Золота медаль
Шрифт:
Зінаїда Федорівна часто бувала на піонерських зборах, допомагала Ніні порадами. Вдвох вони довго міркували, як краще влаштувати вечір фокусів, що стояв у плані роботи піонерського загону. Думка цікава, та важливо було добрати фокуси не тільки розважальні, але й корисні.
Вчителька наполягала, щоб більшість фокусів було зв’язано з хімією, яку п’ятикласникам доведеться вивчати в наступних класах. Але виявилося, що один тільки Сухопара хоче показати десять фокусів, і всі вони — карточні.
Зінаїда
— Ну, Ніно, цього ніяк не можна допустити! Не секрет, що в нас є піонери, які грають в «очко». А ми що зробимо? Будемо прилюдно демонструвати карти на піонерському зборі? Ні в якому разі!
— А що ж ми скажемо Сухопарі? Він аж горить, щоб завоювати першість. Бачте, він думає, що його фокуси ніхто не розгадає.
Зінаїда Федорівна засміялась, засяяла, немов упав на неї промінь сонячного світла.
— Чудово! Ми йому просто скажемо, що карточні фокуси нікого не зацікавлять після того, що в нас буде — і «чудесні склянки», і «Везувій на тарілці»... І це буде свята правда.
На превеликий подив Ніни, Сухопара без суперечок погодився не показувати своїх карточних фокусів. Він тільки спитав у Ніни:
— А справді з «Везувію» йтиме дим?
Вечір сподобався всім піонерам. З глиняного «Везувію на тарілці» не тільки курів дим, а й палахкотів вогонь, і Олю Козуб, яка показувала цей фокус, нагородили дружними оплесками.
Розчервоніла Оля, щохвилини рухом голови відкидаючи назад дві косички, які чомусь їй заважали, заявила:
— Що — Везувій! Це так собі. А хто зараз відгадає оцей фокус?
Вона поклала перед собою на столі капелюх і поставила кухлик. Потім дала оглянути присутнім звичайне куряче яйце. Всі ствердили, що воно справжнє, без будь-якого обману.
— А ви? — простягла яєчко вчительці.
На верхній губі в Олі блищали бісерні краплини, і Зінаїда Федорівна зрозуміла, як дівчина хвилюється й переживає за свій фокус.
— Хоч зараз на сковорідку! — голосно сказала вчителька, але Оля навіть не усміхнулась, бо наближався найважливіший момент.
— Я кладу яйце в кухоль,— сказала Оля, і всі побачили — вона справді поклала його туди. Піднявши над головою капелюх, показала, що він порожній.
— А зараз яйце само-самісіньке перейде з кухля до капелюха!
Оля накрила кухлик хусткою, промовила «раз, два, три!», і, коли скинула хустку, яйця в кухлику вже не було — воно опинилося в капелюсі.
Спочатку серед присутніх залягла тиша — в ній був і подив, і німе захоплення. І враз знову, як постріл, залунали оплески.
— Ой які діти! Які ще вони діти! — з ніжністю шепнула Ніна на вухо Зінаїді Федорівні і зніяковіла — хіба сама давно була такою?
Потім Петя Малюжанець показав перевернуту догори дном склянку, з якої не може вилитись вода, проте більшість
— Повітря тисне на папірець! Повітря!
А наперед уже вийшов Юша Кочетков, поставив на стіл графин з прозорою водою й дві порожні склянки.
— Не думайте, що це вода,— заявив він.— Скажу вам по секрету, що насправді це червоне вино!
— З водопроводу! — гукнув Сухопара.
— Ага, ви не вірите? Ну, гаразд же! Дивіться!
Юша налив з графина води в першу склянку, і всі побачили, що склянка справді сповнилася червоною рідиною.
Хтось ахнув, хтось насмішкувато спитав:
— А може, то — морс?
— За те, що ви звете вино морсом,— промовив Юша,— я не дам вам його покуштувати і знову оберну на воду!
Він перелив «вино» в іншу склянку, і червона рідина стала знову водою.
Від дверей несподівано протиснулась до столу гардеробниця Агафія Кирилівна, бабуся з бородавкою під оком, від чого здавалось, що старенька весь час підморгує.
— А претвори ще раз, претвори! — попросила Юшу.— У священному писанії сказано, що такі чудеса тільки святі апостоли могли творити. Аж воно всім тепер видно, який обман був.
— Це, Агафіє Кирилівно,— хімія,— поважно пояснив Юша.— Я зараз розкрию секрет. В одній склянці на дні було трохи содового розчину, в другій — кілька краплин фенолфталеїну.
— От бачиш, мабуть, і чудотворці підсипали якого-небудь нафтанаїлу, а нам, темним, усе — чудо.
Зінаїда Федорівна нахилилась і непомітно розгорнула газетний згорток. У ньому лежала свічка. Одна тільки Ніна бачила, як учителька помастила гнотик свічки якоюсь рідиною.
— А тепер я хочу показати вам всім фокус! — сказала Зінаїда Федорівна і поставила свічку на стіл.
Усі затихли.
— Це незвичайна свічка,— пояснила вчителька.— Вона дуже слухняна, робить усе, що я їй накажу. Щоб її засвітити, ніякого сірника не треба. Потрібно тільки сказати їй кілька слів. Дивіться!
Вчителька насупила брови, зробила серйозне обличчя і голосно проказала:
— Свічко, свічко, засвітись!
Минуло кілька секунд, свічка не виконувала наказу.
— Вона не почула,— усміхнулась Зінаїда Федорівна.— Треба їй гукнути голосніше. Ану, Сухопара! Накажи їй!
Сухопара вийшов наперед, гукнув:
— Свічко, свічко, засвітись!
Напружена тиша. Десятки дитячих оченят вп’ялися в свічку. Проте вона не виявила ніякого наміру спалахнути. Сухопара глянув на вчительку:
— Не горить! Та ви жартуєте! Хіба може таке статися, щоб...
Він не доказав. Свічка враз спалахнула яскравим вогником.
Увесь клас ахнув, загримів оплесками, сміхом, вигуками. Почулись десятки запитань:
— Чому вона засвітилась?
— Зінаїдо Федорівно, як це сталося?