Вигнання в рай
Шрифт:
Вс пристали на Славкову пропозицю рушили, аж раптом пролунала хвиля оплескв, як влаштували, проводжаючи Сергя, Миколин учн, що на мить облишили сво заняття, сам же Микола на це лише саркастично скривив губи.
– От зараз ще проведемо одне спльне теоретичне заняття, - заволодв увагою друзв вже Олег, коли вже псля закнчення спортивних вправ вс рушили до "счово канцеляр", - на якому ти, Сергю, теж спробуш таки себе в рол викладача. А потм наш счов кухар будуть вже готов пригостити нас козацьким кулшем. Хочеш козацького кулшу?
– поклав вн по-дружньому руку на плече Сергя.
– Дуже хочу, - ззнався Сергй , жартуючи додав: - то, може, й урок наш вдкладемо, а вдразу до кулша?
– Та н, на жаль кулш ще не готовий, - посмхнувся у вдповдь Олег.
– Та й заслужити ж ще кулш треба, - теж пожартував
– Що ж, то й попрацюмо, - потираючи руки погодився Сергй, - попрацюмо.
Роль викладача Сергв дуже сподобалась. З самого початку уроку, коли вн тльки почав сво перш викладацьк спроби, Сергв на допомогу приходили й Оксана з риною й Олег з Славком, але це тривало зовсм недовго, вже за деклька хвилин Сергй знайшов повне порозумння з своми новими учнями, хоча, можливо, що порозумння вдалося вднайти так швидко завдяки тому, що учнями Сергя все ж були т ж сам хлопц й двчата, як щойно тльки спостергали за його подинком з Миколою. Та що б там не було, а порозумння учителя з учнями було налагоджено, а потм ще й розвинуто пд час спльного обду за величезним столом, що стояв прямо посеред двору пд брезентовим навсом, веселе лопотння якого вд втру зливалося з веселим гамором за столом, коли, обдаючи, вс перекидалися доброзичливими дотепами. Козацький кулш був просто таки смачнючий - Сергй просив добавки двч!
Псля обду козачата почали прибирати з столу, мити посуд, наводити лад у свой Сч, а гурт х наставникв збрався, щоб провести вже Сергя з Оксаною. Збралися вс, окрм звичайно Миколи, ворожа налаштовансть якого була для Сергя настльки ж очевидною, наскльки не зрозумлою.
– Дебют художника в рол викладача вдбувся успшно, - констатував, останнм потискуючи руку Сергя, Олег.
– До зустрч. Передамо тебе в руки Оксани для подальшого, як вона сказала, ознайомлення з нашим видатним селом.
– Так, збираюсь зараз познайомити гостя з стор нашого рдного Веселого, - повдомила свох друзв Оксана.
– Слава Богу сторя нашого села надзвичайно багата, так що розповсти про що.
– Це правда, - погодився з нею Олег, - Оксана зна цю сторю просто таки досконально, мушу визнати це, як професйний сторик. сторя села Веселого дуже, дуже багата. Ознаки людського життя, як тут можна знайти, сягають кам"яного вку... До реч, - похопився вн, - ми тут ще займамось археологчними дослдженнями разом з нашими учнями. Збрали, до реч, дуже багату колекцю експонатв трипльсько культури, скфського пероду, а що вже стосовно Кивсько Рус, - багатозначно розвв вн руками, - то тут просто скарб на скарбов - все це, до реч, можна побачити в нашому мсцевому музе. Та не буду, так би мовити, вдбирати хлб в Оксани, вона тоб все розповсть покаже краще за мене. Можу лише ще сказати, якщо вже зайшла мова про Кивську Русь, що я, наприклад, нколи в свой викладацькй практиц не послуговуюсь отим заяложеним, незрозумлим нелогчним словосполученням "Давньоруська держава". Адже ж "Давньоруська" держава Кивська Русь означа, що "Новоруська" Кивська Русь, а яка ж це "Новоруська" Кивська Русь? Та це ж - Украна? Так - це Украна! Отже, держава, яка колись називалась Кивською Руссю, тепер називаться Украною, а тому Кивська Русь - це Давньоукранська держава, все, няких непорозумнь. Давньоукранська держава Кивська Русь - все зрозумло, все логчно, все на свох мсцях. Давньою могла б бути, наприклад, Русь Аскольда й Дра по вдношенню до Рус Володимира Мономаха, але вд Аскольда до Мономаха й дал - це одна дина Кивська Русь, яка тепер називаться Украною, сторя Кивсько Рус - це давнй перод стор одн дино держави, держава ця - Украна, народ ц держави - укранц, яких колись ще називали русами, русичами, русинами... Але я вибачаюсь, - раптом перервав вн сво сторичн дослди, - не буду забирати час в Оксани, бо до вечора вже залишилось не так багато часу, хоча ниншн дн й довг, а розповсти Оксан треба для тебе багато, давньоукранський або ж киворуський перод багатющо стор села Веселого якнайпереконливше доводить стиннсть мох попереднх розмрковувань. Отже, вперед, - махнув Олег рукою.
– Дякую всм вам за прекрасний день, прекрасн вдчуття, за можливсть вдчути себе викладачем, - звернувся Сергй до всх, - маю надю ще не раз побувати тут, в Сч. А поки що на все добре, - попрощався вн з друзями.
– Почекай хвилиночку на мене, - звернулась
– Я теж хотв би вдволкти тебе на хвилинку, щоб сказати тоб деклька слв, - почув Сергй раптом над самим свом вухом баритон Миколи, який наче з-пд земл вирс поряд, коли вс вдйшли вд Сергя, вони з Миколою залишились таким чином наодинц.
– Всього деклька слв, - повторив вн поклав на Сергве плече свою могутню руку, - якщо ти не проти.
– Будь ласка, - не став вдмовлятися Сергй.
– Ми з тобою доросл люди, - продовжив Микола розмову, вдйшовши з Сергм ще на деклька крокв, - тому обйдемося без передмов. Я думаю, ти прекрасно знаш про наш колишн взамини з Оксаною?
– зробив вн запитальну паузу.
– Так, звичайно, знаю, - не заперечував Сергй, - хоча сама Оксана мен про це нчого не казала.
– Мене, ясна рч, зовсм не цкавить, звдки ти знаш про нас з Оксаною.
– А я зовсм цього й не приховую.
– Я ж сказав, що мене це не цкавить, - вже настйливше повторив Микола, - зовсм не цкавить. А от висновок з цього зробити таки можна. А висновок такий, що у нас тут не Кив, у нас тут ус усе про всх знають, хоча нхто нкому нчого н про кого не говорив.
– що дал.
– А дал те, що я знову повторюю, що в нас тут не Кив, заводити всляк там нтрижки з першою лпшою, яка потрапила пд руку, двчиною у нас не прийнято, як це прийнято там у вас серед ваших мських жевжикв, почекай, - пдняв заперечливо руку Микола, щоб перепинити готового було вставити слово спврозмовника.
– Почекай. Я бачу, ти, взагал то, нормальний хлопець, тому й розмовляю з тобою нормально. Отже, - вн прискпливо подивився Сергв прямо в оч, пдбираючи слова.
– Одне слово, навть в думц соб не покладай задурювати голову Оксан вслякими там вашими мськими штучками. якщо, не дай Бог, ти чимось образиш Оксану...
– вн знову зробив вагому паузу.
– То навть не надйся на те, що ти тут мене перемг у цй нашй хлопчачй бйц - яким чином тоб вддячити я придумаю, покарати я тебе зумю, в цьому ти, я думаю, не сумнвашся?
– Зовсм не сумнваюсь, - спокйно вдповв Сергй.
– Просто, виходячи з того принципу, про який ти щойно згадав, що тут вс все знають, але нхто нчого не говорив, я знаю також про те, що у вас з Оксаною все вже давно в минулому, ти взагал вже одружився, й одружився довол щасливо, чекаш на дитину...
– Це не ма значення, - не дав йому розвинути думку Микола, - Оксана мен, як сестра, вона тут всм, всьому селу, як сестра, - переконував вн Сергя, хоча в його очах все ще палахкотв вогник, який видавав правду про те, що принаймн для самого Миколи Оксана все ще й зараз була - дещо бльше, анж просто сестра.
– Так що май на уваз, що тут тоб кожен за Оксану...
– зробив вн жест, який не залишав жодно над тому, хто б наважився образити Оксану.
– Я все прекрасно розумю, - спокйно вдповв Сергй, - але вся справа поляга в тому, що я зовсм не проти такого стану справ, який ти тут, Миколо намалював. Я зовсм не ворог н тоб, н кому завгодно з твох односельцв. Тим паче я не ворог Оксан. Можу сказати лише одне, - подивився й соб пильно в оч свому спврозмовнику Сергй, - я сам вдрву голову кожному, хто наважиться сказати погане слово про Оксану, чи про односельцв.
– Добре, - тепер уже спокйно сказав Микола , трохи подумавши, повльно подав свою могутню руку Сергв, вони потисли один одному руки тепер вже спокйно й мирно.
– Добре, - повторив Микола на закнчення, повернувся й тихо пшов соб.
Ось воно, виявляться як! Нарешт Сергв стала зрозумлою та ворожсть, навть агресивнсть, з якою Микола зустрв його. Виявляться, знаменита сльська чутка вже встигла якимось побитом пов"язати Сергя з Оксаною. доля правди в словах Миколи таки була - Сергй, вихований в дус сучасно мсько фривольност щодо взамин статей, навть припустити не мг, що й те, що вдбувалось помж ним та Оксаною можна квалфкувати, як "взамини"! Оце так! Виявляться, мсцева спльнота бачить таки все наскрзь, село, як кажуть, дивиться в корнь. Виявляться, мсцев бабус якимось там шостим чи десятим почуттям вже вдчули у взаминах Сергя з Оксано те, що навть сам вони, Сергй з Оксаною, ще не вдчували. А може вже й вдчували, лише не ззнавались, не хотли ззнаватись сам соб. легенда про хн взамини вже ширилась селом, жила, раз Микола вже так нервував.