За золотом Нестора Махна
Шрифт:
Президент Ради Міністрів Румунії, ознайомившись з усіма фактами, розпорядився розмістити махновців у таборах і використовувати їх на різних чорних роботах. Самого Махна з дружиною, Зіньковським і Даниловим було вирішено залишити в Бухаресті, заборонивши їм без особливого дозволу кудись виїжджати. Агенти сигуранци отримали наказ цілодобово за ними стежити і доповідати про кожний крок.
Президент був упевнений, що радянська Росія вимагатиме видачі Махна. Звичайно ж, королівська Румунія на це не піде. Треба буде обговорити всі можливі повороти у цій справі, а заодно дати доручення сигуранці продумати, як можна використати махновців з вигодою для своєї країни.
Згодом, дійсно, від урядів Росії та України надійшла нота. В ній говорилося, що відомий бандит Махно перейшов 26 серпня 1921 року бессарабський кордон біля Монастиржевки з групою прибічників, шукаючи притулку на території, яка фактично перебуває під владою Румунії. Зважаючи на це, російський та український уряди звертаються до румунського уряду з формальним проханням видати їм махновців як звичайних кримінальних злочинців. Нота була підписана комісаром з іноземних справ РРФСР Чичеріним і головою Ради Народних Комісарів і народним комісаром з іноземних справ УРСР Раковським.
У ноті-відповіді Президента Ради Міністрів Румунії зазначалося, що для цього необхідно діяти у відповідності до норм міжнародного права. Тобто надіслати копію ордеру на арешт, виданого відповідним судовим органом, з посиланням на статті кримінального кодексу, за якими звинувачуються підозрювані у скоєнні злочинів. Крім того, говорилося про необхідність вказати прикмети підозрюваних і взяти на себе формальне зобов’язання не застосовувати щодо виданих смертної кари, оскільки в Румунії її не існує. Лише після цього румунський уряд зможе почати розгляд справи і прийняти якесь рішення.
Махно знав про обмін нотами і подальший дипломатичний тиск радянського уряду на Румунію з метою видачі втікачів. Це його непокоїло навіть більше, ніж рани, які поступово загоювались. Щоб мати свіжу і достовірну інформацію про розвиток подій, він почав налагоджувати контакти з різними впливовими силами у країні й емігрантами. Та найбільше жадав встановлення зв’язків з однодумцями-анархістами.
Одна із заздалегідь запланованих зустрічей представників різних емігрантських кіл мала відбутися у Бендерах. Махно виїхав на неї разом із Зіньковським. Вони дещо запізнювались, Махно нервував.
Саме в цей час з боку українсько-румунського кордону до Бендер наближався автомобіль, пасажир якого теж поспішав і поглядав на годинника.
— Не хвилюйтеся, пане офіцере, все йде за планом, — заспокійливо мовив той, хто сидів за кермом.
— А я і не хвилююся, не вперше їду на таке завдання, — намагаючись надати своєму голосу впевненості, відказав бравий молодик у мундирі румунського офіцера.
Ще вчора молодий чекіст Дмитро Медведєв сидів у кабінеті начальника Одеської губчека. Разом з начальником секретного відділу вони обговорювали план фізичного знищення Махна. Від закордонної агентури стало відомо, що в Бендерах має відбутися зустріч емігрантів з Нестором Махном, до організації якої причетна сигуранца. Випадала слушна нагода покінчити з ним і одночасно звинуватити у вбивстві румунську контррозвідку.
— Кордон перейдеш вночі біля села Марінешти, — інструктував Медведєва голова губчека. — Там у нас надійна переправа. На тому боці тебе зустрінуть, дадуть військову форму, зброю і відвезуть у Бендери. Документи в тебе справжні. Діяти треба швидко і рішуче. Головне, не дати нікому отямитись. Машина чекатиме тебе біля входу. Зайдеш у кімнату, де вони зберуться. Відразу розрядиш револьвер у Махна. Бігом повертаєшся до машини, а там тебе вже відвезуть і сховають у надійному місці.
— А охорона у Махна є? — поцікавився Медведєв.
— Яка там охорона. За нашими даними, всіх махновців роззброїли та інтернували у трудових таборах.
Начальник секретного відділу розкрив якусь справу, взяв звідти фотознімок і поклав перед Дмитром.
— Це і є Махно. Запам’ятай добре. Він невисокого зросту з довгим чорним волоссям і шрамом від кулі на правій щоці. Сподіваюсь, не сплутаєш ні з ким.
— Не хвилюйтеся, все буде гаразд.
— Якщо все зробиш так, як ми запланували, — підсумував начальник губчека, — будеш з орденом.
Медведєв вийшов у приймальню, здав особисту зброю та документи і рушив слідом за провожатим. Йому дозволили кілька годин на сон. Завтрашній день мав бути досить напруженим. «А що, як операція провалиться?» — такі думки він відразу відганяв. Хоча при цьому щоразу пригадувалися неймовірні оповідки про Махна, від одного несамовитого розлюченого погляду якого полонені червоноармійці нібито втрачали свідомість. Та він не з таких слабкодухих. Він йому прямо межи очі кулю пустить.
— За поворотом починається місто, — повідомив супутник.
Медведєв мовчки кивнув. Годинник показував без чверті дванадцять. За 15 хвилин має початися зустріч.
— Коли ми будемо на місці? — запитав.
— Хвилин через двадцять-двадцять п’ять.
Приблизно стільки ж і пішло на те, щоб дістатися потрібного будинку. Медведєв зіскочив на бруківку і впевнено пішов до дверей. Зараз буде невеликий коридор, потім велика зала і перші двері ліворуч. Все так, як описали. Він обережно повернув ручку і заглянув у щілину. За столом сиділи чоловік десять, більшість з них були у військовій формі, в тому числі у офіцерських мундирах російської царської армії. Кілька місць лишалися вільними. Погляд зупинився на маленькому чоловікові у цивільному одязі, який сидів спиною до нього. «Ось він, — серце забилося ще сильніше, — і волосся чорне. Щоправда, не таке довге, як казали. Але ж міг постригтися».
Медведєв оглянувся. В коридорі нікого не було. Тієї ж миті він обережно дістав револьвер, рвучко відчинив двері, швидко прицілився і прямо з порогу вистрілив у чорноволосого. Куля влучила в голову, того сіпнуло вперед. Стілець під ним перекинувся і обм’якле тіло звалилося горілиць на підлогу.
Медведєв одразу побачив повне округле обличчя і м’ясистий ніс. «Це не Махно», — зрозумів він. Блискавично обвівши поглядом присутніх, він більше нікого не помітив, хто б мав потрібні йому прикмети. Зате чітко побачив, як дехто потягнувся до кишень. Ще кілька пострілів навмання примусили учасників зустрічі в паніці кинутися на підлогу.