Зуби дракона
Шрифт:
Об грати щосили вдарився лев. Одразу ж за цим зчинився неймовірний гармидер: заверещали мавпи, заскиглили птиці; хижому риканню відповіло виття шакалів та регіт гієни.
Кленучи невгамовного хижака, себе й всенький світ, Хінчінбрук дременув у протилежний кінець приміщення і сховався в затінку, притулившись до стіни. Він побував уже скрізь, де можна було, і тепер успіх усієї справи міг зірватися через несподіваний прикрий випадок. Небезпечно навіть повертатися назад цим же шляхом: хижак, який потроху заспокоювався, може знову наробити бешкету, і Хінчінбрук потрапить просто
Інший хід, — ба навіть кілька, — повинен бути. Хінчінбрук увесь час позирав на стіни, шукаючи поглядом тих дверей, які мали вести до “корпусів” зовні. Однак він їх не помічав. Зараз перед ним був тупик, суцільна стіна з старанно заштукатуреною поверхнею, навіть без жодного натяку на якусь шпаринку.
То де ж двері?..
Тільки гостре око шпигуна могло помітити, що дверцята однієї з кліток не замкнені і своєю величиною та формою відрізняються від інших. За ними в темряві вирисовувалась ніша, дуже схожа на дверну.
Коли замовк звірячий гармидер, шпигун одкриє заґратовані дверцята, зайшов до клітки, а потім взявся за клямку невеликих металевих дверей у кам’яній стіні.
Замка тут не було. Ледве-но шпигун натиснув на ручку, як двері легенько зрушили з місця. В щілину прорвалося неяскраве світло.
Посилюючи натиск, Хінчінбрук уважно прислухався, чи не почується якийсь звук. Однак все було тихо, тільки здалеку долинало розмірене сопіння сплячих тварин.
Вже з меншою обережністю Хінчінбрук поширив щілину і просунувся в неї.
Що сталося в наступну мить, він не міг збагнути одразу. Щось велике, волохате, багаторуке мовчки кинулося на нього, одшпурнуло геть, вискочило з приміщення і хряснуло дверима.
Хінчінбрук схопився на ноги, мов опечений. Він, незважаючи на небезпеку, хотів кинутися за невідомим створінням, щоб перехопити його, уникнути викриття своєї розвідки. Проте вже в наступну мить йому довелося думати зовсім про інше: а як же вибратися звідси?
З цього боку ручки не було. Заскочка клацнула і міцно прихопила залізні двері.
Майкл Хінчінбрук кинувся в протилежний бік… і люто вилаявся.
Він був арештований. Як у славнозвісних американських в’язницях, вся передня стінка приміщення, куди він потрапив, була заґратована, а стінки могли витримати натиск не тільки звіра, а й людини, озброєної молотком чи сокирою.
Найогиднішим, найжахливішим було те, що Майкл Хінчінбрук потрапив до клітки, де, певне, жила мавпа. Про це красномовно свідчили велика будка з приставленим до неї сучкуватим дрючком, трапеція та гойдалка— речі, звичайні для мавпятників.
А найгірше те, що саме тепер перед очима шпигуна відкрилася та картина, якої він давно прагнув: за ґратами, у великому й довгому приміщенні під стінами, стояли всілякі хитромудрі прилади; в кутку за скляною перегородкою виднілися численні шафи з хімікатами та стіл з паперами. На окремому столику, метрів
Чого б не дав Майкл Хінчінбрук за кілька отих кристаликів, які, без сумніву, мали безпосередній стосунок до “їжі богів”, а також за те, щоб згребти папери з письмового стола. Однак він би заплатив ще дорожче за можливість опинитися зараз аж ген далеко звідси і врятувати свою шкуру.
Про наміри та реагування інших людей Майкл Хінчінбрук судив з власних позицій і тепер не сумнівався, що на нього чекає неминуча нагла смерть.
А надворі вже світало. Крізь єдине віконце угорі над заскленим ізолятором-боксом прозирнув клаптик неба. Воно швидко світлішало, сяйво електричної лампочки ставало жовтішим і тьмянішим. Десь далеко годинник вибив шосту.
Шпигун розумів, що навіть хвилина загаяння може коштувати йому життя.
Маючи досить часу, Хінчінбрук з легкістю вибрався б з скрутного стану. Його кишені були повні відмичок, сверделець, пилочок, проти яких не вистоять жодні запори з найміцнішої сталі. Однак ніяк не вдавалося дотягнутися рукою до замка клітки через грати. Отже, доведеться перепиляти якийсь із прутків.
Та ледве-но шпигун взявся до справи, як десь недалеко почулися голоси, а потім і кроки.
Навряд чи й мавпа могла б вибратися до свого сховища з такою швидкістю, як це зробив Майкл Хінчінбрук. Ледве стримуючи хрипке дихання, він зіщулився в куточку будки, намагаючись стиснутися так, щоб його зовсім не видно було крізь отвір.
Кроки наближалися. І ось поруч клітки почувся чийсь голос:
— Дивно, Альфонс досі спить… Чи не захворів він часом? Альфонсе, вилізай, я тобі дам цукерку!
— Перевірте, — сказав Сатіапал. — Може, він здох?
Почувся дзенькіт ключів, а потім скрипнули двері клітки.
Майкл Хінчінбрук зціпив зуби і вихопив з кишені ніж.
Розділ VIII
“ОКО 3А ОКО, ЗУБ ЗА ЗУБ”
Як скінчилася операція, Чарлі не знав.
Він почував себе вже добре, міг розмовляти й ходити, але пов’язку з оперованого ока ще не здіймали, і в чеканні цього Чарлі нудився, припускався найгірших думок і лютував. Не було на кого вилити своє роздратування, злість, і він попросив знову перевести його до будиночка, де жив Майкл Хінчінбрук.
Майя зважила на прохання. Вона розуміла, що хворому зараз світ не милий, і вважала, що із своїм другом Бертон розважиться і спокійніше чекатиме дня, коли можна буде дізнатися про результат операції.
Однак і після переселення Чарлі Бертона до його колишнього житла, дівчина вважала за свій обов’язок відвідувати хворого якнайчастіше.
Невідома сила тягла її до Чарлі. Але Майя ще стримувала себе і поводилася з англійцем навіть холодніше, аніж в перші дні їхнього знайомства.
Юність — пристрасна й легковажна. Вона не може стримувати своїх бажань і дуже незграбно ховає почуття. Зрілість, може й не втрачаючи глибини та яскравості поривань, навчається вміло маскувати їх.