Вигнання в рай
Шрифт:
– Будемо вважати, - примирливо глянула на Славка й на Олега рина, - що м"язи й знання необхдн й потрбн однаковою мрою, як однаковою мрою птиц для польоту необхдн обидва крила. А тепер, - поглянула вона вже в бк Сергя, - дозвольте вас, Сергю, запросити до нашо, так би мовити, цитадел, - показала вона рукою на мпровзовану фортецю, огороджену частоколом з грубо обтесаних колод.
– Так, так, ця споруда дуже мене зацкавила, - пдйшов Сергй до частоколу погладив рукою одну з колод.
– Просто таки середньовчна фортеця. Краса велич. А запросити себе до середини цього чуда я дозволю вам тльки за одн умови.
– Будь ласка, - вдповла йому рина, яка прикипла до нього зачарованим вдданим поглядом, - як завгодно умови. Ми згодн на будь як
– подивилась вона на свох товаришв.
– Так, звичайно, - погодився з нею Олег, а Славко, лише енергйно закивав головою на знак згоди.
– У мене буде до вас усх дуже велике прохання, - поглянув Сергй на всх трьох.
– Перестаньте, будь ласка мен "викати". Для мене це, ззнаюсь, дуже не зручно - вдчуваю себе або якимось старим ддом, до якого треба вже виявляти повагу звертанням на "ви", або ж сторонньою, чужою для вас усх людиною.
– Це ваше, тобто тво прохання, - виправився, вдповдаючи за всх, Олег, - ми виконамо з великим задоволенням.
– Тод вперед, - Сергй рушив у напрямку до ворт фортец.
– Який тут у вас сьогодн пароль? Я думаю нас пропустять вартов?
– Сьогодн у нас день вдкритих дверей, - жартом на жарт вдповв Славко.
– Та й взагал, нам тут поки що нкого боятися, нхто поки що нам не загрожу.
– Оце ось наша цитадель, - продовжив Славко, коли вони вс вп"ятьох зайшли до середини.
– Як бачиш, - звернувся вн до Сергя, - хоч ми зараз не сподвамось на напад ворогв, все ж наша крпосна стна обладнана для оборони, - вн показав на помости, що стояли на мцних дерев"яних пдпорах пд самим верхом частоколу, на як можна було зайти по драбинах.
– Так що заборола нашо фортец надйно захищен. А зробили ми це для того, щоб нколи влаштовувати дуже корисну для вйськово-спортивного розвитку нашо молод, а водночас цкаву гру - штурм захист фортец. Дуже всм подобаться. Навчамо, так би мовити, розважаючи. Може, як коли видасться вльна хвилинка, то й ти, Сергю, прийдеш подивитися, а може взяти участь у цй нашй цкавй повчальнй розваз.
– Обов"язково прийду, - пообцяв Сергй.
– Але як вже прийду, то звсно, що не лише подивитися.
– А оце наша, так би мовити, офцйна ставка, - взяв роль гда на себе Олег.
– Забули тоб сказати, що ми помж себе називамо цю нашу фортецю "Сччю". Не знаю, наскльки ця споруда достеменно схожа на справжню Сч, але загальн риси ми постарались втлити. Так що, оця споруда, яку я представив, як офцйну ставку, - Показав вн на зроблену з дерева досить великого розмру будвлю, - називаться у нас вйськовою канцелярю. Як вдомо, вйськова канцеляря була завжди на Сч. Але в нашй канцеляр, хоч працюють, як в давнй козацькй, органи управлння вд Гетьмана до писаря, вдбуваються ще й нш заходи, так як збори виборних курнних представникв, теоретичн навчання. Ось сьогодн перед тим, як розпочати фзичн заняття, як продовжуються й по цей час, ми вже провели саме тут, у нашй канцеляр, урок стор, про тему якого я вже розповдав, а псля фзичних вправ тут знову вдбудеться урок, який проведе вже рина, урок, ясна рч, укрансько мови. Хоча рина значно ширше розум принципи викладу укрансько мови, нж це прийнято офцйно.
– Так, - взяла нцативу в розмов нарешт рина, - я зовсм, наприклад, не розрзняю предметв мови та лтератури. Я не роздляю навпл такий найсуттвший вияв народно душ, як мовлення, причому не ма значення, усне це мовлення чи писемне. Взагал мова - це найпосутнший вияв культури, це концентрат культури, мова - це душа народу, дана йому Богом, мова - це виявлений через народну душу Бог. Як сказано, Слово - було Бог. я зовсм не можу зрозумти, як, наприклад, священики, як хочуть називатися укранськими, можуть не знати нашо мови, тобто людина яка хоче присвятити себе духовному служнню народу, не вважа за потрбне знати мову, тобто, власне, душу цього саме народу. Та й взагал, нам наш опоненти часто закидають, що ми, мовляв, примусово намагамося укранзувати укранцв... Н, ви тльки вдумайтеся в саму абсурднсть самого словосполучення "укранзувати
– Як вам це подобаться, насильно укранзувати укранцв, це все одно, що насильно зробити бле блим, а чорне чорним. Звичайно, як можна примусити когось насильно любити свою рдну мову, свою Батьквщину, примусити любити свою рдну матр? Як? Няк! Це право кожно людини любити, або ж не любити свою рдну матр. Ненавидти свою рдну матр - це, звсно, не кримнальний злочин, нхто нкого за це до буцегарн не запроторить. Але ж, яке моральне право ви мате, ненавидячи свою рдну матр, називатись людиною, причому звинувачуючи нших в любов до сво матер, неначе це кримнальний злочин, вимагаючи вд нших ненавидти свою рдну матр в м"я якихось космополтичних загальнолюдських демократичних цнностей! Дуже цкав так цнност, як вимагають ненавидти свою матр. А найцкавше, що прихильниками таких цнностей виступають служител церкви, яка знову ж таки, невдомо з яких причин, хоче називатися саме укранською церквою, а не якоюсь там космополтичною, чи ноземною. Дуже цкаво!
– Бачу, вашим учням пощастило не тльки з викладачем стор, а й з викладачем укрансько мови, чи як ти сама для себе там називаш свй предмет, - звернувся до рини Сергй.
– Дуже пощастило. Я б сам не вдмовився якось побувати на ваших уроках, якщо дозволите. Дуже вже надиха ваш ентузазм.
– Дуже б, дуже були б рад бачити тебе, Сергю на наших уроках, - вдповв йому Олег, - але не тльки в якост цкавого слухача, але в якост такого ж як ми викладача.
– Тобто?
– здивувався Сергй.
– Тобто, - продовжив Олег, - я думаю, що тоб що розповсти нашим молодим людям з стор й теор мистецтва, а м буде дуже цкаво й корисно дзнатися вд тебе про все, що ти сам знаш. Так що, як знайдеш час, ми вс будемо дуже рад бачити й тебе в наших лавах в рол наставника й навчителя.
– Що ж, - замислився на мить Сергй.
– А це цкава пропозиця. Випробувати себе ще й в такй якост - це надзвичайно заманливо. Обов"язково прийду й спробую себе ще й в такй якост, можливо, в мен спить видатний педагог.
– Тим паче, що в нас уже один такий, так би мовити, вльний викладач, - сказала рина, - який приходить по можливост, коли вльний час виклада все, що тльки вважа за потрбне й що зна сам, тобто сама, - поправилась вона й багатозначно поглянула в сторону Оксани.
– Тобто, цей вльний викладач - ти, Оксано?
– не змг приховати здивування Сергй.
– А що ж тут такого особливого й незвичайного?
– питанням на питання вдповла Оксана.
– Так, так, звичайно, - вибачливим тоном промовив Сергй.
– Ти ж, мж ншим, за фахом педагог, та ще до того ж, як рина, флолог. Чи не заважа це вам, як конкурентам?
– Зовсм н!
– запально вдповла за свою подругу рина.
– Зовсм навпаки. Оксана й навчалась набагато успшнше за мене в унверситет, а тому завжди в мене подруга, до яко я можу звернутися по допомогу, якщо мен щось не до кнця зрозумло в царин флолог. Але сама Оксана, взагал то, якщо приходить до нашо позашкльно, вибачаюсь, школи, то проводить уроки зовсм не з флолог, а здебльшого розповда учням про священну сторю, виклада основи флософ й, до реч, культуролог. Так що наш викладацьк стежки зовсм не перетинаються. Взагал то, сама я спочатку думала, - ззналася рина, - що Оксана не хоче викладати в нас свй рдний предмет, флологю, через те, що не хоче загнати мене в тнь своми блискучими знаннями.
– ро, скльки вже разв можна про це говорити, - лагдним голосом промовила Оксана, - ти прекрасно знаш свй предмет, викладач ти - вд Бога. А зразу два викладач флолог для одн школи - забагато. Та й викладати ж тут постйно, як це треба щодо мови, я, звсна рч, не зможу, ти ж сама це розумш.
– Так, звичайно, вибач, - вже веселше сказала рина.
– А Оксана, мж ншим, в мистецтв розумться непогано - майже ваша колега, Сергю. Як вона сукн ши - просто витвр мистецтва. форму для наших учнв теж Оксана придумала й сама шила.