Ювелір з вулиці Капуцинів
Шрифт:
— У одного краківського спекулянта. В нього монополія на збут картин. Ці полотна були найкращими.
— Я їздив у Краків ще перед війною. Хотів подивитись на Вавель і на олтар Віта Ствоша у Маріатському костьолі… До речі, — кинув зненацька, — де ви живете у Кракові?
— Поблизу Вавеля, на вулиці Міцкевича, — не думаючи відповів Герман. Він непогано вивчив Краків — два тижні жив там перед поїздкою до Берліна.
— Чудовий район. Багато зелені й величезні башти фортеці…
— У Кракові
І знов Германові здалось, що Мор дивиться на нього пильним насмішкуватим поглядом. А може, це гра його фантазії?
Роберт вирішив відзначити придбання нових картин і запросив всіх до ресторану.
— Тільки, — попередив, — мені хотілося б запросити ще одну людину. Ви його знаєте — штурмбанфюрер Амрен. Він трохи потурає мені, ну, і слід підтримувати дипломатичні стосунки.
— Це той, котрий був з вами у Бреслау? — здивувалася Лотта. — Він же типовий бурбон!
Шпехт не міг пропустити чудової нагоди — коли ще вдасться влаштувати зустріч з штурмбанфюрером!
— Але ж Амрен потрібен Мору, — сказав. — Та й я хочу з ним зустрітися.
— Будь ласка, — відразу відступила Лотта, — коли так, мені однаково…
У яскраво освітленому ресторанному залі грала музика, співали безголосі декольтовані дівчатка. За більшістю столиків сиділи військові, співачки їм подобались, і вони лунко аплодували. Багато пили й голосно розмовляли, сміялись і танцювали, сперечалися й вихвалялись своїми фронтовими подвигами.
Шпехт сів так, щоби поруч залишилося вільне місце для Амрена. Той приїхав незабаром у новісінькому мундирі.
— Ви сьогодні як блискуча монета, гер штурмбанфюрер, — подав йому руку Мор.
— Обер… — поправив Амрен.
— Що — обер? — не зрозумів Роберт.
— Оберштурмбанфюрер, — не зміг приховати щасливої усмішки Амрен. — Вчора одержали наказ.
— Поздоровляю!
Герман почав наливати коньяк.
— Вип’ємо за успіхи ще одного оберштурмбанфюрера! — вигукнув Роберт. Слова “ще одного” мовив трохи іронічно, та Амрен купався у променях слави й не помічав нічого. Він поблажливо поплескав Германа по спині, запитав про його успіхи і, не чекаючи відповіді, нахилився до Дори — з пасербицею групенфюрера Лауера слід бути завжди люб’язним.
— За що вам присвоїли таке високе звання? — запитала дівчина, і очі її лукаво блиснули.
— За службу, — не моргнувши оком, відповів Амрен. — Звичайно, за сумлінну службу.
— Коли ж ви встигли так відзначитись? Може, подвиг…
— А чому б і ні?..
— Ах, як цікаво! Розкажіть, будь ласка.
— Не можна, це таємниця.
— Подвиг не може бути таємницею! — з пафосом вигукнула Дора, непомітно підморгнувши
Амрен налив собі коньяку.
— Іноді подвиг зовні не відрізниш од буденних справ, — почав пояснювати він, — та коли подивитись глибше, то саме ці буденні справи і є основою, так би мовити, коренем подвигу… так би мовити… — Заплутавшись, Амрен потягнувся до коньяку й випив його одним духом.
Герман прийшов йому на допомогу:
— Оберштурмбанфюрер має на увазі масовий характер героїзму в нашій армії, панове. Він, мабуть, хоче сказати, що сама служба в нашій армії є подвигом! — додав двозначно.
— О! — Амрен підняв палець. — Краще не сказав би навіть сам доктор Геббельс!
Лотта не втрималась і пирснула, а Дора вдала, що розчарована:
— А я думала, що, скажімо, спіймали шпигуна…
— Що шпигун! — бундючно закопилив губу Амрен. — Я шпигуна за півкілометра відчуваю.
— Невже? — наївно запитала Дора. — І як же це вам вдається?
— У оберштурмбанфюрера чудовий нюх, — єхидно вставив Мор.
— Жартуєте… — благодушно посміхнувся Амрен. — Але ж доля правди в цьому є. Гарний контррозвідник відчуває ворожого агента. Інтуїція, так би мовити… Досвід, розум. Я сказав би — талант…
— І всього цього, — підняв келих Шпехт, — не позичати нашому оберштурмбанфюреру. Я п’ю за ваш новий мундир!
Мор з цікавістю спостерігав за Германом. Потім звернувся до Амрена:
— Ви задоволені, що зустрілись зі Шпехтом? У Бреслау, здається, ви знайшли спільну мову…
Шпехт відчув у цих словах якийсь незрозумілий натяк. Підвів очі на Мора, витримав його довгий погляд.
— Шпехт — чудовий хлопець, — вигукнув Амрен, — ми розуміємо один одного з півслова. Як справжні фронтовики.
— Ви були на фронті, гер оберштурмбанфюрер? — здивувалась Дора. — А я й не знала…
— На Східному! — з гордістю уточнив Амрен. — І не один комуніст поліг від цієї руки!
Він підняв угору кулак.
“Наволоч! — подумав Герман, згадавши, як стріляв Амрен у полонених. — Наволоч і кат!” Очі у Шпехта побіліли від гніву, губа нервово сіпнулась. Але цієї хвилини він почув голос Мора:
— Я також задоволений, що зустрівся з вами, Германе!
Шпехт вже опанував собою. Мор вперше назвав його по імені… Що це — тонка психологічна гра чи дружня допомога?
— Ви не танцюєте, Германе? — поспитав Мор. — В такому разі я дозволяю собі запросити вашу даму.
Перед Дорою виструнчився молоденький лейтенант, що сидів за сусіднім столом. Герман і оберштурмбанфюрер залишились на самоті.
— Нарешті ми зможемо спокійно випити, — зітхнув Шпехт.,
— Люблю жінок без претензій, — підморгнув йому Амрен.