заперечливе хитання головою.

— Дідусю, йдемо вже, на каруселях покатаємося.

Старша смикала його за рукав сорочки.

— Зараз, зараз, ось замовлю зілля від болю у спині — і підемо.

Він кинув папірець з монеткою в колодязь і, осудливо покивавши головою на Аріяну, пішов далі, на ходу бубонячи: