Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія
Шрифт:
Але який би він не був боязкий, зараз він знову наважився атакувати. І якщо він таки зверне Зедду шию, буде вже несуттєво, наскільки боязко він це зробить.
Поки незнайомець піднімався на ноги, Зедд відкинув руки назад, розчепірив пальці і випустив полум'я. Однак на цей раз він знав, що намагатися вразити ним нападника марно. Замість цього старий спрямував вогонь на кам'яну підлогу залу. Струмінь полум'я вгризлась в камінь, вириваючи цілі шматки з підлоги і посилаючи їх вгору.
З страхітливою швидкістю камінь завбільшки з кулак встромився в плече чоловіка.
Чоловік, оговтавшись після удару, знову кинувся на Зедда. Він був зустрінутий дощем з кам'яних осколків. Кров забризкала стіни, коли його голову розрізало на шматочки. У мить ока він був мертвий і важко осів на підлогу.
В диму та пилу на Зедда несподівано напали ще двоє. Як і в перший раз, дар не попередив його про їх наближення.
Зедд спробував було обрушити новий ураган осколків, але вороги вже підібралися дуже близько. Зедда перекинули на спину і притиснули руки до підлоги.
Старий чарівник відчайдушно прагнув викликати полум'я і обрушити стелю. Він взявся закручувати повітря, щоб рознести стіни на шматки, а заодно і ворогів разом з ними.
Чиясь м'ясиста рука заткнула рот Зедду засмальцьованою білою ганчіркою. Він зітхнув і тут же втягнув у себе різкий запах. Чарівник подумав, що не варто було його вдихати, але було вже надто пізно.
Широка лапа накрила йому обличчя, заважаючи бачити навколишній світ. Реальність огидно похитнулася.
Зедд ще намагався пручатися в обволікаючій, німій темряві, поки не втратив свідомість.
18
Коли Зедд отямився, голова йшла обертом, а в животі перекочувалися хвилі нудоти. Старий не пам'ятав, щоб коли-небудь за довге життя відчував себе так погано.
Він не знав, що можна відчувати таку потребу звільнити шлунок, коли той давно вже порожній. Зедд не міг підняти голову. Якби він міг померти прямо зараз, це стало б благим порятунком від нестерпного болю.
Чарівник хотів прикрити руками очі, в які безжально било світло, але виявив, що його зап'ястя міцно зв'язані за спиною.
— Здається, він опритомнів, — вимовив хтось поруч.
Незважаючи на нудоту, Зедд інстинктивно спробував за допомогою дару визначити, скільки людей його оточують. Але йогодар, звичайно стрімкий, як думка, прославлений і блискучий дар, який дозволяв Зедду бачити без допомоги очей і чути без допомоги вух, зараз як ніби загруз в патоці. Старий подумав, що причина в речовині, якою просочили ганчірку. Поруч із собою він зміг розгледіти тільки одну людину.
Хтось схопив його за одяг і поставив на ноги. Зедд дозволив собі вирвати. На його подив, цього не сталося. Темна ніч пливла перед його очима. Зедд зміг розрізнити дерева на фоні неба, зірки і неясні обриси Замку.
Раптом ніч розірвав язик полум'я. Зедд зажмурився. Маленьке полум'я ліниво коливалося на розкритій долоні жінки з жорстким сірим волоссям. У темряві Зедд розгледів і інших людей — дар знову підвів його. Як і той, хто напав на нього, ці люди теж не бачили магію.
Жінка пильно його розглядала. Її обличчя спотворилося задоволеною відразливою гримасою.
— Так, так, так, — вимовила вона поблажливим тоном. — Сам великий чарівник…
Зедд мовчав. Схоже, це її потішило. Її гачкуватий ніс на страшному обличчі наблизився ближче.
— Тепер ти наш, — прошипіла вона.
Зедд терпляче чекав, збираючи всередині себе силу. Він втягував повітря, викликаючи полум'я, яке розріже цю жінку надвоє і поховає її під купою каміння. Він думав, що ніч осяється світлом, яке він випустив.
Але нічого не сталося.
Не гаючи часу на обдумування, що сталося, Зедд знову зібрав силу і послав полум'я, яке повинно було б зжерти її.
Ніякої реакції.
Не тільки нічого не сталося, але і з'явилося відчуття, що його зусилля подібні камінчику, нескінченно падаючому в порожній глибокий колодязь. Сталося те, чого він побоювався — він відчув страшну порожнечу.
Зедд зрозумів, що не зможе викликати полум'я і вразити її, навіть якщо від цього буде залежати його життя. Якимось чином його позбавили здатності чаклувати. Напевно, це результат дії смердючого речовини, через яку він втратив свідомість.
І нехай Зедд не керував своєю силою, він зробив те, що міг — плюнув відьмі в обличчя.
Вона вдарила його по обличчю, вибивши з рук тих, хто його тримав. Не маючи можливості звільнити руки, Зедд сильно вдарився об землю. Він лежав у пилюці, у вухах стояв дзвін удару. Зедд чекав, що зараз хто-небудь підійде і вб'є його.
Замість цього вони знову поставили його на ноги. Хтось схопив його за волосся на потилиці і підняв голову, змусивши дивитися в очі жінці. Здавалося, що злісний вираз її обличчя застиг на її лиці навічно.
Вона плюнула йому в обличчя.
— Значить, граємо в дитячу гру «око за око», — посміхнувся Зедд.
У відповідь він отримав порцію відбиваючих нутрощі ударів. Якби його не тримали під пахви, він би впав додолу. Зедд не зовсім розумів, як вона це робить — може бути, згустком повітря, який направлявся її даром. Жінка розсіювала повітря, перш ніж зібрати його в ріжучу грань, якою можна було розсікти Зедда навпіл. Як би там не було, старий чарівник знав, що вона наставила йому відмінних синців.
Довгий час Зедд був не здатний відновити дихання.
Люди, яких не бачив його дар, змусили його встати.
— Я розчарований, виявивши, що знаходжуся в руках відьми, яка не змогла винайти що-небудь поцікавіше, — посміхнувся Зедд.
Гримаса розповзлася по її обличчю.
— Не хвилюйся, Чарівник Зорандер, Його Високість дуже хотів дістати твоє кістляве тіло. Він буде грати в «око за око» так, що, боюся, ти знайдеш забаву вельми витонченою. Я то знаю, що у винаході жорстокостей Його Високість незрівнянні. Впевнена, він тебе не розчарує.