Вовки Кальї. Темна вежа V
Шрифт:
Цього ранку він почувався напрочуд добре. Страхи попередньої ночі розвіялися, як це буває з нашими найгіршими нічними жахіттями. Скидалося на те, що ці страхи, як панотцеві упирі першого й другого типу, не терпіли денного світла. Всі діти Джефордсів, живі-здорові, вийшли до сніданку. А в хліві справді недорахувалися одного поросяти. Тіан запитав у Едді й Сюзанни, чи не чули вони якихось підозрілих звуків уночі, а коли обоє заперечно похитали головами, похмуро кивнув.
— Отож. У наших краях мутанти вже майже повиводилися. Але не на півночі. Щоосені звідти приходять тічками дикі собаки. Два тижні тому вони були десь у Кальї Еміті, наступного тижня ми їх позбудемося й тоді вони вже будуть проблемою Кальї Локвуд. Вони полюють мовчки. Не те щоб тихо, але й не галасують. — Тіан потер шкіру на горлі. — Хоча вони й щось корисне зробили. Я знайшов збіса здоровецького щура. Дохлого. Йому відгризли голову, геть-чисто.
— Гидота, — скривилася Гедда, театрально відсовуючи від себе тарілку.
— Ану їж кашу, — наказала Залія. — Вона зігріє тебе, коли вивішуватимеш білизну.
— Ма-мо, чому-у-у-у?
Едді піймав Сюзаннин погляд і підморгнув їй. Вона теж підморгнула у відповідь, і він остаточно заспокоївся. Нехай вона вночі трохи погуляла. Опівночі перекусила. Закопала рештки. А ще слід було розібратися з цією її вагітністю. Авжеж. Але зрештою все владнається, Едді в цьому не сумнівався. І в світлі дня думка про те, що Сюзанна може скривдити маленьку дитину, здавалася сміховинною.
— Хайл, Роланде. Джейку. — Едді повернувся до Зали, яка вийшла на ґанок. Вона присіла у реверансі. Роланд зняв капелюха, вітаючись із нею, і знову надів. — Сей, ти виступаєш разом зі своїм чоловіком за бій з Вовками, так?
Вона зітхнула, але погляду не відвела.
— Так, стрільцю.
— Чи ти просиш про поміч і оборону?
Це питання було поставлено без жодної урочистості, мовби то було щось буденне, але серце Едді тьохнуло. Сюзаннина долоня прокралася в його руку, і він стис її. Ось воно, це питання, головне питання, і поставили його не великому фермерові Кальї, не великому скотарю і не великому бізнесменові. Його поставили простій жінці гречкосія з прилизаним і зібраним на потилиці у вузол каштановим волоссям, дружині дрібного фермера, чия шкіра, хоч і темна від природи, потріскалася і загрубіла, чия домашня сукня стала вилинялою й потоншала від частого прання. І нічого неправильного в цьому не було. Навпаки — саме так і слід було вчинити. Бо Едді вже зрозумів, що серце Кальї Брин Стерджис билося у чотирьох дюжинах малих угідь. Нехай Залія Джефордс буде їхньою речницею. Чому, в біса, ні?
— Прошу і кажу спасибі, — просто відповіла вона. — Hex Господь Бог і Людина-Ісус благословлять тебе і твоїх друзів.
Роланд кивнув так, наче між ними відбувалася звичайнісінька розмова.
— Марґарет Айзенгарт показала мені дещо.
— Показала? — Залія злегка всміхнулася. З-за рогу, насилу переставляючи ноги, вийшов Тіан, змучений і спітнілий, хоча була ще лише дев'ята ранку. Через плече в нього був перекинутий зламаний шмат упряжі. Він побажав Роландові та Джейку доброго дня і став коло дружини, обійнявши її за талію.
— Еге ж, і розповіла нам історію Леді Орізи й Сірого Діка.
— Файна історія, — сказала Залія.
— Так, — погодився Роланд. — Леді-сей, коли прийде пора, чи готова ти стати до наших лав зі своєю тарілкою?
У Тіана округлилися очі. Він розтулив рота, та так і закрив. Він дивився на свою дружину, неначе на нього зненацька зійшло велике осяяння.
— Так, — сказала Залія.
Тіан кинув упряж на землю й обійняв дружину. Вона теж міцно обійняла його у відповідь. Потім швидко відсторонилася і знову обернулася до Роланда і його друзів.
Роланд всміхався. Як завжди, коли Едді спостерігав цей феномен, у нього з'явилося мимовільне відчуття ефемерності того, що відбувається.
— Добре. Покажеш Сюзанні, як кидати тарілку?
Залія замислено глянула на Сюзанну.
— А вона хоче навчитися?
— Не знаю, — сказала Сюзанна. — Роланде, я маю цього навчитися?
— Так.
— Коли, стрільцю? — спитала Залія. Роланд подумки зробив підрахунки.
— Якщо все пройде добре, за три чи чотири дні від сьогодні. Якщо раптом виявиться, що вона не має до цього хисту, спробуємо навчити Джейка.
Джейк помітно здригнувся.
— Але я думаю, вона впорається. Я ще не знав стрільця, якому б не припала до душі нова зброя, як птахам — нова водойма. Мені потрібен щонайменше один стрілець, який умів би кидати тарілку чи стріляти з арбалета, бо нас четверо, а надійних револьверів лише три. А ця тарілка мені подобається. Дуже подобається.
— Авжеж, я покажу все, що знаю сама, — сказала Залія й сором'язливо глянула на Сюзанну.
— Тоді за дев'ять днів ти, Марґарет, Розаліта і Сейрі Адамс прийдете до будинку Старого, і ми побачимо, що ви вмієте.
— У тебе є план? — спитав Тіан, і його очі загорілися надією.
— До того часу буде, — відказав стрілець.
Вони поїхали до містечка вчотирьох. Їхні коні скакали поряд однохіддю, поки попереду не показалося перехрестя Східного шляху з іншим, що вів на північ і південь. Там Роланд зупинив коня і сказав:
— Тут я вас ненадовго залишу. — Він показав на північ, у бік пагорбів. — За дві години звідси є поселення, яке Народ-Шукач називає Манні-Кальєю, а інші Манні-Редпас. Та хай як воно зветься, то їхня домівка, маленьке село всередині більшого. Там я зустрінуся з Хенчиком.
— Їхнім діном, — уточнив Едді.
Роланд кивнув.
— За селищем манні є кілька закритих шахт і багато печер. До них їхати годину чи менше.
— Те місце, яке ти показував на карті двійнят Тейвері? — спитала Сюзанна.
— Ні, але близько звідти. Печера, яка мене цікавить, зветься Печерою дверей. Ми почуємо про неї сьогодні від Каллагена, коли він завершуватиме свою розповідь.
— Ти знаєш напевне чи це лише твоя інтуїція? — поцікавилася Сюзанна.
— Я знаю від Хенчика. Він розповів мені вчора ввечері. І також розповідав про панотця. Я міг би розказати вам, але краще нам почути все від самого Каллагена. В будь-якому разі, та печера буде для нас важлива.
— Це дорога назад, так? — спитав Джейк. — Ти вважаєш, що це шлях до Нью-Йорка.
— Більше того, — відповів стрілець, — Я думаю, що з чорною Тринадцяткою в тій печері нам може відкритися шлях до будь-якого місця й будь-якого часу.
— І до Темної вежі? — хрипким шепотом спитав Едді.
— Цього я сказати не можу, — похитав головою Роланд. — Але, думаю, коли Хенчик покаже мені печеру, я дізнаюся більше. Тим часом у вас трьох є справи в крамниці Тука.
— Справи? — здивувався Джейк.