ВАРТОВІ. ПО ТОЙ БІК ЛАБІРИНТУ (коротка версія)
Шрифт:
Її роздуми перервав короткий свист. Аріяна піднялася і обережно наблизилася до домовленого місця. Поміж деревами вона бачила, як трави розступаються, випускаючи вперед двох людей — Іллю і симпатичну дівчину в красивому вишитому одязі. У світле волосся Ілліної супутниці були вплетені кольорові стрічки, одна перетягала відкрите чоло, над вухами до стрічки кріпилися гронами кривава калина і гілочки квітучої вишні. Очі посміхалися, але одночасно були уважними. Аріяна бачила Дарію мигцем і лише зі спини, але зараз чомусь була певна, що перед нею саме вона.
— Аріяно?
Дівчина здригнулася від такого звертання. Ілля досі жодного разу не звертався до неї за ім’ям.
— Я тут.
Вона неспішно вийшла з-під покрову дерев, з деяким побоюванням поглядаючи на новоприбулу. Дарія була старше її, десь того ж віку, що й Ілля.
— Знайомтесь: це Даринка, а це — Аріяна.
Він кивнув дівчатам, представляючи їх одна одній.
Відьмина учениця мило посміхнулася Аріяні і промовила:
— Дякую, я знаю, що ти допомогла мені.
Аріяна, можливо надто різко, потиснула плечима:
— Це вийшло випадково, невелика заслуга.
Дівчина з цікавістю подивилася на Іллю, і той переклав їй сказане Аріяною.
— Все рівно, якби не ти... — додала вона.
— Даринка погодилася позичити тобі одяг, — втрутився хлопець. — Ти залишишся з нею, вона зробить все, що треба.
— Як так залишуся?
— Поки не переодягнешся. Потім вона відведе тебе в селище.
— А ти?
— Я вже йду.
— Ти хочеш залишити мене одну???
— Не одну, а з Даринкою.
— Не розумію. Чому?
— Якщо тебе будуть бачити зі мною, це може викликати деякі ускладнення. Не бійся, Живиця невелике поселення, не заблукаєш.
Аріяна дивилася на хлопця великими здивованими очима. Такого повороту вона не очікувала.
— З Даринкою ти також будеш тільки тут, а в селищі, якщо побачиш нас, — роби вигляд, що ми незнайомі.
Він підбадьорливим поглядом подивився на неї.
— Зрозумій, з учнями відьом дружбу не заводять. Рівно як і вони між собою. На людях ми з Даринкою практично не спілкуємося. Ось тобі гроші, розважишся трохи, а то зовсім себе замучила. Ти ж сама хотіла піти.
— Розмов про те, що я залишуся одна, не було.
— Ти б мені повірила? Вирішила б, що я навмисне не хочу брати із собою. Та й перспектива залишити тебе одну в хатинці мене не дуже тішила.
«Ех, все-таки нагадав, — роздратовано подумала Аріяна. — Зробити помилку легко, а скільки часу вона ще буде переслідувати тебе!»
— Не бійся. Я буду десь поряд.
— І як же я буду спілкуватися з місцевими?
— А ось це в жодному випадку. Побудеш півдня німою.
— А якщо ні?
— Поволочуть на вогнище без зайвих розмов.
Аріяна із сумнівом поглянула на Іллю, не розуміючи, чи то жартує він, чи то ні. Так і не зрозуміла.
— Вечором, як почне сутеніти, я сам тебе знайду. Ну, я пішов.
— Добре. Тільки не забудь мене тут.
— Тебе забудеш...
Аріяна усміхнулася. І що це з нею? Сама ж від самого початку прагнула найти людей, і ось, будь ласка, — ціле селище, а вона відступається. Просто в голові не вкладається. Ну вже ні, зациклюватися на трохи божевільному чарівнику-самоучці і його дивній подружці не варто, вона піде і все з’ясує сама.
— Врахуй: як ти сказав, мене не так легко загубити.
Розділ 6
Дарія виявилася досить товариською і, на подив Аріяни, приємною дівчиною. Товариською — трохи смішно звучало, бо тільки вона й розмовляла, а Аріяна весь час мовчала, деколи стараючись щось пояснити жестикуляцією рук і мімікою. Приємною — навіть несподівано, адже відьмина учениця не знала, що новоспечена підопічна, ще навіть не роздивившись її добре, склала вельми несхвальне уявлення про неї. Вона вміло підгинала яскраву спідницю, принесену із собою (Виявилося, Аріяна нижче. Відразу ж примудрилася наступити на поділ одягу, що приміряла, і від принизливого падіння її врятувала лише вчасно подана рука.), і в той же час жваво щебетала:
— Зараз в Живиці дуже людно і весело. Ось причепуримо тебе — і сама побачиш. І не бійся нічого, Ілько сказав, що ти переживаєш.
Аріяна неприємно скривилася і мало не фиркнула при цих словах. Чи то від дурнуватого скорочення «Ілько», чи то від того, що він сказав про її переживання цій дівчині. Все-таки особисте. А може, все разом їй не сподобалось. Цікаво, що він взагалі розповів про неї?
— Одяг свій сховаєш тут, а мій можеш поки залишити, Ілько поверне мені його, воли він не знадобиться більше. Ну ось, примір ще раз.
Дарія відвернулася і почекала, поки Аріяна переодягнеться. Довжина виявилася тією, що треба, але все рівно трохи надто просторо.
— Так краще. А тобі йде.
Вона пустотливо оцінила своє творіння, очі її були щирі.
— Гірше, якщо взуття не підійде, тут вже тобі доведеться помучитися.
Аріяна мовчки зняла свої черевики і потягнулася за дивними, явно ручної роботи, і доволі грубої... тапочками? Вона не могла сказати точно, що це було. Не черевики і не тапки. Щось середнє, з тасьмами. З чого воно було зроблене, також сказати не змогла, але приємно здивувалася, одягши на ноги. М’яко. Трохи надто просторо, але м’яко.
— Підв’яжи тасьмами. Так, навіть якщо вони трохи завеликі, не загубиш. Ніби сидять непогано. Як тобі?
Аріяна кивнула. Цілком може бути.
— Тепер — зачіска.
З суконної сумки з’явився дерев’яний гребінь з частими зубцями, оберемок кольорових стрічок, дивовижні приколки.
— Сьогодні як раз прикупила собі, на ярмарку завжди товар хороший. Ось власне ця приколка-гребінчик сподобалась, такий декор тільки цього року з’явився. Дай знак, якщо буду надто тягнути за волосся.