Живий звук
Шрифт:
З однією лиш різницею: тут опери мали справу зі справжнім торговцем наркотиками.
Спочатку Сазонов зацідив полоненому в сонячне сплетіння, вкладаючи в удар усю свою лють за отриманий удар у пах. Собаки гавкнули, та Данькевич машинально цикнув на них, розуміючи — в ситуації, що склалася, ментам краще не заважати. Коли барига присів від болю, Карташ, зайшовши йому за спину, нахилився, підхопив під руки. Сазонов узяв його за ноги, і обоє потягнули баригу, мов мішок з картоплею, просто до краю котловану. Ставши на самому краю, вони дружно почали
На рахунок «три» Карташ відпустив баригу.
Той заволав, бо ясно бачив перед собою смертоносні краї арматурних гаків.
Сазонов міцно тримав полоненого за ноги. Хоча й поточився, рівноваги не втратив. Коли барига, гепнувшись спиною об край котловану, вереснув, мов в агонії, опер смикнув його, підтягуючи до себе так, аби над краєм котловану лишилися тільки голова та плечі. У розпачі полонений почав махати руками, наче крилами млина. Збоку та за інших обставин могло скластися враження, що він робить якісь гімнастичні вправи або вчиться в такий спосіб плавати на спині.
Майор міліції, начальник відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків міського управління внутрішніх справ Володимир Хмара наблизився до бариги. Переступив через нього, повернувся. Тепер полонений лежав у нього між ногами. Зробивши кілька маленьких кроків уперед, Грузин став так, аби між його черевиками опинилася шия бариги. Коли він націлив у голову жертви пістолет, Данькевич не витримав, подався розбороняти. Та Карташ, стежачи за ним боковим зором, виріс перед колишнім прапорщиком. Клаповухий опер був нижчий статурного охоронця на цілу голову, але щось у його погляді змусило Данькевича відступити.
Я стояв мовчки.
— Тепер послухай мене, підорюго, — заговорив Хмара до бариги. — Уважно слухай. Усі ці історії для адвокатів та суддів проканають. Тільки про те, що ми тебе тут сьогодні підловили, ніхто не знає і не знатиме. Це не міліцейська операція, чмо ти довбане. Це — наша операція. Моя і двох моїх кращих офіцерів. Які тільки чекають команди, аби почати тебе і таких, як ти, ось так, при першій же нагоді, в тихому місці на шматки рвати. Хто ти такий? Ти продаєш наркоту дітям, чиї батьки потім валяються в мене в ногах: «Знайдіть цю гадину, знайдіть, ви ж закон, ви ж порядок!»
— Не дітям! — несподівано тонким огидним голосом крикнув барига.
У відповідь йому гавкнув один із собак. Мабуть, голосок не сподобався.
— Дітям, дітям, я знаю, — Хмара стиснув голову полоненого ногами з обох боків. — Доросла людина в тебе і таких, як ти, нічого не купить. А для дурної пацанви ти, суко, цар і бог. Тому ти поза законом. Тебе ніхто шукати не буде. Узагалі-то заяву, може, і напишуть — зник такий-то. Або в оперативному зведенні зазначать: знайдено труп такого-то. Ким був цей труп при житті? Наркотою торгував. Усе ясно. Внутрішні проблеми кримінального бізнесу. Усе, справи нема. Наша з тобою зустріч не фіксувалася в жодних оперативних планах. Ми всі вдома спимо, свідки є. То як, скажеш?
— Що! Що сказати! — Полонений звивався на землі змією.
— На кого працюєш! У кого товар береш! Хазяїн твій хто, скотино!
— Нічого не знаю! Ви не будете стріляти! Не будете!
Від пострілу я здригнувся.
Собаки зайшлися в гавкоті.
Барига волав, наче різали по живому.
Перемістивши руку з пістолетом трошки ліворуч, Хмара знову натиснув на спуск. Друга куля врізалася в землю в кількох міліметрах від правого вуха полоненого. Попередня куля пройшла над головою.
Хмара перемістив руку з пістолетом нижче. Дуло не притулилося в бариги між ногами — воно врізалося йому в пах, а Хмара тиснув, не маючи жалості до того, хто продає наркотики дітям.
— Заткни їх! — гаркнув він, не повертаючись, і колишній прапорщик зрозумів — наказ віддано йому. Поки він заспокоював своїх підопічних собак, Хмара ще сильніше натиснув стволом на яйця свого переляканого полоненого: — Тепер сюди стрельну! Говори! Ну? Ну? НУ!!!
— Каракай! Не стріляйте! Каракай!
Барига зламався.
Грузин одразу ж забрав дуло, і руки полоненого сіпнулися до понівеченого місця.
— Тебе як звати? — суворо запитав Хмара.
— Антон! Антон!
— Ось бачиш! — Майор полегшено зітхнув і просто на очах у всіх перетворився на зовсім іншу людину, такого собі доброго дядечка. Наче нічого тут не відбулося. — Давно б так, Антоне! Уставай, уставай, харе валятися…
У мене вдома ми сиділи за півтори години.
Карташ і Сазонов повезли затриманого баригу Антона в звичайне відділення десь на Троєщині. Оформляти його на свій відділ вони поки що не мали формального права. Адже все, що відбулося цієї ночі, носило, як я правильно зрозумів, не зовсім офіційний характер. Методи «розколювання» затриманих, за великим рахунком, не були в цьому випадку чимось аж таким екстравагантним. Просто затримали наркодилера в результаті, якщо можна так сказати, приватної оперативної комбінації.
— На кілька днів мої хлопці цього Антона заховають, — пояснив механізм Хмара, відкриваючи банку з солоними огірками, куплену разом із випивкою та іншою нехитрою закуссю по дорозі до мене. — Чорт, уміють же закрити… Для чого так сильно, ці ж банки моя теща збирає і в них потім консервує. Псувати кришку відкривалкою…
— Дай, — я взяв банку в нього з рук, швиденько впорався зі справді тугою кришкою, виклав кілька огірків на тарілку. — Ну, заховають твої хлопці його…
— Ага, заховають. Так часто роблять, коли фігурант є, а справи нема. — Із закруткою на пляшці горілки Грузин впорався краще. — Затримали — і все. Там, у відділенні, знають: це клієнт нашого відділу, конкретно — майора Хмари. Сімдесят дві години його можуть тримати просто так. До встановлення особи. За три доби різне може статися. Тим часом наші проведуть позаплановий рейд по кількох притонах. Хтось із позаштатних стукачів накатає заяву, що притон частенько відвідував такий-то. На підставі цієї заяви наш відділ забирає клієнта з районного відділення.