Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія
Шрифт:
Дзвіночок звучав з протилежного боку — з іншого кінця сховища. Він був занадто далеко від першого. Ніхто не встиг би добігти до нього так швидко. Охочому викинути такий жарт довелося б піднятися по сходах вежі, перейти в повній темряві по мосту до бастіону, минути декілька переходів, спуститися по сходах і пройти ще кілька переходів, щоб, нарешті, зачепити другий дзвіночок.
Значить, людина прийшла не одна.
Дзвіночок дзенькнув, немов його кинули на кам'яні плити. Ніби хтось розірвав шнур і жбурнув його в бік.
Зедд змінив план. Він розвернувся і кинувся ліворуч, піднявся
Нагорі він пролетівв через невеликий перехід, ковзаючи по мармуровій підлозі. Плечем Зедд відчинив дубові двері маленької круглої кімнати. Зоряне небо привітало його. Він глибоко втягнув холодне нічне повітря і побіг уздовж бастіону. Двічі він зупинився подивитися вниз крізь щілини в зубчастій стіні. Нікого не було. Це хороший знак — значить, він вгадав напрям.
Зедд біг через перекриття веж, його одежа майоріла на вітрі. Він перетнув по верхніх переходах цілу частину Замку, де пролунали дзвоники. Зедд мчав уперед, сподіваючись випередити того, хто зірвав шнур. Якщо вони торкнулися дзвіночки на тій стороні сховища, то їм доведеться пройти через те ж саме крило — це Зедд знав точно. Він хотів встигнути першим, перехопити їх, перш ніж вони дістануться до безпечної зони, звідки відкривається прохід у безліч коридорів. А якщо вони прийдуть першими, йому буде потрібна тьма часу, щоб відшукати їх там.
Його розум летів швидше ніг, згадуючи щити і дивуючись з того, як хтось зміг їх пройти. Були щити, які пройти було абсолютно неможливо. Зедд пригадував усі тисячі коридорів і переходів у Башті, намагаючись уявити вірогідні шляхи. Це нагадувало складну головоломку, і, як він не старався все передбачити, але, ймовірно, щось забув. Він напевно щось упустив.
Цілі секції та кімнати були перегороджені щитами — пройти їх було неможливо, однак, хтось їх пройшов. Навіть якщо якийсь коридор був перегороджений з двох кінців щитами, можна було пройти в кімнати і виявити ще один шлях. Так було зроблено навмисно: кімнати, в яких могли міститися предмети магії, закривалися, але залишалися шляхи, щоб потрапити в них і вибратися назад, в інші кімнати, які могли теж бути закриті щитами. Таким побудували Замок — тривимірний лабіринт з нескінченними варіантами одного й того ж шляху.
Крім того, існували мережі смертельних пасток. У деяких місцях стояли спеціально ослаблені попереджувальні бар'єри, які ніби не пропускали далі. За такими захисними бар'єрами знаходилися тільки щити, які відразу ж вбивали будь-якого смертного. Ті, хто проник всередину Замку, не знали про наступні щити і йшли прямо в пастку. Ці щити були створені для того, щоб убити тих, хто посмів так далеко забратися.
Зедд міг припустити, що хтось благополучно минув всі щити і тепер зачепив дзвіночки, але він не міг уявити, як цей хтось зуміє пройти далі. Але ким би не був непроханий гість і яка б удача йому не допомагала, скоро він заплутається в лабіринті, і тоді, навіть якщо він не буде спопелений щитами, з ним розправиться Зедд.
Чарівник оглянув вежі, мости, бастіони і сходи. Кинув погляд на лежачий в темряві мертвий Ейдіндріл. Яким чином цей «хтось» зумів пройти по кам'яному мосту в Вежу?
Напевно, Сестра Тьми. Може бути, одна з них здогадалася, як застосувати Магію Збитку, і зруйнувала його щити. Але навіть якщо і так, щити в самому Замку зовсім інші. Більшість з них створено чарівниками давнини, тими, хто володів обома сторонами дару. Сестра Тьми не змогла б пройти такі щити — вони були покликані захищати від чарівників тих часів. А вони були набагато могутніші Сестер Тьми.
І де Еді? Вона повинна була б уже повернутися. Зедд пошкодував, що не пішов шукати її відразу. Тоді б він точно знав, чи є хто-небудь в Башті. Або його подруга вже знає це. Старий здригнувся від раптової тривожної думки. А якщо навпаки вони застали Еді?..
Зедд повернувся і побіг по бастіону. Він біг уздовж стіни з усіх сил, а по сходинках він скотився так, наче це був схил пагорба.
Завдяки дару він знав, що поблизу нікого немає. А якщо так, то він примудрився проскочити перед ними. Тепер він заманить їх у пастку.
Зедд рвонув двері і влетів у зал.
Він впав прямо в обійми того, хто його очікував.
І не просто спіткнувся, а збив людину з ніг. Обидва впали на жовто-зелену мармурову підлогу залу і заковзали, намагаючись побороти один одного.
Зедд був приголомшений. Його дар казав йому, що в залі нікого немає. Дар обдурив його. Зустріч із людиною, коли він відчував, що зал порожній, дратувала Зедда більше, ніж борюкання на підлозі.
Зчепившись з противником, Зедд намагався випустити мережу, щоб зв'язати його силою магії. Людина ж, навпаки, намагалася здавити його своїми м'ясистими ручищами.
У відчаї, незважаючи на те, що їх тіла переплелися майже в клубок, Зедд зміг набрати в повітрі достатньо енергії і випустити ріжучий промінь світла прямо в прибульця. Блискучий промінь висік тонку лінію на кам'яній стіні за спиною чоловіка.
Зедд надто пізно зрозумів, що посланий ним згусток руйнівної магії не завдав супротивнику ніякої шкоди. По залу застукали осколки каменю, вони під кутом відскакували від стін і стелі, застрибали по мармуру підлоги.
Чоловік притиснув Зедда спиною до підлоги, відчайдушно волаючи про допомогу і важко дихаючи йому в лице. Зедд розслабився і перестав захищатися. Чоловік злегка послабив захват, і в наступний момент чарівник точно вдарив його коліном в груди. Від подиву і болю людина закричала і повалилася набік від Зедда, задихаючись.
Позбавлене тепла повітря стало крижаним, немов серед зимової ночі. Поки обидва супротивники збиралися з силами після сутички, в повітрі розповзалися хмарки їх важкого дихання. Людина знову закричала, сподіваючись на підмогу.
Зедд дивувався тому, що цей тип зважився напасти на чарівника. Але, схоже, він не боявся магії. Навіть якщо раніше Зедд не знав про це, зараз це було очевидно. Хоча противник був рази в два більше старого чарівника і десь втричі молодший за нього, і до того ж, на нього ніяк не діяла магія, на погляд Зедда, боровся він якось… слабо.