Вовки Кальї. Темна вежа V
Шрифт:
— Джейку… — Стрілець зітхнув, підняв руки і знову опустив їх на стегна. Попереду вже виднів поворот до обійстя Джефордсів, де на них чекали Едді й Сюзанна. — Я можу лише повторити те, що вже казав: коли людина вагається, краще скласти руки й чекати, поки ка все зробить за неї. Якщо втручатися, можна тільки нашкодити, так буває майже завжди.
— Роланде, люди в Нью-Йорку називають це відмазкою. Відповідь, у якій насправді відповіддю і не пахне. Просто спосіб схилити людей до того, що тобі потрібно.
Роланд замислився. Його губи стислися.
— Ти просив мене про пораду.
Джейк сторожко кивнув.
— Тоді ось те, що я скажу тобі дан-дін. По-перше, ми втрьох: ти, я, Едді, — поговоримо з Сюзанною ан-тет до приходу Вовків і розповімо їй усе, що знаємо. Що вона вагітна, що її дитина — від демона, і в цьому практично не лишається сумнівів. Що вона створила жінку на ім'я Мія, щоб та була матір'ю її дитини. По-друге, ми більше це не обговорюємо, поки не настане час їй розповідати.
Джейк обміркував ці слова, й мало-помалу його обличчя прояснялося від полегшення.
— Ти серйозно?
— Так. — Роланд намагався не показати, як образило й розсердило його це питання. Зрештою, він розумів, що у хлопчика є підстави про таке питати. — Я обіцяю і клянуся своєю обіцянкою. Задоволений?
— Так! Цілком!
Роланд кивнув.
— Я роблю це не тому, що переконаний, що так правильно. Я роблю це, бо ти в цьому переконаний, Джейку…
— Хвилиночку, — перебив Джейк. Його усмішка зів'яла. — Не звалюй усе на мене. Я ніколи…
— Дай мені спокій з цими нісенітницями, — сказав Роланд сухим і далеким тоном. Не часто Джейк чув, щоб він так розмовляв. — Ти хочеш приймати чоловіче рішення. Я тобі дозволяю, інакше й бути не може, бо ка призначило тобі роль чоловіка у великих подіях. Ти все це почав, коли поставив під сумнів моє рішення. Тепер ти це заперечуєш?
Джейк поблід, потім почервонів і знову зблід. Він так перелякався, що просто похитав головою, не сказавши ні слова.
«О боги, — подумав Роланд. — Як же я це все ненавиджу. Тхне, як лайном помираючого».
— Так, ти не просив, щоб тебе сюди забирали, — тихо примирливо мовив стрілець. — І я не хотів позбавляти тебе дитинства. Але так уже вийшло, ми тут, а ка стоїть собі збоку та підсміюється. Ми маємо робити так, як воно велить, інакше поплатимося.
Джейк опустив голову і тремтячим голосом пошепки промовив два слова:
— Я знаю.
— Ти вважаєш, що Сюзанні слід усе розповісти, я ж, зі свого боку, не знаю, як учинити. У цьому ділі я втратив свій компас. Коли один знає, а інший — ні, той, хто в невіданні, має схилити голову, а обізнаний повинен узяти відповідальність на себе. Розумієш, Джейку?
— Так, — прошепотів Джейк і торкнувся згорнутою рукою чола.
— Добре. Наразі облишмо це і скажімо спасибі. У тебе великий хист до читання думок.
— Я про це шкодую! — вирвалося в Джейка.
— Нічого не вдієш. Ти можеш прочитати її думки?
— Так. Не те щоб навмисне, я ніколи не копирсаюся ні в її голові, ні в твоїй, але часом я справді торкаюся її думок. До мене доходять якісь уривки пісень, про які вона думає, чи згадки про її квартиру в Нью-Йорку. Вона сумує за домом. А якось вона подумала: «Шкода, що я так і не встигла прочитати той роман Алена Друрі, що прийшов з книжкового клубу». Напевно, Ален Друрі — відомий автор її часу.
— Іншими словами, поверхові речі.
— Так.
— Але ти міг би копнути й глибше.
— Підглядати, як вона роздягається, я б теж міг, але це непристойно, — понуро сказав Джейк.
— За обставин, що склалися, Джейку, це пристойно. Подумай про неї, як про криницю, до якої ти ходиш щодня і опускаєш туди цебро, щоб упевнитися, що вода все ще прозора. Я хочу знати, чи вона змінюється. Особливо я хочу знати, чи вона не планує накивати п'ятами.
— Втекти? — здивовано глянув на нього Джейк. — Куди?
Роланд похитав головою.
— Не знаю. Куди ховається кицька, щоб привести кошенят' У шафу? Забивається під ґанок?
— А що буде, як ми скажемо їй, і та, інша, візьме гору? Що, як Мія накиває п'ятами й забере з собою Сюзанну?
Роланд не відповів. Авжеж, саме такого розвитку подій він і боявся, і Джейк мав досить кебети, щоб це розуміти.
Джейк дивився на нього обурено. Але й покірно водночас.
— Раз на день. Не більше.
— Більше, якщо відчуєш зміни.
— Добре, — сказав Джейк. — Це огидно, але я сам питав тебе дан-дін. Ти переміг.
— Джейку, це не армрестлінг. Не гра.
— Я знаю. — Джейк похитав головою. — Таке відчуття, що ти все повернув проти мене, але нехай.
«Це справді так, я все повернув проти тебе, — подумав Роланд. Краще нікому не знати, яку розгубленість він зараз відчував, як мовчала його інтуїція, що не раз рятувала його з важких ситуацій. — Повернув, але тільки тому, що не мав іншого виходу».
— Поки що ми мовчимо, але розкажемо їй перед тим, як прийдуть Вовки, — підсумував Джейк. — Перед боєм. Така угода?
Роланд кивнув.
— Якщо спершу нам доведеться битися з Балазаром — у іншому світі, — тоді розкажемо їй перед цим. Згода?
— Так, — сказав Роланд. — Добре.
— Терпіти таке не можу, — сердито пробурчав Джейк.
— Я теж.
Едді сидів і різьбив на ґанку в Джефордсів, неуважно слухаючи якусь плутану дідову оповідку й киваючи в правильних (як йому хотілося сподіватися) місцях, коли під'їхали Роланд і Джейк. Едді відклав ножа вбік і неквапливо спустився сходинками їм назустріч, гукнувши через плече Сьюз.