Язиката Хвеська
Шрифт:
— Чому? Зі слідством і судом. Справа буде, свідки, потерпілі, все, як треба. Розумієш, синок, у нас тут, через кілька камер, сидять двоє кончених наркоманів, які захотіли викрасти людину і збити в родичів викуп. Тебе вони готові назвати організатором та ідейним натхненником. Бо вони, синок, своїми головами до такого не дотумкають. Ти ж — людина головата. Підеш ти, синок, як керівник злочинної групи. І дадуть тобі на всю котушку. Тебе треба на якійсь час від суспільства ізолювати. Бо ти, синок, небезпечний тип.
Нахилившись до полоненого, Товкач лагідно промовив:
— Відморозок ти, синок. Гірший за відморозка.
— Давайте,
— Пізніше, — зупинив потік відчаю Товкач. — Тепер я тобі про «мінуси» скажу. Якщо ти відмовляєшся тут, спокійно в усьому признаватися і цілим та неушкодженим за деякий час сісти на нашу лаву підсудних, я віддаю тебе ось цьому дяді, — він кивнув бік Рикалова. — Ти з ним уже знайомий, правда? Значить, віддаю — і забуваю про твоє існування. Не зовсім. На одну добу, або на дві. Потім згадаю — є такий Максим Бойко. Тобі, синок, насправді однієї доби спілкування з друзями пана Рикалова з головою вистачить. Знаєш, у у чому ти признаєшся, погостювавши в нього добу? Покажу тобі цілу купа нерозкритих злочинів. Там і на сексуальному грунті є. Можеш забути про історію з негром, її справді не було. Тобі її прощають. Зате після доби, яку ти проведеш в гостях у оцього дяді, я тобі букет реальних справ подарую. Ти підпишеш усі папери, які тобі підсунуть, тремтячою рукою. Дряпаючи язик об вибиті зуби. Потім ляжеш у лікарню, де будуть лікувати все, що тобі поламають. Але лікуватимуть погано — в нас ґвалтівників не дуже люблять. Деякі тілесні ушкодження не загояться до кінця твого життя. Бачиш, скільки «мінусів»?
Холодний страх скував тіло полоненого твердою кригою.
— Ви це що… серйозно? — вичавив він із себе.
— Я ж казав уже — в нас із почуттям гумору погано. Зате кодне слово — кремінь. Пообіцяли — зробили. Тут ніхто не заступиться. В цьому місті, синок, ми хазяї.
Бойко ковтнув слину. Жодних думок у голові не було, вперше за багато років він відчув порожнечу не лише під черепною коробкою, а й взагалі в середині себе. Тепер він здвався собі не людиною, а лише тілесною оболонкою.
— Я можу подумати? — тихо запитав він.
Товкач і Рикалов перезирнулися.
— Такі рішення швидко не приймаються, — погодився Рикалов. — Все ж таки про його подільші років десять життя йдеться. Тому, Георгійовичу, хай воно посидить тут до ранку. Аби рішення стало більш виваженим. Раніше проситися буде — не треба слухати. Справді, покисне тут добу, все як слід обдумає.
— Розумно, — погодився Товкач. — Бач, синку, цей дядько досвідчена людина. Він добре знає, які рішення приймаються в кімнатах із гратами на вікнах.
Мучителі вийшли.
Зачинилися двері, повернувся кілька разів ключ у замку. Щось брязнуло ззовні. Бойко залишився сам і тепер гостро усвідомив: він же нікому не сказав, куди збирається.
Ось тепер виходу точно не було. Навіть при бажанні ніхто не знатиме, де він.
— Де він? — у відчаї крикнула в трубку Ірина.
Впадати в відчай було від чого. Годинник показував дев'яту вечора, а від чоловіка, який з самого ранку подвся кудись в хорошому настрої, не було ні слуху, ні духу. На телефонні дзвінки не відповідав, абонент «Макс» знаходився поза зоною досяжності. Де ця зона. Іра Бойк навіть уявити не могла.
Тому, коли задзвонив домашній телефон, і в трубці почувся голос Колі Зубка, вона відразу зрозуміла —
— Проблеми в Макса, — почулося у відповідь. — Я не можу довго говорити, але в двох словах ось таке…
— Що таке? — роздратовано запитав майор Павло Шалига.
Годинник на руці показував половин десятого вечора, він саме під'їжджав до свого будинку, думав про дві пляшки пива в холодильнику, які так розрадять його під кінець цього спекотного понеділка. І зовсім не хотів, аби його турбувала та хвойда, дружина, гори він вогнем, журналюги Максима Бойка. Якого він відпустив і дуже про це шкодував.
Та злитися Шалига міг в даній ситуації тільки на себе.
Це ж він сам дав Ірині Бойко візитівку зі своїми телефонними номерами, в том числі — мобільним. Дав, бо був певен: після всього, що трапилося, родина Бойків на його обрії більше не з'явиться.
— У Максима знову проблеми, — співбесідниця мало не плакала, причому досвідчений у всьому, що стосується розмов із потерпілими, майор Шалига відчував: заплаче вона будь-якої миті.
— Та він у вас ходяча проблема! — буркнув, аби щось відповісти.
— А може стати не ходячою!
Тепер Шалига почув справжню жіночу істерику.
Рука машинально крутнула кермо, розвертаючи машину буквально в ста метрах від свого будинку.
Уміє ж цей ідіот у історії влазити… Головне: всіх інших утягувати.
9
— От уміє ваш чоловік у історії влазити! — повторив майор Шалига, вислухавши все до кінця.
— Вибиратися не навчився, — покірно промовила Іра. — Що тепер робити?
— Нічого! — Шалига справді був роздратований. — Горбатого могила виправить!
Слово «могила» викликало нову хвилю жіночої істерики.
— Не треба! — вигукнула Ірина.
— Ясно, що не треба.
Насправді в цю хвилину майор Шалига намагався домовитися сам із собою і не міг. Бо, з одного боку, він, офіцер міліції, якого, як не крути, опустив цей поганий писарчук Бойко, має повне право не втручатися в те, що відбувається. Адже він, Шалига, не зміг з різних причин накрутити Бойкові хобот. Тому журналюга продовжив свої погані ігрища, загрався остаточно і тепер йому з повним на те правом загорнуть хобот позбавлені гальмів люди. В певних моментах більш первісні за способом мисленя та дії, ніж навіть у дикуватому Києві. Та якщо глянути на все це під іншим кутом зору, нахабного хитруна Бойка не просто відшмагають ременем по голій задниці. Аби все звелося до такого профілактичного покарання, Шалига навіть сам випросив би ременя і стьобнув кілька разів, та ще й хорошим чоловічим відтягом.
Одначе невідомий йому Коля Зубок ризикнув подзвонити Ірині і сказати: її чоловіком займається не лише тамтешня міліція в особі начальника. Там підключився якійсь місцевий ділок із явно кримінальним минулим. І не надто вже й прихованим кримінальним сьогоденням. Власне, це його репутація постраждала від невинних, на перший погляд, жартів Бойка.
Це означає: якщо він, майор Шалига, нічого не робитиме для порятунку Бойка, від журналіста може нічого не лишитися. Він не міг дозволити собі, аби з його відома і при його бездіяльності скалічили людину. Нехай навіть це Максим Бойко, через чиї фокуси він, майор Шалига, мав величезні проблеми і вони, до речі. не до кінця вирішені.